Військовий призов у Бессарабії під час Першої світової війни: чи є паралелі із сьогоденням

В українському суспільстві зараз неоднозначна реакція щодо мобілізації. З однієї сторони її необхідність не викликає питань, з другої, є нарікання на спосіб, в якій вона відбувається. Але противники та прихильники необхідності проведення мобілізаційних  заходів звертаються до історії. Цікаві факти про мобілізацію під час Першої світової війни, яка проходила у Буджаку, в матеріалі Інтента. 

У військових конфліктах важливим фактором є чисельна перевага над ворогом. Під час Першої світової війни уряди воюючих країн, щоб поповнювати армії, проводили мобілізацію населення, практично постійно. В таких умовах перевага була на боці держав, котрі мали більшу кількість населення. Абсолютним лідером за мобілізаційним ресурсом в Європі була російська імперія. Мобілізація проводилася в усіх губерніях. Не оминула ця подія Буджак (Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабської губернії), де у  1891 році мешкали майже 390 тисяч осіб, що становило майже 24% населення губернії. Це свідчить про доволі значний чоловічий ресурс, що можна  було б використати у війні.

На Буджак поширювалися військове законодавство імперії, без винятків. Служити в армії були зобов’язані всі фізично здорові піддані російської імперії чоловічої статі, котрі досягли 20 років. За допомогою жеребкування на дійсну військову службу призивалися близько третини. Решта зараховувалися до ополчення, де проходили підготовку на нетривалих військових зборах.

Звільнення від призову до армії отримували особи, що були визнані на медичному огляді непридатним до військової служби, про що отримували спеціальне свідоцтво, так званий білий квиток. За це в народі цю категорію чоловіків призовного віку називали білобілетниками. Пільги за сімейним станом звільнення від військової повинності надавали наступним категоріям громадян:

• єдиний син у родині; 
• єдиний здатний до праці син при недієздатному батькові чи матері-вдові; 
• єдиний брат при круглих сиротах до 16 років; 
• єдиний онук при недієздатних бабці та дідові без дорослих синів;
• позашлюбний син при матері; 
• самотній вдівець з дітьми.
• Відстрочку від призову за освітою отримували: 
• державні стипендіати (до 30 років), що готувалися до зайняття вчених і навчальних посад, після чого звільнялися зовсім; 
• студенти (до 28 років) вищих навчальних закладів з п’ятирічним курсом; 
• учні (до 27 років) у вищих навчальних закладах з чотирирічним курсом; 
• учні (до 24 років) середніх навчальних закладів;
• учні всіх шкіл за клопотанням і згодою міністрів.

Також ще існувала невелика категорія пільговиків, яким давали відстрочки за майновим станом, за певним званням та родом занять. Зокрема, від військової повинності звільнялися: 

• духовенство християнське та мусульманське (муедзини не молодше 22 років); 
• вчені (академіки, ад’юнкти, професора, прозектори з помічниками, лектори східних мов, доценти та приват-доценти); 
• художники Академії Мистецтв, направлені закордон для вдосконалення майстерності; 
• деякі посадові особи з наукової та навчальної частини.

За підрахунками генерала Миколи Головіна, в середньому 17% призовників імперії були непридатними до служби через фізичні недоліки. При цьому 24% призовників, що відповідали всім фізичним параметрам, звільнялись від служби через сімейні обставини.

Повідомлення про початок мобілізації прийшло до Бессарабської губернії 30 липня 1914 року. Для цього по Одеському військовому округу, до якого входив Буджак, наказувалося:

1. Призвати, згідно з мобілізаційним розкладом 1910 року, солдатів, запасних, офіцерів і класних чинів запасу, армії та флоту;
2. Замість юнкерів, направлених у війська, за нарядом мобілізації 1910 р. належало призначити підпрапорщиків дійсної служби;
3. Мобілізувати лікарів, ветеринарів і фармацевтів запасу армії  в частини управління установчими закладами та флоту,
4. Затримати на збірних пунктах наряди, що підлягали направленню до мобілізаційних округів.
5. Формування ополчення не оголошувалося, тому ратники, офіцери та класні чиновники, призначені в ополченські частини, не призивалися.

Про початок мобілізації населення дізналось через спеціальні оголошення, котрі для наочності робили на червоно-рожевому папері. Ці оголошення сільські старости мали прибити або розклеїти на всіх видних місцях.

