Півтори доби просто неба і відправлення у заручники до окупанта: чим обернулося розпорядження Кабміну для кримчан?

«Так, він спав на вулиці. І води не було. Знаєте, який там вітер, на Каланчаку? Він там завжди. Весна, самі бачите, яка. Добре, хоч жінку з дитиною прикордонники пустили до себе в «будку» грітися. Там у них ті ще «капітальні будівлі», але все ж тепліше». Кримчанин Антон Парамонов розповідає про свого батька, який півтори доби прочекав на межі з окупованим Кримом, сподіваючись повернутися до свого нового дому на Київщині. Але, як і десятки інших українців, він був змушений лишитися на окупованій території – невідомо, як надовго і під загрозою яких небезпек. Історія цієї сім’ї – не єдина. Таких родин – десятки, якщо не більше, і всі вони опинилися в заручниках через розпорядження Кабінету Міністрів України, ухвалене в рамках карантинних заходів. Детальніше про це – у матеріалі.

На початку введення протиепідемічних обмежувальних заходів – 14 березня – Кабінет Міністрів видав розпорядження «Про тимчасове припинення роботи контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2». Теоретично документ мав би сприяти безпеці і здоров’ю українських громадян, а практично спричинив неможливість повернутися з Криму до підконтрольної території і навпаки.

Саме з цією ситуацією зіштовхнулася родина Антона Парамонова, який виїхав з Криму після окупації, а півтора роки тому з півострова виїхали і його батьки. При цьому в Криму лишилася нерухомість, яку треба оформити, щоб продати.

«Перебиратися на «материкову» Україну кримчанам непросто, бо фактично треба починати все з нуля. Якщо ти молодий і здоровий – то це ще пів біди, хоч і непросто, а коли ви – сім’я пенсіонерів, то хочеться хоч щось виручити за своє житло, яке належить тобі по праву. Я не відкрию секрет, якщо скажу, що Україна нічим не допомагає кримчанам, які не бажають жити в окупації, але, на жаль, виявилося, що ще й заважає», - розповідає Антон.

Вони з батьком поїхали до Криму, плануючи владнати частину питань щодо оформлення нерухомості і повернутися назад. Однак російська сторона 29 квітня видала документ, згідно з яким всі, хто перебував в Криму, мали право звідти виїхати – але одноразово, поки в РФ не завершиться карантин. Антон з батьком вирішили цим негайно скористатися, оскільки в Києві лишилася їх сім'ї, а скільки ще триватиме карантин – достеменно невідомо. Російські прикордонники кримчан пропустили, відмітивши, що вони покинули півострів, тобто скористалися разовим правом виїзду, а от на українській на них чекав неприємний сюрприз.

«Було 30 квітня, якраз напередодні травневих свят, і нікого особливо не обходило, що ми не можемо повернутися до Криму – нас не випустять вдруге. Мої документи українським прикордонникам підійшли, а от батьківські – чомусь ні. Ми з’ясовували причини впродовж довгих годин, на холоді, без будь-якої надії і умов для очікування. Я телефонував на «гарячу лінію» прикордонної служби, де сказали, що за пропуск відповідає старший зміни. Але прикордонники безпорадно розводили руками, киваючи на якесь вище керівництво, яке начебто не дозволяє батькові перетнути лінію розмежування. Я телефонував в МЗС, на лінію довірі прикордонної служби, на «гарчу лінію» уряду «1545». Не повірите, але на лінії Кабміну мене відправили… в посольство України в Російській Федерації. Ми телефонували волонтерам, громадським діячам, журналістам, ми просто билися головою об стіну. І ми там були не одні такі. Не одні, кого не пропустили. Ми мерзли просто неба на вітрі, не було де взяти води, ми стомилися і розуміли, що нікому не потрібні», - згадує наш співрозмовник.

Поки він намагався зарадити батькові, відкрилася ще одна проблема, про яку навряд чи здогадуються урядовці: на КПВВ дуже поганий мобільний зв’язок. Крім того, що це заважає телефонувати на десятки «гарячих ліній», технічна проблема ще й не дозволяє встановити мобільний застосунок «Дій вдома», який зобов’язані встановлювати всі, хто приїздить на підконтрольну територію України, якщо не хоче їхати на обсервацію.

«Люди не могли встановити застосунок, через що прикордонники після проходження контролю направили їх на двотижневу обсервацію у найближче місто. На щастя, деякі прикордонники нам допомагали, як могли, роздавали вай-фай, завдяки цьому я таки зміг встановити цей застосунок і повернувся додому до Києва, де й перебуваю зараз в самоізоляції. Але це все дрібниці порівняно з тим, що мій батько, провівши там півтори доби просто неба, був змушений поїхати до Криму, де тепер перебуває також на двотижневій обсервації і не має уявлення, коли зможе повернутися до моєї мами і бабусі – він-бо використав одноразову можливість, яку дала Росія», - пояснює Антон.

