Міжнародні організації: Рада Безпеки ООН

Понад чотири місяці весь світ спостерігає, як Україна чинить опір російській агресії. Впливові міжнародні організації всіляко підтримують нашу країну, причому не тільки з початку повномасштабного вторгнення, а й ще з 2014 року, коли росія незаконно анексувала Крим та розв'язала збройний конфлікт на Донбасі. Проти країни-агресора вводяться санкції, тоді як Україна отримує від світу гуманітарну та фінансову допомогу.

Але чи всі з нас правильно розуміють, як влаштовані ці організації, які функції виконують та на яку саме підтримку українці можуть розраховувати? 

ІзбірКом підготував цикл матеріалів, у яких розповість, які країни входять в ті чи інші міжнародні організації та яку роль відіграють у світі насьогодні.

Минулого тижня ми розглянули структуру Організації Об'єднаних Націй та більш детально зосередились на Генеральній Асамблеї. У цьому ж випуску розберемо сутність роботи Ради Безпеки.

До складу ООН входить 193 держави. Серед країн-членів ООН можна знайти всі суверенні країни, окрім Ватикану. Таке поважне представництво потенційно дозволяє розглядати та вирішувати будь-які питання глобального або регіонального рівня. Зокрема, ООН спроможна гасити збройні конфлікти, як це було неодноразово продемонстровано у ХХ столітті (Ірак, колишня Югославія, Сомалі). 

Штаб-квартира організації знаходиться у Нью-Йорку. Також ООН має додаткові офіси у Відні, Женеві, Найробі та Гаазі. Організація користується шістьма офіційними мовами: англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою.

До структури ООН входить шість основних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада, Секретаріат, Міжнародний Суд юстиції та Рада з Опіки. Щоправда, останній орган формально призупинив свою діяльність з 1994 року. Головною посадовою особою ООН є Генеральний секретар. З 1 січня 2017 року цю посаду обіймає португальський політик і дипломат Антоніу Гутерріш.

Сутність діяльності та повноваження Ради Безпеки ООН

Рада Безпеки (далі – РБ) була заснована в 1945 році із прийняттям Статуту ООН. Сутність її діяльності полягає в тому, щоб підтримувати мир та безпеку у світі. Заради цього РБ має повноваження розслідувати будь-яку суперечку, що може призвести до міжнародних конфліктів. Наслідком розслідування можуть стати або рекомендації щодо розв’язання суперечки, або застосування певних дій. Якщо справа дійшла до застосування певних дій, РБ має вибір між невійськовим та військовим варіантом вирішення ситуації. Невійськовий шлях може включати розрив економічних та дипломатичних стосунків або навіть припинення будь-яких комунікацій. Військовий шлях передбачає використання збройних сил країн-членів ООН у будь-яких операціях, доцільність яких визначить Військово-Штабний Комітет РБ.

Окрім підтримання миру та стабільності, РБ може виносити рекомендації Генеральній Асамблеї щодо призначення Генерального секретаря та разом із нею обирати суддів Міжнародного Суду ООН.

Постійні та непостійні члени РБ ООН

До 1966 року у РБ було 5 постійних і 6 непостійних членів. Потім кількість непостійних членів було збільшено до 10. До постійних членів РБ належать Китай, Франція, росія, Великобританія та США. Важливо, що Китай увійшов до РБ лише у 1971 році, посівши місце частково визнаної країни Тайвань. Ще одним «новачком» РБ у 1991 році стала росія, яка перебрала на себе права та обов’язки СРСР.

Регіональні групи Ради Безпеки ООН/Wikimedia: (синій - Африканська група, зелений - Азійсько-Тихоокеанська група, червоний - Східноєвропейська група, рожевий - Група держав Латинської Америки та Карибського басейну, жовтий - Західноєвропейська та інші групи)

Непостійних членів РБ обирає Генеральна Асамблея терміном на 2 роки, причому щороку обирається по 5 нових членів. Жоден непостійний член РБ не може обіймати це місце два терміни поспіль. Непостійні члени РБ обираються з урахуванням принципу рівномірного регіонального представництва.

Заради дотримання цього принципу всі країни-члени ООН поділяються на 5 груп, кожна з яких має певну кількість місць у РБ:

• Африканська група (54 країни) – 3 місця,
• Азійська група (53 країни) – 2 місця,
• Східноєвропейська група (23 країни) – 1 місце,
• Група держав Латинської Америки та Карибських островів (33 країни) – 2 місця,
• Група держав Західної Європи та інших держав (28 країн) – 2 місця.

До цього поділу є два важливі уточнення. По-перше, у Групі держав Західної Європи та інших держав одне місце з двох обов’язково має надаватися західноєвропейській країні. По-друге, представник арабських країн почергово обирається від Африканської або Азійської групи.

Регіональні групи ООН/Wikimedia: (синій - Африканська група, зелений - Азійсько-Тихоокеанська група, червоний - Східноєвропейська група, рожевий - Група держав Латинської Америки та Карибського басейну, жовтий - Західноєвропейська та інші групи, сірий - спірна територія)

До кінця 2022 року непостійними членами РБ будуть Індія, Ірландія, Кенія, Мексика та Норвегія. Збережуть свої повноваження у РБ до 2023 року наступні країни: Албанія, Бразилія, Габон, Гана та ОАЕ. Більшість членів ООН вже були представлені у РБ, однак більше 50 країн все ще не мали можливості взяти участь у роботі органу.

