"Сповідь члена топонімічної комісії" - Олександр Бабіч про перейменування в Одесі

Олександр Бабіч - одеський історик-дослідник, публіцист, волонтер, член історико-топонімічної комісії при виконкомі Одеської міськради провів лекцію "Сповідь члена топонімічної комісії". 10 липня, згідно із розпорядженням міського голови стартувало електронне обговорення з приводу 49 топонімів.

Читайте та дивіться лекцію на Інтенті про систему перейменувань, роль громадських обговорень та теперішні умови. Далі пряма мова. 

Як потрапив до історико-топографічної комісії та з кого вона складається

Перейменування 2015 року: що відбулось із проспектом Жукова

Не лише вулиці та провулки: Алея зірок та меморіальні дошки

З чого починається процес перейменування та як працює комісія

Основні тези закону "Про географічні назви" відповідно до Одеси

Положення історико-топонімічної групи одеської міськради

Як потрапив до історико-топографічної комісії та з кого вона складається

Почну з того, як потрапив до історико-топонімічної комісії. Це було десь у 2015 чи 2016 році. Я тоді багато публікував усього, пов’язаного з одеською історією і мріяв доторкнутись до Всесвітнього клубу одеситів. Вони були для мене мастодонти краєзнавства. Але сам не просився. Зателефонувала заступниця голови комісії та запропонувала долучитись.

У склад комісії зараз входить близько 30 осіб. Голова - віцемер Павло Вугельман, зараз його заступником є Олег Бриндак, що дивно, адже у міській ієрархії він розташований вище. Обов’язково до комісії входять депутати, чиновники з кожної районної адміністрації, по одному представнику із департаментів, які потім виконують рішення. А також декілька директорів музеїв. Сьогодні є представники Літературного, Краєзнавчого музею та директор музею Блещунова. І команда краєзнавців.

Фото: Наталя Довбиш

Перейменування 2015 року: що відбулось із проспектом Жукова

Тоді йшов гострий процес декомунізації, але він був легшим через підбір питань, бо умовно прибиралися всі більшовики. І вулиць по типу Ізякевича та Заславського у нас було багато. Потім Інститут національної пам’яті ініціював Закон про декомунізацію й у нас з’явилися механізми, які дозволяли чітко визначити, хто підпадає під його дію. Вказаний рівень чиновників комуністичної партії, категорії співробітників НКВС. Таким чином, ми просто виконували вимоги закону і це знімало з нас необхідність самим шукати собі роботу. Хоча її вистачало.

Проблемний блок - так звані перейменування Саакашвілі. Як у цьому законі, так і в тому, який підписав Зеленський, є термін виконання вимог. Здається, зараз на всі перейменування в нас є час до квітня 2024 року. Тоді, за рішенням Саакашвілі, якщо міська рада не встигала з виконанням за термінами, а вона дуже повільно це робила по Жукову і ще деяким персоналіям, то рішення приймала обласна адміністрація.

• Читайте також: "Якщо ми вже стали нацією, треба відповідально ставитися до виборів", - голова Одеського КВУ Анатолій Бойко

Я не знаю, хто складав списки перейменувань, але вони були достатньо хаотичними та неправильними з точки зору розумності. Мені деякі рішення були незрозумілі. Міська рада вимушена була їх прийняти. Однак на кожне засідання приходили люди, які "вкидували" питання щодо перейменувань, змінених Саакашвілі, – це були маніпуляції.

На одному із засідань ми вже розглянули порядок денний, після чого Бриндак "з голосу" раптом подає пропозицію: "А давайте повернемо назву Жукова проспекту Небесної сотні". Не можу відверто говорити, що так і було, можливо, когось не попередили, але складу комісії не вистачило голосів, аби протидіяти цій маніпуляції. Комісія голосує за рішення.

Це було якраз перед виборами Труханова. Ми не встигли дійти із зали до дверей міськради на вихід, як я побачив у новинах, що історико-топонімічна комісія прийняла рішення про повернення назви проспекту Жукова. Я зазначав, що неможливо так робити, це порушення процедури та закону. На що мені говорили, що в законі є припущення: якщо людина боролась із нацизмом, то вона не декомунізується. Ми мали позбутись цього топоніму.

Треба розуміти, що в топонімічній комісії різні люди. Літом минулого року нас було мало, оці падлюки, типу Гіганова та Саутьонкова втекли, а новий склад не оголошували. Майже не було кворуму, тому будь-яке голосування залежало від чиновників у залі. А вони традиційно голосували за "утримуюсь". Будь-яке питання не набирало достатньої кількості голосів. Хвала Богу, що підняли галас і мер був вимушений додати нових членів.