Закривалися питні заклади та відправлялися десяцькі для збору всіх запасних до сільського управління. Коли запасні були зібрані, їм оголошувалось про призов, вони мали відправитись до місцевого військового начальника в строк, вказаний в першому пункті червоного оголошення.

За місцем призначення їх доставляли в супроводі десяцьких на возах, спеціально найнятих державою для цього.

П’яних і тих, що явно ухилялись від призову, слід було заарештувати та доставити до волосного управління. Тих запасних, що не виявилося на місці, або були хворими та не могли відправитись, слід було внести в списки, які надати до волості. Коли вони одужували, поверталися з відлучення або звільнялися з-під арешту, їх слід було доставити до волості "якомога швидше для відправлення на збірні пункти".

Протягом перших 10 днів мобілізації з усіх збірних пунктів до міста Бендери (головний мобілізаційний пункт губернії)  прибуло 9 789 нижчих чинів запасу та 2 786 ратників ополчення. З них не придатними до служби з різних причин було визнано 877 осіб.

Станом на 4 вересня 1914 року на харчовому забезпеченні збірного пункту в Бендерах нараховувалося 76 451 особа, на утримання яких йшло щоденно понад 25 тисяч рублів. З 31 липня по 4 вересня 1914 року в Бессарабії було мобілізовано понад чверть потенційних людських ресурсів.

Німецька карикатура на мобілізацію. Зображення: gazeta.ua

Мобілізація проходила з порушеннями. 22 вересня 1914 року начальник першої установи Аккерманського повіту повідомляв, що майже всі нижчі чини, призвані по мобілізації, скаржились на грубе поводження з ними представників сільської влади, які "дозволяють собі лаяти їх нецензурними словами та не докладають між тим жодних зусиль в справі видачі допомоги сім’ям запасних нижчих чинів".

Траплялись факти відкритого виступу та відмови йти на фронт. У листопаді 1914 року було заарештовано мобілізованого з Аккермана – І. Браткова. Приводом до того стали його заклики серед запасних нижчих чинів в Кишиневі до побиття офіцерів та відмови йти на війну.

3 грудня 1914 року в російській імперії було оголошено про новий призов ратників державного ополчення. Величезні втрати на фронтах змусили уряд вперше за війну оголосити позачерговий призов новобранців. 28 травня 1915 року відповідний наказ було надіслано до військових управлінь. Незабаром перші 1 259 осіб зібралися в Бендерах.

18 серпня 1915 року в імперії було оголошено ще один позачерговий призов новобранців. Цього разу до армії забирали юнаків, що народилися у 1896 році та мали відправитися до війська лише в 1917 році. Цей призов проходив з великою квапливістю. Новобранців, яких на збірних пунктах швидко визнавали придатними до служби, не відпускали, як раніше, на 2 дні додому, а відразу зараховували до військових частин і відправляли до розподільного пункту в Бендери.

Зображення: althistory.fandom.com

Вже 28 серпня 1915 року було видано нову урядову постанову про чергову мобілізацію ратників. Найбільше мобілізованих було зараховано до війська з призовних ділянок Аккерманського (1 306 осіб) та Ізмаїльського (1 140 осіб) повітів. Але вже 18 вересня 1915 року надійшла нова відповідна постанова. Від кожного повіту губернії до війська було прийнято по дві тисячі ратників. Таким чином, Ізмаїльський та Аккерманський повіти додатково прислали чотири тисячі рекрутів, що склало 21% всіх мобілізованих в губернії. Мобілізували навіть менонітів – протестантів, яким релігійні переконання забороняли тримати зброю у руках. Щоправда, менонітів відправляли санітарами на фронт.

В січні 1916 року імперський уряд достроково мобілізував юнаків 1897 року народження, які в мирний час підлягали б виконанню військової повинності лише у 1918 році. Ніяких винятків за званням і родом занять, а також відстрочок за майновим та сімейним станом нікому не надавалося. Від явки на збірний пункт звільнялися лише хворі до одужання, заарештовані по суду і слідству, а також особи, яким від держави була надана відстрочка для закінчення освіти.

Ополченці, що не були мобілізовані раніше через хвороби, мали з’явиться для нового медичного огляду. Огляд ратників проводився згідно зі послабленими вимогами до хвороб. Тих, що виявилися тимчасово хворими, звільняли на строк не більше трьох місяців.

