"Волонтерство - не благодійність, військові - не нужденні", - Кіра Родкіна

Ця розмова може видатися категоричною, але вона про війну - стан, у якому немає половин. Журналістка Інтента зустрілася із волонтеркою Кірою Родкіною трохи більше, ніж через рік після минулої розмови. Спілкувалися про випадки покарання за махінації із волонтерством, виготовлення FPV-дронів, роботу ветеранів, вертикальні зв’язки, мобілізацію і суспільство у соцмережах. Дивіться у повному варіанті та читайте у скороченому, ексклюзивне інтерв’ю на Інтенті про жорстокі уроки, півміри під час війни, зв’язок держави та волонтерів і людей. 

Ви долучилися до виробництва FPV-дронів. На якому етапі ця справа зараз?

Особисто я не виготовляю ці FPV, я збираю гроші на те, щоб їх виготовляти та передавали на фронт безплатно. Все дуже просто. Мені написали хлопці, з якими я раніше співпрацювала, коли вони були в армії. Вони вже списані, на жаль, ветерани не можуть продовжувати службу через травми, які отримали на фронті, але у них є руки, якими вони можуть працювати та допомагати побратимам. 

Вони відкрили цех, де виготовляють FPV, знають абсолютно всі тонкощі роботи з цими девайсами, тому що самі колись їх запускали. Розуміють де та які деталі треба купувати та чому дрон не може коштувати дві тисячі гривень. Знають, що таке відірвані кінцівки, коли дрон розривається в руках того, хто його запускає, бо просто десь вирішили зекономити на вибуховому елементі. Це люди, які все це проходили.

Я знаю всю математику цього закладу, скільки люди заробляють і які сплачують податки. І я знаю, наскільки це відповідає цілі не заробити на цьому, а допомогти. Вирішила підтримати, наситити їхнє виробництво замовленнями. Вважаю, що наше суспільство здатне дати роботу ветеранам та допомогти їм знайти себе, принаймні під час війни, коли ти не можеш допомагати побратимам там. 

FPV є на ринку, їх можна купити. З чим проблеми, перебої в роботі, наприклад, є складнощі із тим, як дістати бойову частину? 

Єдина проблема, які пов'язана з FPV - гроші на викуп та неякісне виробництво. Досі є волонтери, які вважають, що можна купити щось дешевше з Китаю, привезти та передати. Він умовно одноразовий, де хто гадає, що немає сенсу його купляти якісним. Є тонкощі, в яких треба розбиратися, є речі, на яких не можна зекономити. 

З бойовими частинами, які саме розриваються була проблема неякісної партії, воно детонувало. І це призвело до ампутацій та смертей. Показовий, дуже жорстокий урок, коли люди зрозуміли, що, по-перше, не торкатись того, в чому не розбираєтесь, по-друге, будь ласка, робіть якісно, якщо ви вже цим займаєтесь. Це головна проблема будь-яких людей, які хочуть здаватися, а не бути.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Як можна назвати стосунки між державою та волонтерами? На початку це були обережні погляди, що зараз? 

До волонтерів принаймні почали прислуховуватися. І коли щось відбувається в країні з погляду контролю, нарешті спочатку збирається група з голів великих благодійних фондів, які займаються допомогою армії, ВПО і т. д., обговорюють, тільки потім приймають якесь рішення законодавчо. Як, наприклад, було з Р2Р переказами в банках. Понад 150 тисяч переводити на місяць не можна. Окей, а що на це скажуть волонтери? І до нас дослухались. 

Голова Національного банку сказав, що будуть обмежувати, але подумають про волонтерські збори та якось врахують. Я нічого не очікувала, але нас врахували. Вони думають, що зараз волонтери повідкривають свого рота і будуть волати. Чесно кажучи, волонтери вже на низькому старті сиділи. 

Чи змінюються щось з погляду списання? Щось змінюються. Чи доводиться ця інформація на рівні бригади? Не доводиться. Чи контролюється доведення інформація на рівні бригади, що можна якось все легше списати? Не доводиться. В цілому документи створюються, а ось виконання мало контролюється.

З самого початку держава не сприймала волонтерський рух як щось не серйозне. Вона не спостерігала за волонтерами взагалі, не контролювала ці моменти, і їй було абсолютно байдуже. Нас колись назвали трьома відсотками на рівні апарату президента України. Сказали, що волонтерська допомога – це три відсотки від загальних потреб армії. 

