Німці в Одесі та одесити в Німеччині: лекція Наталі Кондратенко

Наталя Кондратенко, докторка філологічних наук, професорка кафедри прикладної лінгвістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова взяла участь у події "Життя разом: Одещина на перехресті культур", де розповіла про переселення німців на Півдні України. І ця культура досі залишається у нашому регіоні. Далі пряма мова. 

Одеса та Ульм: у чому спільність

Люди, які живуть в Ульмі, або потрапили туди під час повномасштабного вторгнення добре знають, що саме землі Баден-Вюртемберг безпосередньо пов'язані з Одесою. Бо переселенці із Німеччини, з Ульма, приїхали до Одеси. Сплавлялись вони Дунаєм, величезними човнами-будинками, одразу з сім'ями. І коли вже потрапляли в Бессарабію, то вирішували, де далі жити. Тому певне перегукування культових споруд, як одеська Кірха та собор в Ульмі, має місце. Зараз ті, хто мають безпосередньо якесь відношення до Німеччини, знають, що один з найбільших шпиталів у Німеччині, де лікуються наші військовослужбовці, знаходиться саме в Ульмі. І місто допомагає. Переселенці з Ульма колись заснували поселення під Одесою і жили в місті. А тепер наші одесити живуть в Ульмі та на тих землях, які зараз для них актуальні.

Ми, начебто, знаємо, що були німці, колонії та і величезна кількість назв лишилася. Чого тільки вартує дискусія навколо переназви Южного - лишати звичну назву або перейменовувати в Південне чи Порт-Аненталь. Це справді історична назва і деякі ми повернули, як Люстдорф. Є певний супротив в одеситів, які не хочуть сприймати те, що безпосередньо з Одещиною було пов'язано. Справді, Одеса і Херсонщина, сучасна Запорізька область, Бессарабія – регіони, де відбулося переселення. 

Причини переселення німців 

Сьогодні згадували "прекрасну" Катерину Велику, завдяки якій, власне, це все відбулося. І ми так звикли ще з радянських часів і пізніше дотримуватися версії, що як добре, що ось спочатку Катерина, а потім Олександр I надали змогу відповідними указами переселення на ці землі. Пільгові були умови - 30 років не треба ні за що платити - безвідсотковий кредит, тільки аби переселялися. Але ми забуваємо один момент, про який почали говорити недавно, що це переселення на землі, де були запорозькі козаки. Тобто фактично найбільша кількість німецьких переселенців – це Запоріжжя та область. Створення буфера, яким раніше були українці, козаки, і після того їх намагалися штучно замінити німцями. А у середині 20 століття, коли за часів Другої світової війни, їх так само викинули в Казахстан. Коли вони вважали це своєю батьківщиною. І буквально за кілька днів їх з власних домівок забрали в межах тих процесів, які відбувалися за Сталіна - переселення народів. 

На кінець вже 18 - початку 19 століття ми маємо за різними підрахунками до 200 колоній, які існували саме на півдні сучасної України. Найбільша кількість в Одесі. І, що дуже цікаво - топонімія - назви, які хотіли перенести німці зі своєї батьківщини. Назви дублюють регіони, які ми дуже добре знаємо: Ельзас, Страсбург, Мангайм - і не випадково це саме регіон Баден-Вюртемберг. Оскільки не за тими плюшками Катерини німці їхали сюди. Ми зараз дуже гостро відчуваємо ситуацію, стан, в якому тоді були німці, які приїхали. Це період наполеонівських війн, і здебільшого це землі, які зараз межують з Францією. Тобто вони перші потрапили під спалені села, знищені родини - під війну в повному обсязі. Це саме та окупація, яку зараз переживають наші українці, які опинилися в Німеччині. Фактично, вони їхали не за кращим життям. Тому говорити, як добре зробила імперія, що вона їх сюди переселила - суперечливо. Зараз ми це розуміємо як ніколи. 

Коли німці вже оселилися навколо Одеси і безпосередньо у місті, було створено дві колонії, які ще називала слободами. У місті центром стала Кірха - Собор Святого Павла, який зараз в тому ж місці стоїть. Його відновлення тривало дуже довго. Я, наприклад, його пам'ятаю спочатку як спортзал до якого мене намагалися на художньому гімнастику влаштувати. А потім вже повністю після пожежі, коли, на жаль, майже 30 років, Кірха стояла і намагалися зробити все для того, щоб її знищити. На 80% було знищено Кірху. Вона відома саме культурними моментами. Оскільки це не просто церква, навколо Кірхи було побудовано всі освітні заклади, які були пов'язані з німцями. Насамперед - це школи, і вже на цій підставі, училища. У нас був чи не єдиний взагалі в радянському союзі, німецький педагогічний інститут, який виник саме на підставі першої школи, яка колись була біля Кірхи. У нього дуже сумна доля, але це явище з освітнім проєктом було пов'язано саме з нею. 

