Перша поразка СРСР у холодній війні

Друга світова війна стала суворим попередженням для людства. Як відомо, союзникам спільними зусиллями вдалося перемогти гітлерівську Німеччину. Однак невдовзі після завершення війни наявні між ними протиріччя почали стрімко загострюватися. Насувалася Холодна війна. Про перший інцидент цього тривалого протистояння – блокаду Берліна – ми й поговоримо в наступному матеріалі Інтента.

Протиріччя між союзниками загострюються

Ще у 1944 році Великобританія, СРСР та США підписали Лондонський протокол, за яким Німеччина в кордонах 1937 року після перемоги союзників мала бути розподілена на три окупаційні зони. На Ялтинській конференції у лютому 1945 року попередній договір було переглянуто: до окупації Німеччини вирішено було долучити Францію.

Карта-схема розподілу Німеччини після Другої світової війни. МАПА: https://wwii.space/  

Враховуючи значення Берліна, його теж було вирішено поділити на чотири окупаційні зони. Технічна складність полягала в тому, що Берлін знаходився в окупаційній зоні Радянського Союзу, тобто був відрізаний від окупаційних зон капіталістичних країн. У столицю Німеччини можна потрапити шосейним, річним, залізничним та повітряним транспортом, однак у 1945 році союзники підписали угоду тільки щодо вільного використання повітряних коридорів для з’єднання з іншими окупаційними зонами. На той момент було зовсім не очевидним, що угоду варто поширити й на інші види комунікацій.

Післявоєнний розподіл Берліна. МАПА: https://wwii.space/

Хоч Німеччина і програла війну, але за планом переможці мали посприяти відновленню країни. Щоб Німеччина могла сплатити репарації, необхідно було швидко відновити її економіку та промисловість. Однак радянські війська почали демонтаж та вивезення з Берліна обладнання фабрик та заводів, що викликало незадоволення з-поміж капіталістичних країн. Попри домовленості переможців про те, що кожна нація після війни отримає свободу вибору політичного устрою, СРСР одразу почав демонструвати бажання насадити комунізм на окупованих територіях. У соцтаборі комуністична партія взяла ситуацію під контроль упродовж кількох післявоєнних років.

У березні 1946 року Вінстон Черчілль виголошує Фултонівську промову, яка фактично проголошує початок Холодної війни. Співробітник американського посольства в Москві Джордж Кеннан пише двома тижнями раніше у Вашингтон розгорненого листа, в якому попереджає про тоталітарну природу СРСР та неможливість співпраці з ним. Вашингтон дуже серйозно поставився до листа Кеннана. На основі викладеного в листі аналізу з’являється доктрина Трумена, тобто план стримування комуністичної експансії СРСР у всьому світі. При цьому напруга між СРСР та Заходом зростає настільки, що президент США розглядає навіть варіант застосування ядерної зброї.

Гаррі Трумен оголошує нову зовнішньополітичну доктрину держави. ФОТО: Вікіпедія.

У 1947 році США розробляють план Маршалла, згідно з яким пропонують постраждалим від війни країнам Європи фінансову допомогу. Зрештою допомогу отримають 18 західноєвропейських країн, включаючи Західну Німеччину. При цьому соцтабір відмовляється від американських грошей: СРСР слушно вважає, що допомога буде використана як інструмент впливу.

Країни, що отримали допомогу за планом Маршалла. Мапа: Вікіпедія.

На початку 1947 року британці та американці вирішують об’єднати свої окупаційні зони, утворивши Бізонію. Мета об’єднання полягала в тому, щоб якнайшвидше відновити життєдіяльність Західної Німеччини, яка мала стати хвилерізом на шляху поширення комунізму. Однак це стало порушенням домовленостей, за якими подібні радикальні рішення чотири країни-окупанти мали вирішувати разом. Щобільше, навесні 1948 року до Бізонії приєднується й французька зона окупації, таким чином утворивши Тризонію. Країни Заходу активно просувають утворення демократичної Західної Німеччини. У відповідь СРСР виходить зі складу Контрольної ради, через яку країни-переможці спільно керували Німеччиною.

Грошова реформа як привід для конфлікту

Останньою краплею у суперечках союзників стала ідея запровадження у Тризонії грошової реформи. Через війну в Німеччині крутилася значна маса знеціненої рейхсмарки. Реформа мала прогресивне значення і вважається однією з підвалин так званого Німецького економічного дива. При цьому самі умови реформи були досить жорсткими для населення. Так, німцям дозволили обміняти лише 60 рейхсмарок за курсом 1:1. Половину заощаджень дозволялося обміняти за курсом 1:10, решту – за курсом 1:20.