Це дуже сильно тоді обурило волонтерів, тому що ми зрозуміли як до нас ставляться. Вони сприймали волонтерів, і, на жаль, багато хто досі сприймає, не як спеціалістів, які можуть прийти тобі на допомогу, а такі добрі самаритяни, альтруїсти, дурники. Ми ж не воюємо, не лікуємо, не рятуємо - добрі люди, благодійністю займаються. 

А те, що волонтерство в Україні – це не благодійність, і що військові – це не нужденні, в адекватному якомусь контексті, досі не розуміють. 

Волонтери збирають статистику та аналізують. Тому, будь ласка, наші шановні партнери, не передавайте нам масочки від ковіду, а танки. І не тому, що танк коштує дорожче. А тому, що масочки, які ви передаєте, нікому не потрібні. 

Санітайзери - не потрібні. Але ви можете передати не санітайзер, а спеціальні хірургічні серветки алкогольного змісту, якими лікар на медичному стабілізаційному пункті може протирати свого пацієнта і дезінфікувати його. 

Я розумію, що, можливо, держава щось робить - нам це не розказують. Тому ми віримо в те, що там щось відбувається. Але завдяки колосальній роботі та співпраці великих благодійних фондів з міжнародними партнерами ми маємо зміни.

​​
Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Яка зараз є демотивація для суспільства? 

Ми дуже багато показуємо негативного досвіду, а не позитивного. Ми показуємо, як якийсь шахрай обікрав волонтерку і пішов собі жити прекрасне життя на Мальдівах. Або ми показуємо безкарність цього моменту. 

Я висвітлюю позитивний кейс. Люди, які мені донатять, бачать позитивний кінець будь-якої історії. Факапи свої я теж показую, я розказую, що таке буває - це робота, так буває. Не помиляється той, хто нічого не робить. Але я висвітлюю позитивні зміни.

Я вже давно казала: допомагати фронту, може людина будь-якої професії, на будь-якому рівні свідомості та обізнаності. Питання тільки в тому, чи хочете ви це робити. 

Якщо ви хочете допомагати песикам та котенятам, чи важливо це? Важливо. Не так важливо, як втримати фронт, але якщо ваша компетенція дозволяє вам обрати котячий корм і передати його прифронтові зони, будь ласка, зробіть це. Ви почнете з котячого корму, але в якийсь момент, навіть не зможете це простежити та помітити, як купите евак-автомобіль. 

Я починала, грубо кажучи, зі шкарпеток. Але зараз я чудово розумію повну комплектацію в евакуаційній автівці. Експертність питань приходить, але якщо ви не будете нічого робити, то нічого не зробиться - логічний висновок. Але починаючи дуже з малого, буде якийсь маленький плюсик. І не треба цього ні в якому разі цуратися. 

Ви повинні знайти для себе внутрішню мотивацію, чому ви це робите, в першу чергу для себе. Ми всі це робимо для себе. І ви повинні зрозуміти цінність того, що робите. Навіть на рівні шкарпеток. Ви розумієте, що ці шкарпетки збережуть чиїсь ноги. Просто погугліть, що таке окопна стопа і цінність ваших шкарпеток буде на вагу золота. І як тільки ви зрозумієте для себе, ваша мотивація ніколи не згасне. 

Довелося змінити оточення із повномасштабним вторгненням?

Я спілкуюся тільки з тими людьми, які були зі мною до війни, які зараз допомагають мені. У моєму оточенні немає жодної людини, яка не залучена у війну, тому що мені немає про що говорити з цією людиною. Це не значить, що я "попаяна". Це означає, що коли я сиджу з чоловіком, який десь за кордоном, він перепливав Тису і починає розповідати, як важко було плисти. Ну, мені не цікаво це. 

Я розумію, що це люди різних світів взагалі. І скільки б дітей у нього не було, якби він був поза політикою і так далі - мені не цікаво це взагалі. Я його ніколи не зрозумію, так само як він ніколи не зрозуміє мене. Ти зробив свій вибір, і я маю право його не приймати. 

Психологію залишайте у своїх цивільних питаннях, а не в умовах війни. Я твій вибір не приймаю і знайду людей, які не перепливали Тису, а навпаки біжать в інший напрямок, і мені з ними буде комфортно. Я все взагалі зараз роблю, щоб мені було комфортно.

