Кредити під 60% і боротьба з лихварями: як у Буджаку позичали гроші сто років тому

Наприкінці ХІХ століття Буджак стрімко змінювався. Пожвавлення торгівлі, розвиток судноплавства й промисловості відкривали нові можливості для підприємництва, однак головною перепоною залишався брак коштів. Саме тому місцеве самоврядування поступово формувало систему кредитної підтримки, що мала допомогти започаткувати або розширити власну справу. Архівні матеріали зберегли чимало відомостей про те, як працював цей фінансовий механізм: на яких умовах надавали кредити, якими були відсотки та які способи інвестування вважалися найефективнішими в економічному житті Буджаку.

Кредит замість лихваря

Однією з характерних рис цього часу стало швидке поширення кредитних товариств. Про потребу в таких установах писав голова земської управи Аккерманського повіту Володимир Пуришкевич: "Майже кожен знає, як часто сільське населення потребує позики для своїх господарських потреб (придбати землю, купити коня чи корову, збудувати хату, сплатити податки, щоб не продавати за безцінь хліб, коли він ще дешевий, а не чекати добрих цін). Для забезпечення населення позиками можуть відкриватися у повітах так звані кредитні установи за загальноприйнятим статутом, що був виданий для цього урядом, кредитні товариства…"

Цікаві відомості містить лист земського начальника повіту Михайла Балласа, адресований Бессарабській губернській земській управі: "Позико-ощадні товариства мають на меті звільнити своїх членів від необхідності кредитуватися не лише у лихварів, а й у приватних осіб, бо сплата надмірного відсотку на позичений капітал складає одну з головних причин зубожіння господарств. Спираючись на ретельне спостереження, ми дійшли висновку, що сплачувати великий відсоток на капітал не під силу більшості господарів".

Боргове зобов'язання Бессарабсько-Таврійського земельного банку 1913 р. ЗОБРАЖЕННЯ: violity.com

Першим осередком позиково-ощадної справи стала Паризька волость Аккерманського повіту (нині – село Веселий Кут), де в 1872 році було відкрито відповідне товариство. Із 25 квітня 1873 року воно здійснювало кредитування Паризького сільського товариства, до якого належало 230 господарств.

VII сесія Бессарабських губернських земських зборів у 1876 році схвалила відкриття позиково-ощадних товариств, у тому числі в Аккерманському повіті. Якщо спочатку на ці цілі було передбачено 1628 рублів 13 копійок, то у 1905 році – вже 2764 рубля 48 копійок.

24 лютого 1897 року Бессарабська губернська земська управа в листі до Аккерманської повітової земської управи повідомляла: "Губернські земські збори постановою від 12 січня 1897 року уповноважили губернську управу клопотати перед урядом про дозвіл земствам відкривати сільські банки та інші установи дрібного сільського кредиту…"

Від трьох до 270: як зростала мережа кредитних товариств

Відлік кооперативного руху в Бессарабії ведуть від 1877 року. Його розвиток значно прискорився в період Столипінської аграрної реформи. Упродовж 1906–1911 років кількість кооперативів зросла з 23 до 165, а позичальних кас – з 13 до 117. Водночас уставний капітал позичальних товариств збільшився з 9,7 до 14,6 млн рублів. Найбільшими центрами кредитування були Кишинівське кредитне об'єднання та Дунайське кредитне об'єднання (м. Ізмаїл).

У 1905 році налічувалося лише 3 кредитні товариства, у 1910 році їхня кількість зросла до 130, у 1913 році – до 231, а в 1917 році вона досягла 270. Таке зростання пояснювалося можливістю волосних кас отримувати значні кредити в Державному банку для поповнення основного фонду.

