Інструмент геноциду: як українські правозахисники допомагають людям, котрі пережили сексуальне насильство окупантів

1709

Фото: Getty Images (перформанс)

Після того як українські військові почали звільняти перші населені пункти навесні цього року, наше суспільство буквально здригнулося від побаченого. Окрім свідчень і доказів про масові тортури, вбивства, наругу і залякування, які чинили окупанти, українська й світова спільноти дізналися про те, що російські військові вдавалися - і продовжують вдаватися на окупованих територіях - до численних актів сексуального насильства. Відповідно до міжнародного права, сексуальне насильство під час збройного конфлікту визнано найтяжчим міжнародним злочином та інструментом геноциду. Однак, попри сформовану практику фіксації, збирання доказової бази і доведення провини військових у міжнародних трибуналах (зокрема після збройних конфліктів і геноциду у Руанді та колишній Югославії), українській правоохоронній системі, правозахисним та громадським організаціям доводиться адаптовувати, частково - розробляти та навчатися ефективно використовувати інструменти для розслідування і доведення воєнних злочинів росії у міжнародних інстанціях. Про те, з якими викликами щодня зіштовхуються адвокати й правозахисники у цій царині, - у матеріалі ІзбірКома.

Фіксація, документування і доказова база: основні виклики

За даними Офісу Генеральної прокуратури, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну зареєстровано близько 37 000 випадків воєнних злочинів, скоєних російськими загарбниками на території нашої держави. Загалом Офіс розслідує три види міжнародних злочинів: злочини агресії, воєнні злочини та злочини геноциду. При цьому статистика злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, не оприлюднюється. За словами голови тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування фактів сексуального насильства, вчиненого внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Марини Бардіної, в Україні є проблема документування воєнних злочинів, яке зараз здійснюється здебільшого на основі однієї статті Кримінального кодексу - 438 (порушення законів та звичаїв війни). Як саме правоохоронці виокремлюють із загальної кількості зафіксованих злочинів саме факти сексуального насильства, за її інформацією, достеменно невідомо, до того ж, подекуди розслідування розпочаті за статтею 152 Кримінального кодексу - зґвалтування.

Водночас, на переконання Христини Кіт, голови ГО "Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", ідентифікація таких злочинів саме як воєнних є необхідною:

"Минулого року був прийнятий Верховною Радою, але не підписаний Президентом України законопроєкт "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв'язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду", котрий зокрема передбачає і зміни до 438 статті Кримінального кодексу. Якщо він буде підписаний та набере чинності, то це значно поліпшить ідентифікацію таких злочинів, адже мова йде не лише про зґвалтування, як про воєнний злочин, а й про примусове оголення, сексуальне катування тощо. Це би додало усім розуміння того, що відбувається, а також значно покращило б якість ведення статистики воєнних злочинів. Утім, і зараз працювати з чинною законодавчою базою цілком можливо, хоча є ризик того, що не всі види СНПК (сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом. - Ред.) можуть бути ідентифіковані", - пояснює адвокатка.

З нею згоден і правозахисник, голова ГО "Прожектор" з Одеси Віталій Матвєєв:

"Головна проблема, з якою ми зараз зіштовхуємося, це збирання та фіксація доказів на підтвердження факту сексуального насильства, адже перші години є дуже важливими. Потерпілі одразу бояться звертатися до поліції, а звернення до юристів через деякий час заважає зібрати повну доказову базу щодо факту насильства. А якщо злочин скоєний на окупованій території, яка ще не звільнена, то людина практично позбавлена права на об’єктивне розслідування злочину, адже яке розслідування може бути з боку осіб, які скоїли ці злочини? Ще один важливий момент: після злочину потерпіла/ий знаходиться у розпачі, і перше, що він або вона хоче зробити, це прийняти душ. Але приймання душу - це втрата важливих доказів, що потім не дозволить експертам ідентифікувати ґвалтівника. Також відсутність невеликих громадах, де проживають люди, котрі пережили сексуальне насильство від окупантів, кваліфікованих лікарів для проведення освідування - це також втрата часу і доказів. Ми з колегами зараз піднімаємо питання щодо розробки та впровадження rape kit - це набір, який буде використовуватися медичним персоналом для збору та зберігання речових доказів. Докази можуть допомогти у розслідуванні, а зразки ДНК можуть мати велике значення для притягнення винних осіб до відповідальності. Для розробки rape kit необхідно залучати сучасних судових експертів, а після цього навчити медичних працівників користуватися ними", - розповідає юрист.