Обмін старих грошей у Гамбурзі у червні 1948 року. ФОТО: https://wwii.space/

Реформа була запланована на червень 1948 року, проте вже з 1 квітня СРСР ускладнив в’їзд на територію Західного Берліна повз радянську окупаційну зону. Було введено перевірку документів та обмеження на пересування вантажів залізницею. 12 червня СРСР повністю призупинив автомобільну комунікацію з Західним Берліном нібито через ремонтні роботи. А вже у відповідь на запуск реформи 20 червня наступного дня було перекрито річну комунікацію, а 24 червня було повністю перекрито й залізничні шляхи.   

Вочевидь, введення власної валюти було черговим кроком на шляху виокремлення Західної Німеччини у самостійну країну, проти якого виступав СРСР. У російськомовних джерелах можна знайти інформацію про те, що СРСР змушений був перекрити кордони через паніку в Західному Берліні, викликану введенням грошової реформи. Нібито мешканці західної частини міста линули у Східний Берлін, зносячи всі товари з прилавків і загрожуючи місту економічною кризою. Згадані джерела не вказують на той факт, що за кілька днів після введення реформи у Тризонії та Західному Берліні аналогічну реформу було проведено і з валютою в окупаційній зоні СРСР. Тобто якщо панічні настрої й були, то у місяці напередодні введення реформи. Але тоді мешканці Західного Берліна могли скуповувати товари й на власній території. До того ж СРСР не зняв блокаду після проведення грошової реформи на підконтрольній території. З цього можна зробити висновок, що СРСР просто скористався приводом для перехоплення ініціативи. Сталін кілька років хотів взяти під контроль Берлін. Тепер у нього з’явився шанс.

Організація повітряного мосту

Отже, з 24 червня Західний Берлін опиняється в повній ізоляції від світу. СРСР розраховував на те, що, побачивши страждання мешканців Західного Берліна, капіталістичні країни змушені будуть відмовитися від своїх планів. Радянський Союз був впевнений, що Захід не готовий до нової війни, тож не піде на силове вирішення ситуації. Мешканці західної частини міста справді досить швидко почали відчувати наявність блокади. Зокрема, споживання електрики було скорочено до двох годин вранці та двох – увечері.

Утім, згідно з домовленостями 1945 року, повітряний коридор над радянською окупаційною зоною лишався відкритим. Тож 26 червня 32 американські літаки потягли на Берлін 80 тонн необхідного для життя вантажу. Британці розпочали польоти двома днями пізніше. У перші дні блокади американці були готові відправляти 600-700 тонн вантажів щоденно, однак швидко стало зрозуміло, що такої кількості буде недостатньо. Тож треба було продумати досконалу схему безперебійних перельотів для великої кількості літаків, яка б ґарантувала безпеку в повітрі й на землі. Необхідність такого підходу стала очевидною після 13 серпня, так званої "Чорної п’ятниці", коли через туман і зливу два транспортні літаки опинилися в аварійній ситуації на землі, а решта змушена була висіти над Берліном в умовах поганої видимості.

Спочатку в Берліні приймати літаки був здатний лише аеропорт Темпельхоф, але до кінця року в робочий стан було приведено аеропорт Гатов, а також побудовано новий аеропорт Тегель. Крім того, британські гідролітаки Sunderland могли сідати на поверхню озера Ванзеє. Американський генерал-лейтенант Вільям Таннер, який стояв на чолі операції, хотів утворити повітряний і наземний конвеєр. Згідно з планом, літаки мали пересуватися з проміжком у 3 хвилини. Щоб не утворювати затори, кожен літак мав лише одну спробу посадки. При невдачі пілот мав повернутися до Тризонії з вантажем і знову вилетіти своєю чергою. На землі літак мали швидко розвантажити, щоб звільнити злітну смугу. Доки йшло розвантаження, екіпаж годували. Поступово наземні команди навчилися обслуговувати літаки за 10 хвилин, хоч пізніше було встановлено рекорд у 5 хвилин і 45 секунд.

Розвантаження мішків з борошном в аеропорту Гатов. ФОТО: Getty Images.

"Родзинкові бомбардувальники"

Один з американських пілотів, Гейл Халворсен, вирішив у вихідний день у липні 1948 року злітати до Берліна. Він прибув до аеропорту Темпельхоф і побачив наприкінці злітної смуги натовп дітей, які прийшли подивитися на літаки. Пілот подарував дітям дві пачки жувальної гумки та був приємно вражений, що вони поділили подарунок на всіх. Прощаючись, він пообіцяв наступного разу привезти й скинути з літака більше подарунків.

Наступного разу, заходячи на посадку, він зробив з носовичка саморобний парашутик і скинув на ньому дітям кілька шоколадних плиток. Кількість дітей біля смуги почала збільшуватися, а Халворсен поставив за правило скидати подарунки. Незабаром у штаб почали надходити листи "Шоколадному дядькові" та "Шоколадному літуну". Коли про це дізнався Вільям Таннер, він перетворив ініціативу пілота на "Операцію маленькі ласощі". Участь в "операції" взяли інші пілоти, американські діти почали надсилати свої ласощі для дітей Німеччини. Згодом до акції підключилися потужні виробники цукерок. Загалом на Берлін було скинуто близько двадцяти трьох тонн солодощів. А німецькі діти охрестили літаки, що скидали солодощі, "родзинковими бомбардувальниками".