У Вилкове Ізмаїльського повіту, з 6 службовців, тільки один підлягав звільненню від негайної явки на дійсну військову службу. Ним був Г. Федорчик – секретар, бухгалтер посадської управи. У випадку призова Г. Федорчика, за твердженням голови, "управа могла прийти в повний різнобій". 3 жовтня того ж року було оголошено про мобілізацію ратників. У Болграді Ізмаїльського повіту було призвано 59 чоловіків, а з села Бургуджи (зараз Виноградівка Арцизької міської громади) Аккерманського повіту – 20 ратників.

16 лютого 1917 року в росії було оголошено останній призов новобранців. Він стосувався тих білобілетників, котрі були визнані медоглядом придатними до служби, але відпущені на сільськогосподарські роботи. Вони мали негайно з’явитися до найближчих пунктів військових начальників для відправлення до війська. Тих, хто не з’явився до 28 липня 1917 року оголосили дезертирами.

Через постійні мобілізації в Буджаку зростало соціальне напруження, почастішали виступи солдатів, розквартированих в губернії. В грудні 1916 року відмовилися виїхати на фронт і вчинили збройний опір офіцерам солдати 12-го Кавказького стрілецького полку в Аккермані. 21-23 лютого 1917 року солдатське повстання спалахнуло на розподільному пункті Бендер.

Нерідко, щоб повернутися додому, солдати спеціально калічили себе. Зі 126 нижчих чинів, що прибули на лікування взимку-навесні 1915 року до Аккерманського повіту, близько 30% мали поранення пальців або кисті правої руки. Такий показник можна розцінювати як самостріл або умисне ушкодження організму.

Зображення:korrespondent.net

Для жителів Буджаку в роки Першої світової війни було характерним лишати службу з простих побутових причин. Затримані так пояснювали свій вчинок: "треба було побачити хворих батьків і отримати свою частину землі від брата"; "дружину пом’яли коні та її треба було провідати"; "дружина і маленька дитина захворіли на тиф"; "просто пів року не був удома та скучив"; "отримав листа, що з позицій приїхав брат, якого не бачив з 1913 року" тощо. Необхідно зазначити, що в основному втікачі самі поверталися до своїх частин, де піддавалися арешту. В таких випадках найчастіше приймалося рішення про розгляд справи вже після війни.

Вже наприкінці 1914 року вийшла постанова, що забороняла переховувати у своїх оселях нижчих чинів, що відлучилися зі своїх військових частин під виглядом звільнених у відпустку або евакуйованих з армії. За порушення цього наказу винуватцям загрожувало 3 місяці ув’язнення або три тисячі рублів штрафу, що фактично дорівнювало вартості 10 гектарів землі.

Навіть такі кроки не мали необхідного ефекту. Командир 42-го піхотного запасного батальйону в Бендерах 2 жовтня 1915 року скаржився представникам влади Ізмаїльського та Аккерманського повітів, що земські начальники та сільська влада своєчасно не відповідали на його запити про молодих людей, що самовільно відлучилися зі служби та перебували в населених пунктах зазначених повітів.

Нерідко новобранці тікали від військової служби, навіть не прибувши до військової частини. 19 травня 1916 року в Ізмаїлі було затримано С. Когана. Його сини переховувались від військової повинності в Румунії. Як виявило слідство, С. Коган організував вісім втеч за кордон для осіб єврейської національності, що ухилялися від служби в армії. Деякі військові чиновники за хабарі самі сприяли ухилянню від служби призовників.

Одеський військово-окружний суд з серпня 1915 року по серпень 1916 року вів справу зі звинувачення писаря управи Бєлєцького повітового військового начальника І. Потапова та міщанина У. Шермана у виготовленні підробних документів з метою звільнення ратника державного ополчення М. Каліната від військового служби.

Отже, мобілізація в Буджаку років Першої світової війни відзначилася  масовим рекрутингом чоловіків, зловживаннями та нехтуванням прав ратників, що призводило до масового незадоволенням мобілізованих, дезертирства, ухиляння від служби та втечі до Румунії. Безумовно прямі паралелі із сучасною ситуацією проводити не можна, але деякі факти практично збігаються. Перша світова для російської імперії закінчилася крахом, сподіватимемося, що понад століття її теж чекає крах. 

Андрій Шевченко