Непросто зі збиранням фактів воєнних злочинів і громадським активістам - учасникам ініціативи "Трибунал для Путіна":

"На півдні нами зафіксовано випадки сексуального насильства, зокрема на деокупованих територіях Миколаївської і Херсонської областей. Ми моніторимо офіційні джерела, інформацію ЗМІ та соціальних мереж, спілкуємося з людьми. Дуже складно мотивувати людей повідомляти в правоохоронні органи таку інформацію, та й вмовляти їх ми не маємо права. Багато жінок, які пережили сексуальне насильство, виїхали з окупованих територій за межі України та не знають, як і кому там можна про це заявити (у випадку, коли були змушені виїхати до рф - ще й небезпідставно бояться). В Україні через традиційну недовіру до системи правосуддя, відсутність програм психологічної/соціальної допомоги потерпілим від насильства та неоднозначне ставлення суспільства до цієї чутливої теми вони часто не готові подавати заяву про злочин. Тому загалом зараз важко сказати, скільки навіть приблизно таких злочинів скоєно, зокрема, на Півдні - ми зафіксували кілька, але скоріш за все, йдеться про десятки, а коли буде звільнено великі громади зі значною кількістю населення, то боюся навіть прогнозувати", - розказує Ігор Бринош, заступник голови Одеської обласної організації ВГО "Комітет виборців України", яка є учасницею ініціативи "Трибунал для Путіна".

Ще один виклик, на думку Віталія Матвєєва, - це незасвоєння "уроків" за вісім років війни, відсутність розроблених ефективних інструментів фіксації воєнних злочинів, зокрема і СНПК, тож зараз правоохоронним органам, правозахисникам, громадським активістам, адвокатам треба надолужувати все пришвидшеними темпами.

Нещодавно в Офісі Генерального прокурора створили управління, яке займатиметься розслідуванням фактів сексуального насильства, вчиненого російськими військовими в Україні. Крім того, розроблено Стратегію протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, яка, за словами Генпрокурора Андрія Костіна, має бути офіційно ухвалена найближчим часом.

"Головна мета стратегії – застосовувати нові підходи до розслідування таких злочинів з орієнтацією на захист потерпілих, а не лише на покарання злочинців, як це робилося раніше. [...] Зараз ми впроваджуємо систему повного захисту потерпілих: від надання психологічної, юридичної і матеріальної допомоги до закриття від публіки персональних даних", - повідомив він на своїй сторінці у Facebook.

Відчинити "двері" людям, які пережили насильство

Під час фіксації фактів СНПК правоохоронці, адвокати, громадські активіст зіштовхуються з іще одним суттєвим викликом: як правильно опитати людину, яка пережила насильство, не ретравмувавши її і водночас зробивши це так, аби вона не була змушена переживати допити по кілька разів?

"Від того, наскільки добре попрацюємо ми - слідчі, адвокати, правозахисники, судді тощо, залежить зокрема і те, чи будуть потім зібрані нами докази і свідчення визнані належними на міжнародному рівні і чи отримають покарання винні, а потерпілі - компенсації і репарації", - наголошує Христина Кіт.

При цьому фахівцям під час роботи з людьми, котрі пережили СНПК, варто мати на увазі, що свідчення в ідеалі мали б отримуватися одноразово:

"Свідчення потерпілих іноді не беруться до уваги у міжнародних інстанціях, бо їх допитували неодноразово різні організації, і ці повторні допити насправді можуть ставити під сумнів достовірність свідчень. Розумієте, людина, яка пережила насильство, може багато чого забувати через травму, а по-друге, можуть бути певні помилки, особливо щодо деталей. І ці розбіжності в інформації ставлять під сумнів саме свідчення. Тому дуже важливо, щоб з цими людьми відразу ж працювали фахівці, аби повторно їх ніхто не травмував і не опитував. Наприклад, якщо ви - громадський/а активіст/ка чи журналіст/ка абощо і ви зіштовхнулися з таким випадком, краще допоможіть людині дати свідчення саме фахівцям, аби факт було задокументовано юридично вірно і їй потім не доводилося щоразу переповідати свою історію. Це дуже болючий досвід", - радить адвокатка.

