"Зі здобуттям незалежності болгари змогли говорити про звірства радянщини", - лекція Дарини Стоянової

Дарина Стоянова, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри прикладної лінгвістики Одеського національного університету імені І.І.Мечникова взяла участь у події "Життя разом: Одещина на перехресті культур". Темою її виступу була болгарська культура в Одеському регіоні. Далі пряма мова авторки.

Локалізація болгар на Бессарабії

Дякую за прекрасну можливість поговорити про болгар. Тому що мені здається, що у пересічних громадян складається досить обмежене уявлення про болгарську культуру. Це тільки бринза, вино і, можливо, не завжди чемні одеські водії. Болгарський народ перебував в складних перипетіях, величезних геополітичних махінаціях і спекуляціях, від чого страждав, але виживав. Бо мав велику життєву силу і генетичну пам'ять, що дозволило зберегти свою ідентичність, самобутність і яскравість. Якщо ви звернете увагу на будь-яких провінціалів, які переїжджають до великих міст, то мені здається, що лише болгари не соромляться розмовляти своєю мовою. Хай це діалект, не вишукана літературна мова, але вона їхня, рідна і вони нею користуються, підтримують, бережуть. Інші національності, можливо, спочатку перевірять атмосферу, побачать чи можливо сказати, звідки вони. Це мій власний досвід, я бачу і пізнаю цих людей, які не завжди з великого міста.

Якщо ми говоримо про Бессарабію, то локалізуємо болгарську культуру, в межиріччі Прута та Дністра. Вона охоплює не тільки територію України, але й Молдову. І з болгарами в Молдові ми дуже тісно пов'язані. 

Болгари сюди переселяються у 20-30-х роках 19 століття і роблять це не в пошуках щасливої долі. Тікають від османського поневолення, де вони перебували п'ять століть і виснажилися. До цього у 1808-1809 роках, перш ніж сюди приїдуть великі хвилі болгар, переселяються декілька високоінтелігентних сімей - ерудовані, заможні люди. Вони оселяються в Одесі, яка розбудовується і розвивається, в якій, як свідчать історичні джерела, не було жодного банкрутства. Можливо, їхні прізвища вам знайомі: Палаузови, Мутєви та Априлови. 

Освіта для болгар в Одесі

Василь Априлов і його брат - комерсанти, талановиті підприємці. Вони купують собі невеличку ділянку біля Куяльника, насаджують його яблучками, десь 300 дерев. Василь Априлов придбав собі невеликий маєток на вулиці Буніна, 29. Поряд на Грецькій площі зробив два магазинчики й прекрасно торгував кальвадосом. І ось на виробництві цього спиртного напою на заводі, який придбали у 1811 році, Василь Априлов і його брат, змогли накопичити капітал. Але цей капітал не був для них особисто. Вони його використовували як основу для меценатської діяльності. 

Спочатку Василь Априлов був грекоманом. В Одесі був досить потужний грецький рух. Але він познайомився з Ізмаїлом Срезневським, Юрієм Венеліним, Віктором Григоровичем - першим деканом історико-філологічного факультету Новоросійського університету. Познайомившись з їхніми творами, Априлов зрозумів, що він - болгарин, усвідомив себе так і відбувся перелом в його діяльності. Усі свої кошти він витрачав для того, щоб болгарській молоді, яка проживала в поневоленій Болгарії, дати змогу здобувати якісну освіту. На його кошти в місті Габрово в 1835 році було збудовано першу світську школу, яка тепер має його ім’я. Там вперше була створена болгарська граматика. Разом зі своїми соратниками Палаузовими, Мутовими та за сприянням графа Воронцова, йому вдалося вибороти право на те, щоб декілька талановитих молодих болгар здобували освіту в Одесі. І щороку сюди приїздили по двоє болгар, які навчалися в чоловічій гімназії, спочатку в духовній семінарії, пізніше в Новоросійському університеті. Вони формувалися тут як інтелектуали, науковці, літератори, вчені.