Фото: Наталя Довбиш

Не лише вулиці та провулки: Алея зірок та меморіальні дошки

На Алею зірок у нас виносяться діячі культури та науки Одеси. Зазвичай, виносять на голосування 20-25 прізвищ, але наше внутрішнє рішення - голосувати виключно за 5, максимум 6 персоналій. Логіка дуже проста: зірки коштують грошей. І ще, так ми б дуже швидко дійшли до Міського саду. Завжди цим займаються представники Всесвітнього клубу одеситів, здебільшого вони пропонують ювілярів.

Був ювілей Бориса Барського, його кандидатуру подали, але за рік до того був ювілей Георгія Делієва. Ми думаємо, що Барський заслуговує зірку як актор, поет, громадянин, але Жорик... Був варіант поставити поруч зірки Барського та Делієва. Але в Жорика тоді вже дах поїхав, він з Ківаловим цілувався, сталося православіє головного мозку. Тому ні в якому разі ми не могли собі цього дозволити. Тоді ми прийняли соломонове рішення - дати зірку колективу театру "Маски". До цього ми відмовляли всім театрам, хоча вони до нас проходили.

• Читайте також: "Якщо всередині країни залишаться перефарбовані - Перемоги не буде" - Андрій Кокотюха про культуру та майбутнє

Ще є тема меморіальних дошок. Два-три питання зазвичай виносяться, бо у когось помер дід, який був якимось заслуженим юристом радянського союзу, капітаном дальнього плавання чи професором будівельного інституту. І ті, хто подають, хочуть, щоб терміново з’явилась меморіальна дошка і назва вулиці на честь померлого. Ми зазвичай відмовляли. Часто подає пропозиції наш університет, а у них цих професорів за 150 років існування, мабуть, тисяча була. Тому в черговий ювілей якогось професора треба терміново вліпити меморіальну дошку на головний корпус. Візуально він вже нагадує колумбарій, там вже немає "живого" місця. Коли проректор приходить і розповідає, яким важливим був той професор, то ми відповідаємо: "Та заради Бога, нехай він буде всередині. Зробіть собі дошку, меморіал, портрети в коридорах та аудиторіях. Не треба ліпити їх на фасад".

Ми домовились між собою, я був ініціатором цього - позбавити місто кладовищенського стилю цих меморіалів.

Фото: Наталя Довбиш

З чого починається процес перейменування та як працює комісія

До нас надходять громадські подання від будь-якого громадянина України, він навіть може не бути одеситом, членом політичної партії чи якоїсь групи. Подання заходять на Департамент культури, туризму та міжнародного співробітництва, де запити систематизують та узгоджують з юридичним департаментом. Після чого складають порядок денний, який у кращому випадку надсилають нам за 4-5 днів до засідання. Комісія збирається і йде відкрите голосування з онлайн-трансляцією. Топонімічна комісія затверджує рекомендаційні рішення, які потім виносяться на громадські слухання. Вони, як я дізнався два дні тому, діляться на два види: голосування за топоніми, які мають загальні назви, та окремо - голосування за списки, де є люди.

Минулої комісії ми проголосували за присвоєння назв понад 30 вулицям, які пов’язані з діячами українського національно-визвольного руху, історичних постатей, вчених, поетів, розстріляного відродження. Серед цих питань було перейменування вулиці 8-го березня, до якої підходять 9 ліній і 7 чи 8 провулків. Нам треба було вибрати щось таке, що не шкода… І ми згадуємо, що в ті часи там було підприємство "Вікандер і Ларсон", які були дуже круті. Думаємо, що класно перейменувати вулицю на Вікандера та Ларсона, а поруч хай будуть назви відповідно до того, що вироблялось фабрикою: метисний, шпалерний провулочок. Міська влада виносить на громадські слухання всі ці метисно-малярно-шпалерні провулки, і не виносить ні Вікандера та Ларсона, ні тих 30 діячів, які мають з’явитися в одеській топоніміці, як можна швидше. Мене спробували заспокоїти, що вони виконують закон.

Вдалий крок - створення маленької робочої групи. Комісія не може повноцінно працювати для вигадування та відпрацювання назв. Хтось має технічно зробити аналітику, історичну довідку, розібратися. Я декілька років казав, що ми (комісія - Ред.) не зробимо цю роботу, особливо, коли почалось повномасштабне вторгнення. Ми мали 45 назв на честь російських топонімів: Уральська, Смоленська, Махачкалинська, Московська вулиці… Треба було обирати нові. За новим законом ми маємо дивитись, щоб людина, іменем якої називають вулицю, не була українофобом, не мала антиукраїнських висловлювань. Але може бути умовно чиновником російської імперії, який боровся за визволення України, допомагав зберегти українську історію, докладав зусилля для цього. Тоді ми можемо розглядати таку фігуру.