Навесні Офіс Генпрокурора розробив пам’ятки для правоохоронних органів про те, як спілкуватися з людьми, котрі пережили СНПК, з посиланням на норми українського і міжнародного права. Крім того, правоохоронці зараз активно використовують міжнародний протокол документування злочинів, пов’язаних з СНПК. При цьому, за словами правозахисників, дуже важливо децентралізовувати таку роботу:

"За нашими спостереженнями, на центральному рівні є досить високий рівень розуміння особливостей розслідування злочинів СНПК, але ж люди подають заяви на місцях, або ж розслідування потім відбувається все одно на місці. А там фахівці не завжди знають, як саме працювати з такими справами, вони, з одного боку, дуже перевантажені, адже розслідують масу інших воєнних злочинів і просто не встигають, а з іншого боку, іноді не встигають вивчити всі інструкції, пам’ятки тощо. А це дуже важливо, і цим не можна нехтувати", - пояснює Христина Кіт.

Про важливість системної допомоги людям, які пережили сексуальне насильство, говорить і її колега, адвокатка, яка працює зі справами щодо гендерно зумовленого насильства, Тамара Бугаєць:

"Людина, яка пережила сексуальне насильство - чи то пов’язане з війною, чи то скоєне в мирний час, завжди стикається з величезною кількістю "дверей", які треба прочинити, зайти, розповісти, що сталося, пройти певні процедури. І потім стукати в наступні. І це все при тому, в якому стані вона перебуває. Їй потрібно звідкись знайти сили, розказувати про пережите знову й знову різним людям, які по-різному на це реагують. Тож це має бути єдиний комплекс юридичних, психологічних та інших послуг, отримати які людині буде максимально безпечно. Це має бути систематична допомога, не разова. Тобто потрібен фаховий психологічний, юридичний, медичний супровід, адвокат/ка, який/а спеціалізується на даній категорії справ тощо. Адже для людини, яка пережила сексуальне насильство, першочерговим питанням лишається безпека. А тому я би радила запрошувати на допити слідчих психолога, саме так потерпіла/ий буде почуватися більш безпечно, більш захищено", - вважає адвокатка.

Ще одна проблема - це конфіденційність. Зараз, за інформацією адвокатів, у правоохоронців немає законодавчо встановленої заборони публікувати особисті дані потерпілих, тож на початку, коли почалися перші слухання справ потерпілих від СНПК, було оприлюднено їхні особисті дані, зокрема прізвища. Пізніше, після прохань, зокрема і від правозахисників, ці дані прибрали, однак питання законодавчого врегулювання конфіденційності і захисту особистих даних людей, які пережили насильство, лишилося.

Без терміну давності

У деяких країнах колишньої Югославії фіксують факти СНПК і зараз - через 10, 20 років після подій. За словами юристів, це цілком нормальна практика, про яку добре знають міжнародні правники і про яку навряд чи знають українці, котрі вперше зіштовхнулися з такими злочинами. Насправді не має значення, коли саме потерпіла/ий звернеться щодо факту насильства: адже цей злочин не має терміну давності.

"У нашій організації "ЮрФем" поки що є одиничні звернення людей, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною, хоча ми активно поширюємо інформацію про можливість отримати допомогу, листівки, буклети тощо. Наші партнери-психологи, з якими ми співпрацюємо, зараз кажуть, що люди поки що не готові працювати з юристами, їм потрібна в першу чергу психологічна допомога", - розповідає Христина Кіт.

Утім, досвід інших країн свідчить про те, що такі звернення починаються через 5-10 років після подій, - стверджують фахівці з міжнародного права.

"Всім нам, хто спілкується з людьми, дуже важливо доносити інформацію, що цей злочин не має терміну давності, і навіть якщо у вас немає доказів, а є лише ваші слова, це вже є доказом, і ви маєте право на допомогу і захист, навіть якщо інших свідчень немає. Такі приклади є в Міжнародному кримінальному суді. Звичайно, якщо ви маєте можливість і сили зберегти ваш одяг, отримати лікарську допомогу і відповідні довідки тощо, - зробіть це, будь ласка. І просто збережіть. Потім, коли ви зрозумієте, що хочете свідчити про злочин, - ви зможете це надати слідству. Якщо ж такої можливості у вас не було - це не означає, що ви не можете свідчити. Можете, і шанси довести злочин є високі", - запевняє юристка.

