10 квітня як ідеологічна примара 9 травня

5719

Зображення: static.apostrophe.ua

10 квітня 1984 року я прийшов до школи у білій сорочці та з піонерською краваткою у кишені. На людях ми його не носили, але в школі треба було мати, особливо якщо персонально нагадали. Після першого чи другого уроку ми вирушили на площу 10 квітня. Ціль – зображати представників щасливого піонерського дитинства під час відкриття стели "Крила Перемоги" до сорокаріччя визволення Одеси.

Фото: viknaodessa.od.ua

Не всі в сучасній Україні замислюються над тим, що День Перемоги як всенародне свято з величезною помпою відзначалося далеко не завжди. З 1945 по 1947 рік цей день був вихідним, але з 1948 став робочим, а відпочивати дозволили на Новий рік. Перший ювілей – десятиліття перемоги було досить скромно відзначено у рамках робочого дня. І лише 1965 року, коли Генеральним секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв, 9 травня знову стало вихідним. Саме Брежнєв почав впроваджувати ритуал святкування 9 травня.

До розпаду Радянського Союзу свято на Червоній площі відзначалося лише власне у 1945, ювілейних 1965, 1975, 1985 роках та 1990. Після розпаду СРСР у 1995 парад пройшов, але без військової техніки. З 1997 року керівництво припинило підійматися на мавзолей, а з 2005 року його почали закривати зафарбованою фанерою. З 2008 року на Червону площу повернули військову техніку та проводять парад щороку.

Чому свято не мало великого розмаху з 1947 року по 1965 - історики не одностайні. Частіше можна зустріти думку про те, що керівництво СРСР не бажало нагадувати про величезні втрати під час війни. Дехто з істориків вважає, що після війни Сталін побоювався авторитету маршалів (зараз сказали би "розкручених" героїв війни). Їх знали та любили в народі, це була досить згуртована група, тому влада та необмеженість диктатора могли похитнутися.

Щодо повернення свята на помпезний державний рівень науковці майже одностайні. Яна Примаченко, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України пише:

Все змінилося з приходом до влади Леоніда Брежнєва. 8 травня 1965 року, з нагоди 20-річчя Перемоги, ще перший секретар ЦК КПРС (за рік він стане генеральним) виступив із доповіддю "Велика Перемога радянського народу". Вона заклала основи міфології Великої Вітчизняної війни. Образи "Великої Перемоги" і "народу-переможця" стали одними з її ключових елементів, довкола яких кремлівські ідеологи почали вибудовувати нову історичну спільноту - "радянський народ".

Але свято в брежнєвському варіанті має небагато спільного з об’єктивною історією. Яна Примаченко:

По суті, міф Великої Вітчизняної вихолощував історію війни. Було затерто все, що не вкладалося в парадигму єдності радянського народу у боротьбі проти фашизму - національно-визвольні рухи неросійських народів СРСР, колабораціонізм. Не знайшлося місця й Голокосту. Радянські ідеологи не хотіли виокремлювати страждання євреїв із загальної канви злочинів нацизму проти мирних радянських громадян.

Разом із масштабною кампанією святкування 9 травня почали відзначати дні визволення населених пунктів, в Одесі це 10 квітня. Ці дати стали логічним продовженням всесоюзної програми пропаганди. Доктор філософії (кандидат історичних наук), голова Українського інституту національної пам'яті з березня 2014 року по вересень 2019 року Володимир В'ятрович в інтерв’ю журналісту Інтента зазначив:

Це єдиний комплекс - 9 травня і так звані дні визволення. 9 травня, насправді, - це ядро російського імперського міфу, а все інше, що пов’язано з Великою Вітчизняною, - лише додаткові елементи. Тому я наполягаю – від цього ми маємо відмовитись. Маємо відзначати завершення Другої світової війни в Європі саме 8 травня.

Повне інтерв’ю з Володимиром В'ятровичем незабаром буде опубліковане на сайті Інтента та на youtube-каналі.

У 2000 році в головний кабінет кремля прийшов володимир путін. Після порівняно невеликої паузи в помпезному святкуванні цих свят він відновив розмах та повернув техніку на Червону площу. Парадигма часів СРСР про нову історичну спільноту - "радянський народ" почала перетворюватися вже в чисто російській міф. Акцент робився саме на тому, що росія - переможець у війні, а внесок всіх інших країн колишнього Радянського Союзу мінімальний.

У грудні 2010 року під час прямого етеру, коментуючи слова глядача, який запитав про "спільну перемогу, яка була б неможлива, якби не було єдиної країни – Радянського Союзу", путін заявив:

Тепер з приводу наших відносин з Україною. Я дозволю собі з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли…

В політиці щодо України всі дати, які пов'язані з Другою світовою війною, включно з днями визволення, рф активно використовує з 2005 року. Саме з того часу майбутній "руській мір" почав гуртуватися навколо Партії регіонів та дрібніших формувань таких, як одеська марківська "Родина". Ці сили кожного року використовували нагоду продемонструвати проросійську риторику, яка до визволення не має відношення. Можна констатувати лише агресивність та карнавал, який зараз більш відомий як "побєдобєсіє".

Володимир В'ятрович:

Я проти самого формулювання "визволення". Після 10 квітня Одеса не стала вільною. 10 квітня було вигнано нацистів та їхніх союзників, але прийшов комуністичний тоталітарний режим. І так у кожному місті та селі. Коли приходила радянська влада ніякої волі не було, починався новий етап репресій. Після 1944 року ще сотні тисяч українців потрапили до ГУЛАГу.
Кримських татар, практично цілий народ, було піддано депортації, яка фактично є геноцидом проти цього народу. Тому говорити про визволення неправильно. Треба позбавитись від самих цих формулювань.

Читайте також: Яким був рік повномасштабного вторгнення: головні події

Читайте також: Мертві села живих людей: як одеські медики й волонтери допомагають деокупованій Миколаївщині

Читайте також: Як Херсонський театр став осередком спротиву: інтерв’ю з директором Олександром Книгою