Американський літак скидає солодощі над Берліном. ФОТО: Вікіпедія.

СРСР починає боротьбу за Берлін

СРСР не вірив, що Захід зможе довго підтримувати повітряний міст. Однак трафік тільки збільшувався, що змусило комуністів активізуватися. Так, з 1-го серпня 1948 року комуністи стали пропонувати безкоштовну їжу кожному мешканцю Західного Берліна, хто прийде до Східного Берліна і зареєструє там свою продовольчу картку. У такий спосіб СРСР хотів показати, як він дбає про пересічних німців. Близько 22 тисяч німців зареєструвалися у найближчі кілька днів, однак решта відмовилася. На той момент у західній частині столиці мешкало понад 2 мільйонів осіб.

Під час блокади СРСР застосовував різні методи, щоб перешкоджати західним пілотам. Серед них були прольоти радянських літаків на низькій висоті, стрибки з парашутами в повітряних коридорах та використання прожекторів для засліплення пілотів вночі. Хоч жоден із способів не виявився ефективним, проте за час блокади було зафіксовано 733 інциденти.

Комуністи намагалися бомбардувати населення Берліна пропагандою, яка поширювалася на радіо, в пресі, брошурах і плакатах, а також на вуличних зустрічах. Утім, особливого успіху за короткий період досягти не вдалося. Однак мерії Берліна дедалі складніше було виконувати свої функції. Комуністично налаштовані натовпи вривалися на засідання мерії, зривали засідання, погрожували депутатам прозахідних партій. 6-го вересня Москва організувала переворот у мерії Берліна. У відповідь 500-тисячний натовп із британського сектора перетнув кордон радянської окупаційної зони та зірвав червоний прапор над Бранденбурзькими воротами. Законна мерія Берліна стала засідати у британському секторі столиці, чим у черговий раз було зірвано радянські плани.   

Захід б’є рекорди та перемагає

Одним із найскладніших періодів для повітряного мосту мала стати зима 1948-49 років. Улітку якісним результатом вважалося щоденне перевезення 4-5 тисяч тонн вантажів. Їжі взимку було необхідно поставити на тому ж рівні, однак значно збільшувалися потреби у вугіллі, що вимагало підвищити трафік на 6 тисяч тонн щоденно. Британці мали потужний повітряний флот, тож вони додали для підтримання мосту великі Handley Paige Hastings. Тепер виникла проблема у підтриманні такого великого флоту у належному стані. Генерал Таннер звернувся до колишніх механіків Luftwaffe, які погодилися допомогти.

Інша проблема полягала в тому, що старі злітні смуги не змогли б приймати потужні літаки у зимовий час. Для цього у Темпельхофі та Гатові було побудовано нові злітні смуги з асфальту та бетону, біля озера Тегель було зведено новий аеропорт з двома смугами.

Тогорічна зима була однією з найгірших з туманами, низькою хмарністю та поганою видимістю, тож до операції було долучено потужну команду синоптиків. Також було істотно збільшено кількість диспетчерів повітряного руху.

Переживши зиму, пілоти впевнено продовжували виконувати свої обов’язки. Однак генерал Таннер вирішив, що рекордне постачання вантажу на Пасху може підняти дух пілотів. Заради досягнення рекорду було вирішено, що в цей день буде перевезено тільки вугілля для пришвидшення процесу розвантаження. Тож за добу було здійснено 1383 польоти та відвантажено майже 13 тисяч тонн вугілля. Цей рекорд став своєрідним символом перемоги Заходу: 25 квітня ТАРС повідомило, що СРСР готовий зняти блокаду.

Під час операції розбилося сімнадцять американських і вісім британських літаків. Також загинула 101 людина, однак переважно внаслідок нещасних випадків, не пов'язаних з польотами.

Блокада лише активізувала процеси, які були запущені в Тризонії. Тож на місці окупаційної зони у травні 1949 року було утворено Федеративну Республіку Німеччини (ФРН). При цьому Західний Берлін став автономним містом, зв’язаним наземним транспортним коридором з ФРН. У відповідь на місці радянської окупаційної зони у жовтні 1949 року було утворено Німецьку Демократичну Республіку.

Висновки         

Блокада Берліна стала першим прямим зіткненням між СРСР та Заходом в умовах Холодної війни. Захід довів, що готовий до колективної оборони, символом чого стало утворення НАТО. СРСР програв першу битву, але упродовж Холодної війни буде ще чимало перемог і поразок.

Головним бенефіціаром п’ятирічки після завершення Другої світової війни можна впевнено вважати США. Американці вдало скористалися тим, що їхня територія у глобальному конфлікті майже не постраждала. Запровадження плану Маршалла та роль США під час блокади Берліна значно посилили авторитет США в Європі та загалом у світі.

Олег Пархітько