Німці та вплив на культуру

Хочу звернути вашу увагу. Завжди так хизуються переписом - найулюбленіше показувати, що українців не було, хоч у ньому взагалі немає національності. Тут вказана мова, якою користувалися, звичайно, і через це є деякі підстави, а українців не було - тільки росіяни, що, звісно, неправда. Тим більше ми прекрасно розуміємо, що віросповідання і мова - зовсім інші категорії. Друга сторінка цього перепису дає зовсім іншу картину, але я хочу звернути увагу саме на німців - четверте місце в Одесі.

Якщо подивимося на цифри, в середині XIX століття – німців 40 тисяч. Це дуже велика кількість. Активно почали переселятись у 1803 році. І тривало десь 10 років, оскільки справді завдяки тим умовам для німців, на відміну від багатьох інших переселенців, було трохи легше. Для них створювалися умови. І вони серйозно впливали на політику в місті, обіймали посади різних щаблів, були дотичні до освіти та культури. Видавалася газета німецькою мовою, потім дві. Здійснювалося навчання і безпосередньо німці мали відношення до медицини. Ми забуваємо, що саме німецька інтелігенція визначала в середині 19 століття культурну політику в місті.

Хочеться звернути увагу на архітектуру. Є кумедні моменти, коли користуєшся джерелами та шукаєш інформацію, розумієш, що це перекладено українською зі старих підручників. Там такі моменти, що бідні німці приїхали у просто голий степ - нічого не було. І вони не знали, що робити -  ліків не було, були змушені сіяти льон і собі робити якісь сорочки, бо навіть носити нема чого. І буквально за два роки німці, які сюди приїхали, нічого не мали, замовляють орган з Відня. Його привозять до селища Лиманського. Потім і прекрасну, мармурову, вівтарну частину замовили в Німеччині за шалені гроші. Все було добре, але якась така позиція подання інформації, що це бідні колоністи, які просто на голу землю приїхали, а у нас тут взагалі нічого не було - навіть в середині 19 століття. Говориться, як вони виживали, хліб пекли, і взуття собі самі робили, видублювали зі шкіри. Тобто зараз це смішно, бо ми розуміємо, наскільки маразматично подавалась інформація. Але якщо навіть порівнювати з сучасними російськими джерелами, нічого не змінилося. Тобто нашу історію фактично дають саме в такому ключі - залишилося без змін.

Будівля колишньої німецької лікарні. Вона була створена однією з перших, де саме приймали німецькі лікарі. Вони приймали не тільки переселенців - німців, а всіх і безплатно. Найвищі були послуги та кількість тих, хто видужував, не просто полежав у лікарні, була найбільшою саме в цій лікарні, якою завідували німці.

Скришот з відео

Німецький педагогічний інститут тут не випадково сучасний вигляд нашого Педагогічного південноукраїнського університету імені Ушинського, але саме в цій будівлі спочатку розміщувався німецький педагогічний інститут. Його було його створено в 1934 році. Основна ідея полягала в тому, що будуть готувати кадри для німецькомовних шкіл. Оскільки саме в нашому регіоні найбільша кількість переселенців, носіїв мови, то виникла потреба на навчання німецької мови безпосередньо для діаспори, яка тут знаходилася. Інститут існував всього чотири роки. Мав три факультети, досить потужні, зафіксовано 254 студенти на початку. Але я знайшла дуже цікаву згадку, що в 1938 році його було закрито, оскільки було прийняте рішення викладати українською мовою. Через це ніби-то німецька стала не потрібна. Це вказано у старих джерелах. Вже в той час було бажання, скажімо, нас зіткнути лобами з німцями. Ідея, що саме українці все забороняли німцям, потім знищували німців була ще до Другої світової війни. Це ніби-то українці закрили німецький педагогічний інститут. Не через те, що знищили майже весь склад професорів, які працювали в інституті - у 1938 році почався розквіт репресій. Просто не було кому працювати, а не тому, що через українську мову щось там заборонили. Інститут не зник зовсім, можна сказати, це підстави для створення пізніше інституту іноземних мов, на базі якого був створено факультет романо-германської філології нашого Одеського національного університету імені Мечникова. Бо фактично традиції з німецького педагогічного інституту саме там. 