Про це йдеться і в повідомленні Аккерманського повітового земства: "Питання про кредитні товариства з боку повітових земств заслуговує серйозної уваги. Судячи зі статутів, а також з використання його на практиці, у нас у повіті кредитні товариства мають безумовні переваги перед іншими формами організації дрібного кредиту, переваги ці, головним чином, у наступному:  по-перше, завдяки Міністерству фінансів кошти на їх утворення на перший випадок вже є готовими, а по-друге, існуюча в таких організаціях кругова порука залучає кожного члена до живої участі  у  справах товариства, що в  значній мірі сприяє ефективності та злагодженості дії самих товариств…"

Як працювала система позик

Кредитні товариства відрізнялися від волосних кас насамперед порядком створення. Їх засновувало не волосне товариство, а група жителів будь-якого стану чисельністю не менше 20 осіб. Для цього необхідно було досягти взаємної згоди, підписати статут і подати клопотання про його затвердження. Усі засновники вважалися членами кредитного товариства та на загальних зборах обирали зі свого складу правління і раду. Правління видавало й приймало позики, а також залучало внески. Рада здійснювала нагляд за діяльністю товариства, перевіряла звітність і проводила ревізії. Загальні збори визначали порядок роботи правління і ради відповідно до статуту, контролювали їхню діяльність, ухвалювали рішення щодо видачі позик, розміру відсотків і прийняття вкладів, затверджували звіти та приймали нових членів. Відкриття кредитних товариств полегшувалося тим, що кошти на їхнє заснування надавав Державний банк, а в окремих випадках – земство.

Окремим видом кредитної діяльності була організація позиково-ощадних кас. У статуті кас вказувалося: "Позикою можуть користуватися тільки члени каси. Ті, хто бажає отримати позику, мають заявити правлінню каси письмово: в якій кількості бажають отримати позику, на який термін, яким шляхом будуть сплачувати позику… Позика не могла перевищувати вартість капіталу позичальника і половини його місячної зарплати. Але за дорученням двох членів каси позика могла бути більшою. Внески приймалися від учасників каси і могли бути: або грошовими, або у відсоткових паперах і документах. Загальна сума грошових внесків від однієї особи не повинна була перевищувати 300 рублів".

Про масштаби діяльності свідчать документи кредитних установ. Зокрема, у Протоколі №1 загальних зборів Веденського позиково-ощадного товариства за 1910 рік зафіксовано надходження у розмірі 73 693 рублі 3 копійки, витрати – 73 172 рублі 69 копійок, а прибуток становив 521 рубль 84 копійки.

Від взаємного кредиту до губернської каси

За подібними принципами діяли й товариства взаємного кредиту. У 1901 році їхні філії відкрилися в Аккермані, Ізмаїлі, Кілії та Болграді. Зокрема, Болградське сільськогосподарське товариство взаємного кредиту надавало позики під продукти землеробства та сільськогосподарські знаряддя вітчизняного й іноземного виробництва. У розпорядженні товариства були автомобілі "Кейс" і "Оверланд", які також здавалися в оренду. Вкладникам товариство виплачувало 7% річних.

Сукупний капітал товариств у зазначених містах не перевищував 109 тисяч рублів, а кількість кредиторів становила понад 2500 осіб. Переважно позики видавалися на суми від 14 до 100 рублів, однак відсоткова ставка сягала 25–60% річних. Кредити отримували міські комерсанти, які через високі відсотки нерідко не могли своєчасно їх повернути. У Бендерах боржниками залишалися понад 90 родин.

У 1906 році розпочала діяльність Бессарабська губернська каса дрібного кредиту. Її головним завданням було надання грошової допомоги землевласникам для придбання сільськогосподарської техніки, закупівлі саджанців з-за кордону, організації елеваторів і боротьби з іноземними перекупниками. На початку 1913 року каса об'єднувала 40 кредитних установ Аккерманського та Ізмаїльського повітів, які видали 482 тисячі рублів за відкритими та 304,75 тисяч рублів – за короткостроковими кредитами.

Усі ощадні каси діяли відповідно до статуту. Зокрема, статут ощадної каси службових осіб Аккерманського повіту, заснованої при Аккерманській повітовій земській управі, визначав її мету та порядок діяльності. Основним завданням каси було надати її учасникам можливість заощаджувати частину коштів, одержуваних по службі, а тим, хто цього потребував, - користуватися позиками. Зворотний капітал формувався з одноразового вступного внеску, який кожен учасник визначав на власний розсуд, але не менше 5 рублів, а також з обов'язкових щомісячних внесків, вкладів і прибутків, одержаних від операцій каси. За рішенням двох третин членів Загальні збори мали право встановлювати розмір обов'язкових внесків.

