Історія таємних сект: як релігійні меншини виживали в Бессарабії XIX століття

Бессарабія та Нижнє Подністров’я є територіями, що мають багатий історичний та культурний контекст, де різноманітні релігійні течії взаємодіяли з місцевим населенням. Ці регіони, розташовані на перехресті різних культур. Історично вони стали місцем зустрічі православ’я, ісламу, а також численних сект і релігійних груп, які виникали внаслідок політичних, соціальних і культурних змін. 

Скопці

Неохристиянська секта скопців вважалася надзвичайно шкідливою. Скопці – найбільш одіозне, скандально відоме та небезпечне релігійне угруповання, яке виступало за "вогняне хрещення", тобто повне відрізання статевих ознак як чоловіків, так і жінок задля "очищення", адже згідно із їх вченням перші люди були створені Богом безстатевими.

Засновником цієї течії вважається втікач-кріпак Кіндратій Селіванов, який проголосив себе спасителем, що прийшов врятувати людство від гріховних пристрастей і морального падіння.

Кіндратій Селіванов. Зображення: Вікіпедія

З метою збільшення своєї секти скопці регулярно відвідували ярмарки, де шукали сиріт та дітей з бідних родин. Вони забирали їх під виглядом виховання та усиновлення, обіцяючи їм своє матеріальне становище за духовним заповітом, але зрештою завершували все це жахливим оскопленням. У хлопців, яких піддавали цьому спотворенню в дитинстві, не росло волосся на обличчі, зберігався жіночий голос, а згодом у них з’являлися великі животи, що ускладнювало ходу і робило її важкою та незграбною. Безжиттєвість, млявість, слабкість і сонливість були постійними характеристиками прихильників культу скопців. За словами мешканців села Троїцького Одеського повіту, місцеві скопці, котрі займаються візництвом, припиняли свою професію під час сильних морозів, оскільки їхнє тіло пухло від холоду.

У російській імперії уряд вів активну боротьбу з цією жорстокою та унікальною сектою. У 1834 році цей рух був віднесений до категорії "особливо небезпечних сект", а згодом для нього був введений новий термін: "секта, що характеризується жорстокими, варварськими та аморальними вчинками". З 1885 року її стали класифікувати серед сект, "що пов’язані з жорстоким варварством, фанатичними спробами вбивства себе та інших, а також аморальними, огидними діями". Починаючи з 1842 року, за оскоплення інших та самооскоплення було призначено каторжні роботи у Східному Сибіру. Це покарання залишалося в силі до самого кінця існування імперії.

Скопці перед обрядом. Зображення: moremaiorum.pl 

Серед численних стратегій скопецької секти щодо виживання важливе місце займала еміграція її адептів за кордон та на прикордонні території. Цей спосіб був ідеальним для "білих голубів" (самоназва скопців), а також для прихильників інших "єретичних" вчень. За Дністер та Дунай перебиралися не тільки переселенці, які змушені були рятуватися від судових переслідувань в Росії, туди свідомо їхали й скопецькі ватажки, й цілі громади заради початку нового життя.

Поява сектантського осередку в прикордонному Ізмаїлі була безпосередньо пов’язана з історією судових переслідувань скопців у 1830 та 1835 роках, після яких значна частина членів секти оселилася саме в цьому місті та в Аккермані. Діяльність секти була викрита в 1859 році після того, як кілька новооскоплених померли внаслідок невдалої хірургічної операції. Під час слідства було затримано 13 скопців, а також знайдено хірургічні інструменти, ліки та три зошити з текстами молитов і пісень. Цікаво, що лише за приховування цих зошитів один із сектантів прямо на місці спробував дати поліцейському хабар у 55 червонців. Це свідчить про те, до яких матеріальних витрат вони були готові піти, щоб уникнути кримінальної відповідальності. Судовий процес над послідовниками секти відбувся, але громади скопців у Яссах і Бухаресті застосували всі свої таємні впливи для захисту своїх одновірців, звернувшись до Міністра юстиції та здобувши підтримку урядовців. Під впливом цих сил Ізмаїльська префектура отримала наказ звільнити заарештованих. Отримавши свободу, скопці стали абсолютно невидимими в Ізмаїлі, а трибунал незабаром припинив справу проти них.

З Ізмаїла місцеві скопці розійшлися різними регіонами, і навіть ходили чутки, що деякі з "білих голубів" осіли на території Османської імперії. Про ставлення османської влади до них можна дізнатися з висловлювань преосвященного Мелхиседека. Він писав: "Що стосується скопців, то раніше їх було багато в Європейській Туреччині, вони оселилися там ще з часів перебування російських військ за Дунаєм під час війни 1828 року; але оскільки турки ненавидять цих чудовиськ набагато більше, ніж християн, вони (скопці, - ред.) змушені були виїхати з цих місць у різні інші регіони, так що тепер у всій задунайській частині імперії тільки в Тульчі залишаються три або чотири скопці. В інших місцях, в усій Болгарії, Румелії та навіть у Константинополі, немає жодного скопця".