За його даними, разом з батьком до Криму змушено повернулися не менше десяти громадян України, ще одні наші «друзі по нещастю» не встигли на похорони близької людини, бо прочекали на КПВВ 15 годин.

Про це розповідають й інші громадяни:

«Мені відмовили на в’їзд до України так само. Причому українські прикордонники нікому не давали письмові відмови. Тобто просто усно кажуть після того, як ти прочекаєш добу чи більше: «Не пускаємо, їдьте назад». Просто на словах. Як це оскаржити у суді? Як довести, що я там узагалі була? Хто порахує, яку моральну і матеріальну шкоду мені завдано такими усними відмовами? Питань більше, ніж відповідей. І головне – коли ж ми стали небажаними для України аж настільки, що повернутися хоч зараз з Москви чи Краснодара можна, а з українського Криму – ні?» - обурюється кримчанка Ольга П.

«Я теж зіткнувся з цим правовим свавіллям і порушенням моїх конституційних прав як громадянина України. Маю кримську реєстрацію місця проживання і довідку переселенця, проживаю у Харкові. 29 березня мав намір перетнути лінію розмежування через КПВВ «Чонгар», щоб повернутися до Харкова, однак мені відмовили в перетині, посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів. На мої доводи, що цей документи суперечить Конституції України і обмежує мої права як громадянина ніякої відповіді не було отримано. Я викликав старшого зміни і попросив письмову відмову для подальшого оскарження. Але мені було сказано: «Письмових відмов не даємо». Була ніч, телефон жодної гарячої лінії не відповідав. Я подав скаргу на сайт Державної прикордонної служби, вже пройшло більше місяця, але відповіді нема», - розповідає Олександр П.

Після появи розпорядження Кабміну воно було оскаржене в судовому порядку. Позов до Окружного адміністративного суду міста Києва подано правозахисницею, правовою радницею Громадського центру правосуддя в місті Татарбунари (Одеська область) Юлією Лісовою. Щоправда, суд відкрив провадження не відразу, а лише після медійного розголосу – 24 квітня, призначивши підготовче судове засідання на 2 червня.

У позові адвокатка вимагає визнати незаконним та скасування цього розпорядження  як незаконного та зауважує, що заборона стосовно саме кримчан дискримінує громадян України за ознакою місця реєстрації, адже всім іншим громадянам не заборонено пересуватись всередині країни, в’їжджати та виїжджати з неї.

«Відбувся черговий прояв дискримінації стосовно кримчан. У складний момент держава фактично відмовилась від них. Крім того, обмежила доступ в Крим і з боку «материкової» України, тим самим перекривши можливість членам родини допомагати один одному. Такі речі демонструють реальне відношення влади до Криму та громадян України, які пов’язують з ним своє життя, а не гучні публічні заяви про їх підтримку»», - впевнена правозахисниця.

Крім того, викликає певний подив і неспішність суду у призначенні підготовчого засідання на 2 червня:

«Окремих вимог до термінів судових розглядів у справах щодо карантину законодавець не встановив, на відміну, наприклад, від виборчого процесу, коли суди зобов’язані розглядати справи вкрай оперативно. Тому, скоріш за все, будь-яке рішення суд винесе вже тоді, коли карантин буде знято. Але не треба забувати, що законодавство говорить про розумні терміни розгляду судових справ, і тут мали би застосувати саме цей принцип. Та, попри це, ми все одно будемо добиватися визнання розпорядження незаконним і таким, що дискримінує українських громадян, а далі – й намагатися компенсувати людям збитки, яких було завдано абсолютно бездумним рішенням. Воно ніяк не сприяє безпеці громадян – бо ж хіба житель, наприклад, Ялти більш небезпечний з точки зору епідеміології, ніж москвич чи ростовчанин? Але точно сприяє відторгненню кримчан, зневажливого ставлення до наших громадян, які цього аж ніяк не заслуговують», - переконана Юлія Лісова.

Зважаючи на відгук багатьох людей, права яких були порушено цим розпорядженням Кабінету Міністрів України, а також порушення розумних строків при судовому розгляді справи щодо скасування цього рішення, Громадський центр правосуддя у м. Татарбунари направив відповідні звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Моніторингової місії ООН з прав людини та інших національних і міжнародних установ з прав людини.

Діяльність Громадського центру правосуддя в м. Татарбунари впроваджується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках проєкту «Громадський центр правосуддя як  мультифункціональна платформа розвитку правосуддя в громадах».