Віктор Григорович. Фото: Вікіпедія 

В Одесі навчався Найден Ґеров - поет, основоположник нової болгарської поезії. Тобто написання поезії новою мовою, не церковнослов'янською, архаїчною, далекою і незрозумілою, а новоболгарською мовою. Перша поема "Стоян і рада" формується тут. Він автор величезного словника болгарської мови, яким ми користуємося і до нині. Добрі Чінтулов теж навчався в духовній семінарії. В Одесі він написав свої бунтарські пісні, які співав болгарський народ, коли йшов з війною в боротьбу зі своїми прапорами. Болгарський фольклорист, педагог і вчитель, батько ідола болгарської літератури, культури Христо Ботова - Ботьо Пєтков. Він теж тут навчався у 30-40 роках 19 століття. Це все відбувалося коштом Василя Априлова, який також створив одеське болгарське настоятельство, яке опікувалося переселеними болгарами. На той час вони вже створили тут певну чисельну діаспору. Крім того, тут ще було декілька сімейств, які вели активну освітню, культурну, просвітницьку діяльність.
Бессарабія під владою Молдови

Наступний історичний етап, коли Бессарабія потрапляє під іншу владу. 1856 рік - князівство Молдова, а з 1861 року - об'єднане князівство Молдова і Валахія. Це новий етап для розвитку болгарської культури, і я б сказала - розквіт. Тому що один із князів Молдови – це Нікола Богоріді - нащадок відомого болгарського проповідника, письменника, священника Софронія Врачанського і, можливо, через це став тут покровителем болгар. У цей час Болград стає центром болгарської культури. У 1858 році створюється гімназія імені Святих Кирила та Мефодія - осередок культури, друкарства, підручників, навчання, літератури та таке інше. Тут видаються декілька журналів, газет і друкований "орган на Болгарський революційний комітет", який болгари використовували у своїй боротьбі за визволення - поширювали ці національні ідеї. У місто приїздить маса політичних емігрантів, які знову тікають з Османської імперії - вчителі, інтелігентні люди, які тут проводять освітню і культурно-просвітницьку діяльність. У 60-х роках приїздить Христо Ботев. Він навчався у чоловічій гімназії та став вільним слухачем в Одеському Новоросійському університеті. Він познайомився також з Віктором Григоровичем, якому Христо Ботев - болгарський революціонер показав свій перший вірш "Моїй матері". І є свідченням про те, що сам пан Григорович його підтримав у авторських творчих пошуках і починаннях. Сказав, що він має талант, здібності та побажав йому успіхів на цій ниві. 

Болгари мають дуже тепле почуття до Одеси, цього краю і болгар, які підтримали в складний апокаліптичний час їхню інтелігенцію, дали їй можливість розвиватися до великого кращого майбутнього. Важливо, якщо ми говоримо сьогодні про створення та корекцію нашого міфу про Одесу. Це варто враховувати.

Імперська російська політика стосовно болгар

У 1878 році, коли Болгарія отримує визволення, відбувся просто колосальний відтік мізків з Бессарабії. Туди повернулися всі інтелігенти, вчителі, науковці, які працювали в Болграді. І разом з собою забрали вихованців. Найкращі, найсвітліші розуми перемістилися туди до своєї прабатьківщини. І у нас на території залишилося не так багато їхніх послідовників. Окрім того, наша "улюблена" російська імперія проводить свою традиційну політику щодо заборони використання болгарської національної мови. Болгарська гімназія, яка була імені святих Кирила та Мефодія перейменовується на імені імператора Олександра III. Тому офіційна мова, якою користувалися, ясна річ, російська. Що стосується ось цього образу болгар як зрадників. На той час в Болгарії, після 1878 року, теж відбувся переворот. І до влади прийшов інший лідер Олександр Баттенберг, який був русофобом. Його політика була спрямована проти росії. Наближався час Першої світової війни. Болгарія займає іншу позицію, стає членом Четверного Союзу - не Антанти, як сподівалася, російська імперія. Тож, болгари сприймаються, дійсно, як зрадники. Це знову російська оптика, від якої болгари страждали. У цей період, після такого яскравого злету і розквіту культури, відбувся занепад - тяжкий і темний.