Інструменти для оскоплення. Зображення: bigpicture

З часом значним осередком скопців стало прикордонне село Миколаївка. Тут знаходили притулок численні втікачі з Росії, а також часто переховувалися від переслідувань румунські піддані. Миколаївка стала важливим пунктом для контактів між скопцями-емігрантами та їхніми одновірцями. Пожвавлення комунікацій ще більше сприяло укладенням договору 1856 року між росією та Молдавським князівством, згідно з яким мешканцям прикордонних територій було дозволено вільно перетинати кордон та займатися польовими роботами на суміжних землях протягом тижня. Для цього достатньо було мати паспорт, виданий волосним правлінням. У Миколаївці посаду старшини волосного правління обіймав один з найбільш ревних прихильників даної секти, що сприяло розвитку зв’язків і підтримці місцевих скопців.

На початку 1870-х років найбільші громади або "човни" скопців на території Бессарабії розміщалися у Яссах, де нараховувалося близько 100 скопців чоловічої статі й приблизно 150 жіночої. Всі вони мешкали у передмісті та займалися візницьким промислом та бджільництвом. У селі Миколаївка нараховувалося 57 прихильників секти, з них 30 чоловіків, 10 жінок і 17 дітей обох статей. У селі Новотроїцьке, що коло міста Кілія, мешкало 18 скопців (11 чоловіків та 7 жінок). У селі Василівка поблизу Болграда проживало 16 оскоплених сектантів (6 чоловіків, 2 жінки та 8 дітей обох статей).

У 1901 році в Бессарабії лише три особи з Ізмаїльського повіту офіційно визнали себе скопцями, а єдиним визнаним скопцем губернії в 1903 році став мешканець села Василівка. Це не дивно, оскільки після судового процесу над скопцями в Кишиневі наприкінці ХІХ століття більшість з них стали приховувати своє життя. Щодо засуджених, то вони продовжували поширювати своє вчення серед ув’язнених. Так, 14-річний житель Ізмаїльського повіту Калістрат переконав двох засуджених пройти добровільну кастрацію. Попри позитивні рапорти урядовців щодо боротьби з оскопленням у Бессарабії, в Ізмаїлі до 1930 року діяв "човен" скопців у будинку, що сьогодні знаходиться на перехресті вулиць Телеграфної та Топольної. Сьогодні досі невідомо, чи зникла секта повністю з регіону, оскільки в Україні на початку 2020-х років існує понад 4000 різних сектантських напрямків, які не афішують свою діяльність.

Секта "Духовних сестер"

У 1860-х роках у деяких селах з’явилася секта, відома як "духовні сестри". Головним догматом цієї групи було безшлюбне життя. Та, що першою прийняла титул "духовної сестри", вважалася старшою серед інших. Молодші "сестри" мали виконувати всі обов’язки: носити воду, готувати їжу, топити печі та завжди просити благословення від старшої перед будь-якою справою. Основною діяльністю членів секти було читання духовної літератури, паломництво до святинь і медитація. Протягом десяти років секта значно поширилася серед населення, пропагуючи ідеали безшлюбного життя.

Окремо варто згадати подібну секту, яка з’явилася в Нижньому Подністров’ї та містилася деякий час в глибокій таємниці. Згідно з повідомленням "Одеського Вісника", у селі Троїцькому Одеського повіту виник новий культ, що дотримується вчення про заборону шлюбу. У сектантів була знайдена молитва, схожа на ту, яку співають скопці. Члени цієї релігійної громади називають своїх чоловіків "братиками", а жінок – "сестрицями". Вони відмовляються від вживання вина, горілки та м’яса. Керівників секти сектанти називають "рідним батюшкою" для чоловіків і "рідною матінкою" або "богородицею" для жінок.

Також, як було помічено, сектанти інколи відвідували православну церкву, а також брали участь у сповіді та приймають Святе причастя. Це, ймовірно, робилося для того, щоб зручніше маскувати свою приналежність до секти та уникати переслідувань.

Отже, скопці та секта "духовних сестер" являють собою складні релігійні явища, що виникли в умовах соціальних і політичних змін у регіоні. Ці групи часто ставали об’єктом переслідувань з боку православної церкви та світської влади через свої нестандартні вірування та практики, що суперечили традиційним релігійним і моральним нормам.

Водночас усі ці сектантські рухи, попри їхні радикальні вчення та практики, стали частиною релігійного ландшафту Бессарабії та Нижнього Подністров’я, відображаючи його складність та боротьбу за духовну ідентичність у часи соціальних змін. Вони також наголошують на важливості дослідження релігійних меншин, які, попри свою маргінальність, мали великий вплив на формування духовних традицій та соціальних структур цього регіону. 

Андрій Шевченко

Євген Забіянов