Найвідоміші імена в Одесі, переселення та репресії німців

Хочу згадати й тих кількох найвідоміших німців, які, звісно, більші пов'язані з кінцем XIX початком XX століття. Бо була цілеспрямована політика Радянського Союзу на знищення німців вже після Першої світової війни. У нас фактично залишилось після Другої світової війни менше одного відсотка німецького населення в Одесі. При тому, що було майже п'ятнадцять. Зараз є відкриті архіви та репрезентативна вибірка щодо того, скільки розстрілювали німців прям сім'ями в Одесі. Фактично вже до Другої світової війни, коли почалося переселення, залишилася дуже-дуже невелика кількість. Фактично всі були звинувачені в тому, що почалася Друга світова війна, у співпраці з нацисткою Німеччиною і, відповідно, мало хто дожив до 1941-1942 року. Вже не було кому співпрацювати на той час.

Але тут перед нами ще щасливі часи для одеських німців, бо все ж таки Фальц-Фейни хоч і більше пов'язані з Херсонщиною, але мали в Одесі бізнес. Найвідоміший - наш Будинок з атлантами — це саме будинок Фальц-Фейнів. Відпочивати вони любили саме в Одесі, хоч мали маєток на Херсонщині. І найвідоміша Асканія-Нова, яка, на жаль, зараз в окупації. Ми прекрасно знаємо, що там відбувається із тваринами, територією - вона майже вся замінована. Але це теж дітище наших одеських Фальц-Фейнів. Вільгельм Фальц-Фейн - найвідоміший представник цієї родини. Вони саме родом з Гросс-Лібенталя, з нашої колонії, яка була на Одещині. Тобто завдячуємо їм теж цим.

Ще один відомий німець, можливо, не всі пам'ятають його саме за прізвищем - Санценбахер. Пивний завод, якого теж вже, на жаль, немає - там все забудовано. Це на розі проспекту Гагаріна і Французького бульвару. Але крім заводу ми маємо ще одну згадку - цирк, який трохи з елементами легенди побудований. Ідея належала, власне, не батькові, а синові Санценбахера, який дуже хотів якось залишити пам'ять. Майже всі гроші, який взяв без дозволу у батька вклав цей цирк і тепер ми маємо таку будівлю. І на той час це був один з найсучасніших і найбільших цирків в Європі. Це спадщина одеських німців.

Ну і найвідоміша історія, на жаль, дуже сумна пов'язана з батьком Святослава Ріхтера.

Зображення: uain.press

Він був органістом нашої Кірхи та викладав у консерваторії - Теофіл Данилович Ріхтер. Він не родився в Одесі, але викладав і в школі музику, потім його запросили до консерваторії. Потім грав у Оперному театрі. Але, на жаль, саме його доля склалася сумно. Його звинуватили у співпраці з німцями під час Другої світової війни. Він був розстріляний, хоч не знайшли жодних доказів його відношення до нацистської Німеччини. Вже в 30-х роках він був змушений спочатку піти з Кірхи, бо на той час все було вже зачинено. Потім йому заборонили викладати, "бо він вчив не того, чого треба, молоде покоління". І невідомо навіть, де він загинув, немає в документах місця поховання. Відомо тільки, що вже у 30-х роках його заарештували і фактично ми нічого не знаємо. Бо історія стала відома тільки завдячувано тому, що у нього дуже відомий син. Скільки ще ми не знаємо родинних трагедій німців.

Вже після приходу німців на нашу територію було прийнято рішення всіх загалом переселити, насамперед у Казахстан. Не тільки етнічних німців, але й з інших регіонів, то практично нікого не лишилося.

Сучасна комунікація між народами

Я була здивована у 1991 році, була державна програма за ініціативою Леоніда Кравчука щодо повернення німців до Одещини та до України загалом. На це були виділені шалені гроші, а німці переважно не захотіли повертатися. Можна зрозуміти. Дуже невеликий відсоток повернувся саме в Одесу - це вже було фактично третє покоління. Вони всі мали змогу виїхати на історичну батьківщину і повернулися до Німеччини. Хоча тепер ці німці, з якими ми спілкувалися в Ульмі, говорять: "Ми ж одесити, колись нас вигнали з Одеси, але ми одесити". Вони всі приїхали з Казахстану вже. Колись їхні предки поїхали з Ульма до Одеси, звідки їх переселили в Казахстан, а потім вони повернулися до Ульму, Мангайму, Страсбургу. Але вони згадують, що є справжніми одеситами, тому допомагають і пам'ятають.

Скриншот з відео

У лютому 2023 року в Берліні було відкрито площу Одеська. І на відкритті цієї площі багато говорили саме про те, що це не випадково і не через повномасштабне вторгнення. Бо для величезної кількості німців Одеса та Одещина стали батьківщиною. Вони про це пам'ятають, говорять і хочуть співпрацювати. Є ідея зробити так, щоб практично в кожному з великих міст, зокрема де зараз є українці, була якась згадка: вулиця Одеська або площа, як вже зробили в Берліні.

Ігор Льов