Аркадійські дачі: від розквіту до більшовицької розрухи

Вперше опис аркадійських дач та самого слова "Аркадія" зустрічається в "Одесском альманахе" за 1839 рік. Інтент писав, що наприкінці XIX століття дача директора одеської конки Еміля Камб'є називалась "Аркадія", ця місцевість сучасної Одеси пов’язана зі значними іменами в історії міста та бачила багатьох цікавих осіб.

Юзеф Крашевський у своєму щоденнику за 1843 описав свою поїздку до Аркадії. Щоправда, саме слово "Аркадія" Крашевський не згадує, воно ще не узвичаїлося. Він описує дачу Стурдзи, яка розташовувалась в межах сучасного Гагарінського плато та зазначає, що після купання в морі він вирушив малювати мальовничі урвища.

Першим власником цієї ділянки на початку XIX століття був французький емігрант, граф Сен-Прі, який був головою Одеського комерційного суду за часів Рішельє, а за часів Ланжерона став Херсонським губернатором.

Зараз більша частина того, що Костянтин Зеленецький назвав "Аркадією" має назву "Гагарінське плато". Словосполучення "Гагарінське плато" з'явилося у топоніміці Одеси завдяки князю Євгену Гагаріну та його спадкоємцям. Дворянин, співробітник міністерства закордонних справ, Євген Гагарін в 1838 одружився з Марією Олександрівною, дочкою Олександра Стурдзи, що належала до древнього дворянського роду. Згодом дача Стурдзи, яка опинилась у володінні родини Гагаріних, і отримала назву "Гагарінське плато". Згодом ця дача перейшла у спадок трьох братів Гагаріних: Анатолія, Юрія та Феофіла. Руїни особняка Гагаріних було реконструйовано у 2000-х, зараз у ньому знаходиться Почесне консульство Республіки Кіпр.

Не менш цікава історія правої сторони Аркадійської балки. Строго кажучи, по цей бік балки починався Середній Фонтан, але історія Аркадії була б неповною без опису і цієї частини морського узбережжя, адже згодом топонім "Середній Фонтан" забувся, а топонім "Аркадія" дещо розширив свої межі.

Аркадійські дачі. План Віськовського (початок XX століття). Зображення: kraeved.od.ua

Спочатку тут був хутір Вітгенштейна, точніше спочатку тут було поселення пізнього бронзового віку. Його заселили понад три тисячі років тому представники так званої "сабатинівської культури", поселення складалося з наземних та напівпідземних жителів. Мабуть, саме вони були першими мешканцями легендарного курорту. Але це було настільки давно, що про них відомо дуже мало.

Тож, в сучасний період історії спочатку тут був хутір Вітгенштейна, який у 1818 році перейшов у власність відомого одеського масона Сергія Волконського, а 1834 року ділянку купив італієць Джеймс Картацці.

Джеймс Картацці з 1848 по 1857 рік обіймав посаду Одеського міського голови. Саме він продовжив на 5 років режим Порто-франко та провів модернізацію Одеського порту. Його ім'я було настільки популярне в Одесі, що величезна балка, яку ми зараз знаємо як "Аркадійська", тривалий час називалася "балкою Картацці". На карті 1886 балка все ще мала ім'я Картацці, однак невдовзі її почали називати "Аркадійською".

Балка Картацці на карті з видання 1886 року. Зображення з приватної колекції автора

Після Картацці ділянка перейшла до родини купця першої гільдії Вільгельма Вагнера, який ще в 1833 році відкрив в Одесі перший магазин, де можна було купити практично все, що потрібно, тобто аналог сучасних універсамів. До речі, колишня будівля Рішельєвського ліцею на Дерибасівській перейшла у власність Вільгельма Вагнера після того, як ліцей переїхав на місце, де зараз знаходиться головний корпус Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Але балка між дачами Гагаріних та сім’ї Вагнер ще довго мала назву "балка Картацці". В 1890-х роках дачею володіла дочка Вільгельма Вагнера Олена, яка була у шлюбі з купцем Карлом Рінком. З того часу дача на планах міста позначається як "дача Рінк-Вагнер".

На межи XIX і XX століть Аркадія все ще була винятково дачним районом, і навіть трамвайна лінія вважалася заміською, виключно для дачників. Ось як описує свої дитячі враження від Аркадії Валентин Катаєв у книзі "Розбите життя або Чарівний ріг Оберона" (переклад редакції): "Дачники та гості везли феєрверк на дачі різними шляхами: на кінці, яка, верещачи своїми чавунними гальмами, ходила тоді до самої Аркадії, де серед глинистих схилів і черепашкових кар'єрів поїли коней і перепрягали у зворотну сторону, головами до міста…". 