Коли людина не знає елементарних речей стосовно географії населених пунктів, які зараз потерпають під знищенням - мені не зрозуміло, в якому тоді контексті живуть люди. Я людина, яка не знає, хто такий  P. Diddy. Хтось реально слідкує за новинами Лос-Анджелесі? Я не розумію цей гумор. 

Коли я приходжу до колишніх друзів і починається обговорення наших українських знаменитостей - я не в курсі, мені не цікаво і я просто не приходжу на ці зустрічі. Люди автоматично відсіюються, мене навіть не кличуть. Тому що я токсична, я не можу обговорювати питання всяких вечірок, але можу пофілософствувати на тему, куди ми всі зараз котимось. А їм це не цікаво. Ну все. 

Моє оточення змінилося з початку повномасштабної  війни кардинально, по декілька разів, і я дуже спокійно до цього ставлюся. Мені у квітні 2022 року один військовий сказав: "Ми на війні, не прив'язуйся до людей, до жодної. Ми можемо втратити один одного. Хтось завтра з нас не прокинутися. Все". 

І я не прив'язуюсь до людей. Як тільки з мого життя пішла якась людина, на її місце одразу приходить нова. І я дуже спокійно це приймаю. У мене є люди, які загубилися, скажімо так, з якими я б хотіла повернути стосунки. Але я розумію, що ми побачимось після війни. Тому що зараз мені це важко.

У такому форматі комфортно жити? 

Я завжди була анархістом, і оці зміни мене драйвлять. Мені легше все зламати та відбудувати нове. Я не люблю, коли посидьмо і подумаємо. Ні, все знести просто під нуль, посипати сіллю, щоб все совкове нафіг повиходило і збудувати нове, красиве і перспективне. От я за таке. 

Я зараз чудово себе відчуваю, в анархічні часи, як риба в воді. Тому що під чорним прапором можна робити все. У мене душа пірата. Бунтарство, піратство - це все моє. До війни мало було можливості себе проявити, а зараз тільки дай площину і я з великим задоволенням це роблю. 

Мені дуже подобається, що я нарешті можу не орієнтуватися на інших людей в плані того, що якщо я когось ображу, а я ж така доросла, розвинута людина. Та похеру, взагалі. Я зараз максимальний токсік. І поряд зі мною максимальні токсіки тому, що я вимагаю, щоб поряд зі мною стояли люди, які мають свою думку, вміють її відстоювати, які розуміють взагалі, в які часи ми стоїмо. Ми повинні бути міцними, більш агресивними. 

Тому що або ми, або нас - все, і ця зібраність людей біля мене, вона мені дуже подобається. Мені дуже подобаються люди, які не чвакають, а які підкріпили свою думку досвідом. Зазвичай, це люди, які вміють визнавати свої помилки. Але вони до цього ставляться дуже спокійно, тому що розуміють, який зараз час. Люди біля мене зараз стали більш справжніми, відкритими, щирими, вони краще висловлюють свою думку, і мені це подобається. 

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Яку користь від цього волонтерського досвіду ви бачите надалі?

Я буду займатися ветеранською політикою. Я буду адаптувати людей, допомагати в цьому. Навіть якщо війна закінчиться завтра, по-перше, це не означає, що розпускається армія. По-друге, у нас є купа неопрацьованого і недослідженого досвіду, який ми повинні зберегти. 

Нам треба буде багато-багато рук. Буде купа аналітичної та соціальної роботи. Крім завершення війни, ми отримуємо сотні тисяч людей, з якими треба буде працювати та допомагати, питання державної безпеки в майбутньому. Я знаю, що в нас в країні після війни буде економічна і політична дупа. І я хочу себе підготувати до цього. Я вже мовчу про якісь соціальні проблеми. 

Довести необхідність збору коштів на ці потреби - інша історія. Ветеранська політика - ми ще не закінчили війну, а ця бульбашка вже тріщить. Я вже не говорю про те, що буде, коли всі ці люди повернуться. І в якому стані вони повернуться? Що вони будуть робити? Знову ж таки, повертаємось до статистичної вибірки. Ми очікуємо певну кількість суїцидів, домашнього насилля. Але ми очікуємо те, що певна кількість повернеться до нормального життя і піде працювати далі. Нам треба це прорахувати й вже готувати себе.

Марія Литянська