Вкладний квиток на 150 рублів. ЗОБРАЖЕННЯ: kraeved.od.ua

Згідно з постановою Бессарабських губернських земських зборів від 13 грудня 1875 року, із депозитів земської управи було виділено кошти на відкриття ощадних товариств. Загалом по губернії на ці потреби було виділено 201 145 рублів 92 копійки, з яких на Бендерський та Аккерманський повіти припадало 10 356 рублів, або 5% від загальної суми.

Бессарабська губернська земська управа в листі до Аккерманської повітової земської управи повідомляла: "Губернські земські збори постановою від 12 січня 1897 р. уповноважили губернську управу клопотати перед урядом про дозвіл земствам відкривати сільські банки та інші установи дрібного сільського кредиту …" Водночас загальні збори надали правлінню право користуватися кредитами Аккерманської повітової та Бессарабської земських кас дрібного кредиту, клопотати про відкриття кредиту в Одеській конторі та Кишинівському відділенні Державного банку. Крім того, дозволялося отримувати позики й в інших кредитних установах за умови, що відсоткова ставка не перевищувала 9% річних, а строк кредитування становив до 12 місяців.

Кредитні установи діяли за відпрацьованою системою, зразком якої є протокол № 1 чергових загальних зборів Віденського ощадного товариства Аккерманського повіту. Голова правління Афанасій Степанов, відкриваючи збори, оголосив присутнім, що з загального числа 269 членів товариства на збори з’явились 88 осіб, а тому збори можуть бути визнані правочинними. Був обговорений річний звіт товариства за минулий 1910 рік, відповідно до якого стало відомо, що надходжень товариства було зафіксовано в обсязі 73 693 рублі 3 копійки, а витрат – 73 300 рублів 69 копійок, у залишку товариства було 521 рубль 84 копійки.

Відсотки, прибутки і кредити до мільйона

За користування позиками товариства стягували від 8 до 12% річних, тоді як вкладникам, залежно від строку розміщення коштів, виплачували від 4 до 6%. Позики поділялися на дві категорії: строком до 6 місяців і до 12 місяців. На першу категорію припадало 44,5% усіх виданих позик, на другу – 55,5%.

У звіті Аккерманської повітової земської управи надзвичайним земським зборам від 9 травня 1917 року повідомлялося: "Просимо затвердити розподіл чистого прибутку за 1916 р. в сумі 25 501 руб. 37 коп. згідно з припущенням правління каси і, по-друге, надати правлінню повноваження з укладення в поточному році позик до мільйона рублів, оскільки в минулому році укладено позик до 800 тис. рублів".

Подальший розвиток кредитної діяльності був перерваний воєнними діями та революційними подіями в російській імперії. Отже, в 1870-х – на початку ХХ ст. фінансові реформи сприяли формуванню та розвитку мережі фінансово-кредитних установ у Буджаку. У регіоні поступово утвердилися різні форми кредитних організацій – позиково-ощадні товариства і каси, товариства взаємного кредиту, земські каси дрібного кредиту та ощадні каси, діяльність яких забезпечувала доступ до фінансових ресурсів для різних категорій населення. Через систему позик і кредитів вони обслуговували потреби торгівлі, сільського господарства, промисловості та приватного підприємництва, залучаючи до фінансових операцій комерсантів, селян, землевласників, ремісників і промисловців. На початку ХХ ст. кредитно-фінансові установи стали важливою складовою економічної інфраструктури Буджаку, поступово перебравши на себе функції фінансування, які раніше значною мірою виконували купецькі капітали. Це сприяло подальшому розвитку ринкових відносин і поширенню нових механізмів фінансового забезпечення господарської діяльності в регіоні.

Андрій Шевченко