В 1901 році, Путівник Одесою Ю. Сандомірського так описував аркадійські дачі (переклад редакції): "Дорога в Аркадію йде серед мальовничих дач, обривів, городів. Вид з дачі "Аркадія" на море – чудовий. У самій станції кінки встановлений літній буфет. Любителі природи розташовуються на гірській терасі та милуються морем і дачами". При чому, як стверджує путівник за 1904 рік, завдяки порівняній дорожнечі аркадійських дач, в них зупиняються зазвичай заможні люди.

Окрім великих дач в Аркадії були й малі. Про них можна дізнатися з реклами в газетах того часу. Наприклад, в газеті "Одесские Новости" за 3 червня 1901 року була надрукована така інформація: "В Аркадії поблизу моря, у самих рейок конки віддається в найми на дачі Костянтинівського особняк з 5 кімнатами зі службами, каретним сараєм, льодовиком, всіма зручностями. Розкішний тінистий сад, чудовий краєвид на море. А в тій самій газеті за 1909 рік рекламувалася дача-особняк Албранда "8 кімнат з усіма службами й каретним сараєм". В путівнику за 1915 рік згадується вілла-пансіонат "Сорренто" Ю. Драчевської-Мочутковської на Аркадійському курорті. Таких дрібних дач в Аркадії було кілька десятків.

Путівник Авдеєнко за 1911 рік рекламував деякі дачі в Аркадії: Щеніовського (раніше Гейсмана), Навроцького, Рейнгерця та Левицьких. Однак не варто вважати, що це були єдині дачі Аркадії, які приймали постояльців: у путівниках друкували інформацію лише про ті дачі, власники яких сплатили за рекламу. Дорожнеча житла на дачах Аркадії так само вносила свої корективи: набагато дешевше було найняти житло на Великому Фонтані.

Ресторан Сігала та узбережжя. Листівка з колекції автора

А газета "Одесский Листок" так описувала початок курортного сезону в 1912 році (переклад редакції): "Одесити хлинули на дачі. Вагони трамваїв, що йдуть до Фонтанів, Аркадії, Ланжерону - переповнені понад усяку міру. Тим часом число вагонів на цих лініях не збільшено і рух не врегульовано абсолютно. Те чекаєш вагона 20 хвилин, то вагони мчать один за іншим. В результаті постійні зіткнення кондукторів з пасажирами, перевтома перших, а для других, замість приємної прогулянки до моря, болісна задуха, тиснява, суперечки через місця, а часто і запрошення городового".

Вартість відпочинку на одеських приморських дачах була настільки великою, що Володимир Жаботинський 1911 року опублікував статтю "О будущем Одессы", в якій написав наступне (переклад редакції): "...заможна сім'я може заощадити не одну сотню рублів, якщо проведе літо, замість Малого Фонтана, на фірвальдштетском озері. Вартість відпочинку на приморських дачах була справді неймовірною. В 1901 році 4 кімнати на дачі Вагнера здавалися за 250 рублів на місяць. Про це писали й путівники по курортах. Так, в путівнику на 1915–1916 рік читаємо стосовно Одеси: "Життя порівняно недешева в місті та ще дорожче – в дачних місцях".

У 1920-ті роки розгромлені аркадійські дачі яскраво описав Костянтин Паустовський: "Аркадія нагадувала руїни римських вілл – Боргезе, Альдобранді або Конті". Та й сам Паустовський по його особистому визнанню взяв участь в цьому процесі. У книзі "Час великих очікувань" він описав голодні та холодні 20-ті роки, в які проводилися походи в Аркадію, де на колись величних дачах добували деревину, необхідну для виживання (переклад редакції): "Найважче було виламувати мостини. Це слід було робити абсолютно безшумно, але заіржавлені цвяхи завжди зрадницьки злетіли. Руки у нас були порвані в кров, нігті обламані, а ноги тремтіли від натягу".

В одеській газеті "Вести – Известия" (це не помилка, в 1922 році газета мала саме таку назву) так описувався стан аркадійських дач: "Руйнування Аркадії страшне. Якщо дивитися з гори — видно скелети зруйнованих дач, і здається, ніби черепа з пустими отворами очей і носів валяються по горах та долинах. Але збереглося все ж завдяки Курупру багато дач. Взимку і влітку, і з рушницями в руках, службовці оберігали від розкрадання кращі дачі. Збережені для трудящих 5 чудових, добре обставлених дач з парками в англійському стилі, з балконами, залитими сонцем і виходять на море, з усіма зручностями останнього слова санаторного будівництва". Щоправда, це лише мала частина від того різноманіття яскравих дач, яким славилася Аркадія на початку XX століття. Радянська окупація принесла на українські землі не лише розруху, а й голодомори.

Дмитро Жданов