Зазначимо, що Україна чотири рази була представлена у РБ: у 1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 та 2016-2017 роках.

Проведення засідань РБ ООН

Кожний член РБ має одного представника. Щоб мати можливість провести засідання в будь-який момент, представники країн-членів РБ мають завжди бути присутніми в місці перебування ООН. Цікаво, що засідання може пройти не тільки у штаб-квартирі ООН, але в будь-якому місці, яке РБ визнає сприятливим для роботи. РБ може запросити на своє засідання представників будь-яких країн світу, якщо вони є сторонами суперечки у справі, яка розглядається. Вочевидь, у цьому випадку вони не беруть участь у голосуванні, однак члени ООН можуть вносити пропозиції та проєкти резолюцій. Щоправда, вони виносяться на голосування тільки за вимоги когось із членів РБ.

Зал засідань Ради Безпеки ООН в Нью-Йорку/Wikimedia

Так звані «періодичні засідання» РБ обов’язково проводить 2 рази на рік. Проміжок між поточними засіданнями упродовж року не повинен бути довшим, ніж 14 днів. Голова РБ обирається серед членів органу терміном на один місяць. Черговість головування визначається за англійським алфавітом згідно з назвами країн-членів РБ.

Голосування та право вето

Кожний член РБ має один голос. Голосування може відбуватися за процедурними або змістовними питаннями. Якщо проходить голосування з процедурного питання (наприклад, щодо місця проведення чергового засідання), для прийняття рішення достатньо дев’яти голосів членів РБ. Щодо змістовного питання рішення вважається прийнятим, якщо за нього подано дев’ять голосів членів РБ, при цьому мають однаково проголосувати постійні члени РБ. Якщо один із членів РБ бере участь у суперечці, яка розглядається, він має утриматися від голосування.

Якщо один із постійних членів РБ голосує проти певної резолюції, рішення не приймається. Вважається, що член РБ у такому випадку використав своє право вето. Якщо постійний член РБ не до кінця погоджується з пропонованою резолюцією, однак не бажає використовувати своє право вето, він може утриматися при голосуванні і в такий спосіб дозволити прийняти рішення.

Найчастіше право вето використовували СРСР/росія. Цікаво, що перші 57 випадків накладання вето у період з 1946 по 1955 рік були волевиявленням представників СРСР. До 1968 року СРСР загалом було накладено 93% усіх вето в РБ. У наступний період з 1970 по 1991 рік найбільше накладали вето США, які використали своє право у 56% усіх випадків. З 2014 по 2022 рік право вето було використано 24 рази. У 21 з цих випадків ініціатором виступала росія.

Найбільш обережно використовують право вето Китай та Франція. Саме Франція у 2014 році виступила з пропозицією колективної відмови постійних членів РБ від використання права вето у випадках геноциду, злочинів проти людства або військових злочинів у великих масштабах. Росія негативно поставилася до цієї ініціативи.

Пропозиції щодо реформування РБ ООН

Численні пропозиції щодо реформування РБ ООН пов’язані з політико-економічним підйомом певних регіонів та окремих країн, а також із низкою питань щодо ефективності цього органу. Можна виділити наступні напрямки пропозицій щодо реформування: 1) розширення кількості місць у РБ; 2) розширення кількості постійних членів РБ; 3) обмеження права вето.

У 2005 році Генеральний секретар ООН Кофі Аннан запропонував розширити РБ до 24 членів, додавши місця для постійних і непостійних членів. Серед тих, хто активно претендує на місце постійного члена РБ, називають Бразилію, Індію, Німеччину та Японію. Також висувається точка зору, що постійне місце у РБ має бути відведене для африканської країни. Нарешті, існує пропозиція щодо виділення місця для країни з ісламською більшістю, оскільки ця релігія має близько 1,8 млрд прихильників у світі. Критика планів щодо збільшення кількості постійних членів РБ полягає в тому, що це призведе до ускладнення прийняття рішень, адже збільшиться кількість країн із правом вето. Що стосується пропозиції обмежити право вето, виглядає малоймовірним, що за це проголосують одночасно всі постійні члени.

У 2022 році РБ ООН неодноразово збирала засідання задля обговорення ситуації в Україні. У травні розглядалися проблеми захисту цивільного населення та інфраструктури в Україні в умовах російської агресії. В червні основна увага приділялася сексуальному насильству в контексті війни. Крім того, 28 червня відбулося окреме засідання через ракетний удар по Кременчуку, в результаті якого загинуло не менше 20 осіб. 

Вирішення питання в Раді безпеки ООН незаконно блокується самою росією, яка не має права голосування по пов'язаному з нею питанню, однак робить це.

Наразі є цілком очевидним, що РБ ООН неспроможна ефективно вирішувати збройні конфлікти у ХХІ столітті. Вочевидь, реформа цього органу є необхідною. Слід серйозно подумати про те, як обмежити право вето. Інша справа, що подібні спроби наштовхнуться на жорсткий спротив постійних членів РБ. Радикальні ж варіанти на кшталт скасування діяльності РБ є вкрай небезпечними, адже поганий діалог значно краще за гарну бійку.

Автор: Олег Пархітько