Ще один важливий аспект: чи можна покарати винних, якщо не вдається встановити особу ґвалтівника? Правники пояснюють, що в таких випадках, якщо ідентифікувати особу насильника не виходить (або ж він уже, наприклад, загинув), то тоді буде доводитися відповідальність військового командування. Адже саме командири несуть відповідальність за поведінку своїх підлеглих.

Захист, компенсації, підтримка

Чимало опитаних нами правозахисників підтверджують з власного досвіду, що досить часто люди, які пережили сексуальне насильство, воліють або взагалі про це не говорити, або ж говорити з громадськими організаціями, тобто людьми, які не є правоохоронцями.

"Так повелося, що потерпіла сторона спочатку шукає правозахисну організацію, яка може надати консультацію про те, що робити, як діяти, а після вже звертається до поліції. Мабуть, це питання довіри. Коли до нас звертаються такі люди, ми надаємо їм психологічну, юридичну допомогу, а також допомагаємо і надалі, тобто надаємо тривалу всебічну підтримку. Нам можна зателефонувати, щось спитати, якоїсь поради тощо, і в цьому особливість громадських організацій. Люди це розуміють, і їм так часто легше", - розповідає Віталій Матвєєв.

Саме тому роль правозахисних громадських організацій у допомозі людям, які пережили СНПК, дуже суттєва, адже людина може відчувати більшу безпеку у спілкуванні з активістами, ніж з правоохоронцями, і це цілком нормально.

"Громадським діячам важливо розповідати в таких випадках, що коли людина буде готова звернутися до правоохоронців, ми її в цьому завжди підтримаємо. Ми можемо зафіксувати інформацію зараз, скласти протокол опитування, зберегти докази тощо, а потім оформити це у відповідну заяву, коли людина буде готова свідчити", - пояснює процедуру Христина Кіт.

Водночас правозахисники наголошують, що людей, які пережили сексуальне насильство, не можна примушувати давати свідчення або ж переконувати у цьому. В першу чергу людина має право попіклуватися про себе, свою безпеку і комфорт:

"Якщо людина вирішила не звертатися, вона не хоче цього, пам’ятайте: це її право. Якщо вона може зберегти своє життя і здоров’я, не свідчивши, це - вже її перемога, і велика подяка їй, що вона змогла це пережити і знайти сили жити далі. Я би просила всіх, хто пережив насильство, в першу чергу подбати про себе і звернутися по медичну та психологічну допомогу. Там ви навіть не зобов’язані говорити, що потерпіли через сексуальне насильство. Варто працювати з психологами, щоб у подальшому ви могли жити, працювати, і щоб ця травма не заважала вести звичний спосіб життя", - радить адвокатка.

Зараз депутати Верховної Ради обговорюють питання розробки й ухвалення закону про підтримку потерпілих від сексуального насильства. На думку Віталія Матвєєва, це дійсно потрібно, аби врегулювати питання надання лікування та психологічної допомоги потерпілим. Крім того, важливим є питання відшкодування моральної і матеріальної шкоди як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зараз питання компенсацій також в процесі розробки, зокрема розглядається і питання створення певного фонду із залученням міжнародних коштів для людей, які пережили СНПК.

"Людина має право на захист, на компенсації, на відновлення здоров’я і, звичайно, на справедливість. Для мене як для адвоката результат - це притягнення винної особи до відповідальності за сексуальне насильство, а також отримання повної медичної, соціальної та психологічної допомоги потерпілим. Мій особистий індикатор результату - це самопочуття людини, яка пережила СНПК, після вжитих державою заходів. Чи достатньо ефективними вони були? Чи допомогли людині? Чи підтримали? Чи не травмували її повторно? Чи почувається вона захищеною і в безпеці?", - каже Віталій Матвєєв.

Правники також нагадують: СНПК - це зброя, яку використовує рф проти українського народу:

"Цей злочин вчиняється не з метою задоволення сексуальних потреб, а для знищення, приниження, залякування, підпорядкування. Тому важливо фіксувати, кваліфікувати, розслідувати їх і доводити причетність винних саме з цієї точки зору", - пояснює Христина Кіт.