• Читайте також: Киргизький журналіст Бектур Іскендер: "Україна завжди була для нас натхненням на боротьбу з російським імперіалізмом"

Тільки у вересні минулого року міська влада погодилась на створення робочої групи, знайшла невеличке фінансування, я ввів трьох істориків, а сам присутній на добровільних засадах. Нас загалом п’ятеро, і щочетверга ми сідаємо та технічно відпрацьовуємо всі ті нові назви. Розробили свої внутрішні правила, довели їх до комісії та примусили її проголосувати. Щоб ці правила влаштовували ту комісію.

Після слухань громадське голосування має відбуватись два місяці. А потім все це треба винести на сесію міськради, яка вже приймає рішення. Ось такі процедури.

Основні тези закону "Про географічні назви" відповідно до Одеси

У нас зараз чинний один закон 2015 року про декомунізацію і новий, який з’явився наприкінці березня цього року (закон №7253 "Про внесення змін до Закону України "Про географічні назви" щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України", підписаний Володимиром Зеленським - Ред.).

Ми маємо позбутися зображення пам’ятників, пам’ятних записів, написів, присвячених особам, які мали керівні посади в органах влади, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях російського царства, імперії, республіки, держави, радянського союзу. А також територіальних утворень, адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі не визнаних, що створювались під час реалізації російськоімперської політики на окупованих, анексованих чи іншим способом зайнятих російським царством.

Якщо розглянути цей пункт, ми маємо зараз прибрати вулицю Ланжеронівську, Рішельєвську, пам’ятник Дюку де Рішельє, Воронцовський провулок, пам’ятник Воронцову. З де Рибасом трохи легше, бо він не займав якусь посаду, а був умовно менеджером проєкту. Крім того, якщо говорити безпосередньо про вулицю, то вона скоріш за все мала назву його брата, який мав цілий квартал на початку вулиці.

Другий пункт говорить про зображення, памʼятники, памʼятні знаки, написи, присвячені імперським діячам росії; особам, які публічно підтримували або виправдовували імперську політику росії, закликали до русифікації чи українофобії.

З цього пункту треба брати кожного російського письменника, який у нас є та переглядати всю його творчість. Просити співробітників філологічного факультету, Літературного музею, щоб вони чітко давали нам довідку щодо умовних Буніна, Купріна чи Імбер.

Наступний пункт: зображення, памʼятники та написи, присвячені подіям із здійсненням російської імперської політики. Я чомусь згадав, що на пам’ятнику Воронцову праворуч є табличка - приєднання Варни. Воронцов отримує ключі від Варни, а це відверто окупаційна історія.

Фото: Наталя Довбиш

Положення історико-топонімічної групи одеської міськради

У наших положеннях є одна річ, яка викликає суспільний резонанс - обмеження щодо присвоєння назви вулиць живим людям та встановлення їм пам’ятників. І друге - ми прийняли рішення, що не присвоюємо назви вулицям та провулкам людям, які померли менш ніж 10 років тому. Кілька раз просили відтермінувати на 25 років. Однак норма не розповсюджується на тих, хто воював у цій війні.

До Перемоги ми не будемо перейменовувати вулиці на честь окремих підрозділів ЗСУ і на честь загиблих героїв. Пояснюю чому: в нас на сьогодні 2130 топонімів і за моєю інформацією - понад тисяча офіційно загиблих одеситів. Є дуже великий список тих, які зникли безвісти або в полоні зараз. У нас дійсно на кожне засідання виноситься від 5 до 15 пропозицій від ветеранських організацій, рідних загиблого - і ми відмовляємо. Якщо сьогодні перейменуємо на честь одного героя, то завтра прийдуть побратими іншого і скажуть: "Чому йому так, а мені - ні". Для кожного з них він найдорожча людина, а відмовити далі стане неможливо.

Коли закінчиться війна, ми ще не знаємо скількох хлопців ховатимемо і скільки разів "Пливе кача…" лунатиме біля Палацу офіцерів. Таким чином, у нас 2130 топонімів будуть пов’язані виключно з цією війною. Тому ми залишили близько 50 вулиць як недоторканий резерв, який буде перейменований тільки на честь загиблих героїв. Перед цим ще треба зрозуміти, як виглядатиме меморіал на проспекті вже не Гагаріна. Адже там буде великий меморіал, з кожним прізвищем: військових, медиків, поліцейських, пожежників, волонтерів.

Щодо назв на честь героїв має вирішувати виключно якась окрема група військових, керівників ветеранських організації, командирів. Хай вони між собою, у присутності військового керівника, вирішують. Потім нам передадуть цей список. І так після Перемоги ми даватимемо назви на честь цих хлопців. Іншого виходу я не бачу. 

Марія Литянська