Олександр Баттенберг. Зображення: Вікіпедія 

Тотальна румунізація

Згодом, після закінчення Першої світової війни, до 1944 року, болгари та Бессарабія потрапляють під владу Румунії. Румунська політика не дуже відрізнялася від політики імперії. Болгари знову потерпали й не могли вивчати болгарську мову. Болгарські гімназії були заборонені. Спочатку, після 1919 - до 1922 року мова була введена, може для того, щоб трошки збити настрої у болгар і заспокоїти їх. Але потім вже знову була повернена румунська мова, як мова викладання в школах і не тільки в Болграді. Це стосується усіх болгар, які проживали на Бессарабії. Мій дід, в українському селі Тарутинського району проживав і теж була румунська мова. Тотальна румунізація відбувалася.

Що стосується болгарських бессарабських письменників - це вже покоління болгар, які тут народилися і виросли. У них з'являється творчий порив, їм хочеться писати, творити - вони хочуть самовизначатися, як болгарські творці, але зробити цього не можуть. Їм не залишається іншого варіанту, як просто писати румунською мовою, і їхні твори так друкують. З'являється образ цієї слов'янської душі, яка закута і не може заявити про те, хто вона є і звідки походить. Їй не дається ніякої можливості та права. У їхній поезії з’являється образ Буджаку – це величний простір, який незмінний та вічний. На відміну від влади, яка змінюється через десятки років. І в образності цього Буджаку, степу наші болгарські творці знаходять своє натхнення та розраду.

Болгари під час радянщини

Після 1944 року приходить знову ж таки радянська влада зі своєю політикою. Болгарам не було особливого місця для самореалізації. Єдиним містом, де можна було ще якимось чином друкувати, публікувати свої твори був Кишинів. Історики кажуть, що у Брежнєва, який на той час уже став генеральним секретарем ЦК КПРС, було якесь особистісне поблажливе ставлення до Кишинева. Тому наші бессарабці знаходять варіант, як публікувати свої вірші там болгарською мовою. Болгарський автор Петр Бурлак-Волканов - один із перших поетів, прозаїків. Вперше книжечки виходять в Кишиневі. І вже їх переведення відбувається після отримання незалежності України. Болгари вже можуть дихати на повні груди, творити, писати правду.

Іван Нєнов. Фото: esu.com.ua

Болгари вважались зрадниками у радянському союзі, тому що Болгарія пропустила фашистську Німеччину по своїй території. Всіх зрадників треба було депортувати. Що і зробили, багатьох активних відправили у Сибір та трудовій колонії на Донбас, звідки ніхто не повертався. Це були звірства радянської влади. Після отримання незалежності України, болгари про це пишуть у художніх творах і є маса історичних досліджень. Іван Нєнов - заслужений журналіст України, викладач, професор, письменник і болгарин за своїм походженням. Він родом із Болграда. Тому у своїх трьох великих повістях він про це повідомляє, говорить правду, що теж є дуже цінним для нас.

Бессарабська болгарська культура вона існує і розвивається. Є публікації, перевидання творів, молоді поети, які зараз друкуються. У мене є книжечка молодих поетів, деякі з них навіть випускники нашого університету. Це просто письменники, поети, аматори, але вони прагнуть засвідчити в цьому світові, де вони живуть і вирізнити серед маси інших національностей, своє обличчя. Щоб воно стало впізнаваним і його можна було ідентифікувати. Це ось і болгари - у них своя поетична і літературна традиція. Є маса талановитих художників. Це Ізмаїльська та Задунаївська художня школа. Це художники, які є членами спілки художників України, Одеси. Їхні виставки можете бачити в Болгарському центрі, і тут в наших музеях багатьох. Про це хочеться сказати, що болгари – це не тільки етнічна культура, їжа, одяг, пісні. Це все добре і цінно, але є інша грань. Це мистецтво, інтелектуальний розвиток, література, прагнення до висоти, які, я сподіваюсь, будуть жити, якщо ми розвиватимемося, особливо зі вступом України до ЄС. 

Ігор Льов