Війна за гуано: коли ресурси не пахнуть

Ресурси – одна з популярних причин для початку війни між країнами. Срібло, золото, прянощі, газ, нафта – цей список можна нескінченно продовжувати. Імовірно, Війна за гуано буде в такому списку однією з найекзотичніших. Спробуємо з’ясувати, як Болівія, Перу та Чилі підійшли до цієї війни та чи лише гуано стало яблуком розбрату.

Країни Південної Америки після отримання незалежності

Причини напруження між сусідами

Війні бути

Наслідки війни

Висновки

Країни Південної Америки після отримання незалежності

Наполеонівські війни та захоплення Францією Іспанії призвели до падіння авторитету останньої в американських колоніях. Поступово всі вони стали проголошувати незалежність. Цікаво, що колишні союзники у спільній боротьбі за свободу швидко перейшли до з’ясування стосунків. Зокрема, коли в 1836 році було проголошено створення Перуансько-Болівійської конфедерації, Чилі оголосила новоствореній державі війну, пізніше цим шляхом пішла й Аргентина. У 1841 році президент Перу намагався анексувати Болівію. Загалом перші десятиліття існування Болівії та Перу характеризувалися нестабільністю. Окрім боротьби між собою, у середині держав постійно відбувалися повстання та перевороти.

Після звільнення колоній від Іспанії на західному узбережжі Південної Америки було виявлено низку ресурсів. Зокрема, у 1830-х роках у Чилі почалася срібна лихоманка. Також сухий клімат західного узбережжя Південної Америки призвів до формування значних покладів селітри та гуано – екскрементів морських птахів та кажанів. Обидва ресурси були прекрасними добривами. Крім того, селітра могла стати основою для виготовлення вибухових речовин. Тож регіон навколо найсухішої у світі пустелі Атакама, де знаходилися Перу, Болівія та Чилі, привернув увагу всього світу. До регіону почалися вливання західного капіталу. У середині 1860-х років Іспанія намагалася повернутися до Південної Америки, захопивши острови Чінча, багаті на поклади гуано. Утім, іспанські спроби виявилися марними. Перу та Чилі, до яких пізніше приєдналися Болівія та Еквадор, дали агресору рішучу відсіч. Спільна експлуатація покладів селітри та гуано, а також експорт металів, здавалося б, створювали гарне підґрунтя для мирного співіснування.

Пташине гніздо з гуано. Фото: Вікіпедія

Причини напруження між сусідами

У 1870-ті роки у світі відбулася економічна криза. Через це експорт металів з Південної Америки істотно зменшився. Щобільше, у 1873 році США прийняли Монетний акт, за яким країна переходила від біметалізму до золотого стандарту. Тобто якщо раніше гроші можна було обміняти в американських банках як на золото, так і на срібло, відтепер основою монетарної системи США залишалося золото. Прийняття акту призвело до падіння цін на срібло, що вдарило у першу чергу по чилійському експорту. Велика проблема Перу полягала в тому, що у світі стали падати ціни на гуано, яке складало основу експорту країни. Поклади гуано на перуанських островах Чінча та інших територіях почали стрімко скорочуватися. Болівія у 70-ті роки ХІХ століття була економічно слабкою країною. Основою економічного добробуту країни могла стати Антофагаста – провінція на узбережжі Тихого океану, відділена від іншої території Болівії пустелею Атакама. На території Антофагасти були величезні поклади як гуано, так і селітри. Однак на території Антофагасти хазяйнувала англо-чилійська компанія, яка домовилася про експлуатацію ресурсів провінції на вкрай вигідних для себе умовах. Слід додати, що Чилі, Перу та Болівія мали істотні міжнародні борги та балансували на межі дефолту.

Пустеля Атакама. Фото: Вікіпедія

Відносини між Болівією та Чилі ускладнювалися прикордонною суперечкою. У 1866 році країни підписали договір, за яким кордон між країнами встановлювався по 24-й паралелі. Також багата на мінеральні добрива зона між 23-ю та 25-ю паралелями проголошувалася територією спільного збирання податків. Однак з історії добре відомо, що подібні договори стосовно спільного користування територіями поступово призводять до загального невдоволення.

Розподіл спірної території за договором 1866 року. Мапа: Вікіпедія

У 1873 році Перу та Болівія підписали таємний альянс проти Чилі. До альянсу пропонували приєднатися Аргентині, яка мала з Чилі територіальні суперечки. Аргентинці неодноразово виявляли бажання приєднатися до договору, однак побоювалися, що Чилі може мати симетричний таємний договір із Бразилією.

У 1874 році Чилі та Болівія переглянули договір 1866 року. За новим актом, Болівія отримала ексклюзивне право на збирання податків між 23-ю та 24-ю паралелями. У вигляді компенсації Болівія зобов’язувалася упродовж 25 років не підіймати у регіоні податки для чилійських державних та приватних підприємств.

У середині 1870-х років Перу, схвильована падінням експорту гуано, спрямувала зусилля на створення регіональної монополії на виробництво та експорт селітри. Спочатку Перу націоналізувала виробництво селітри всередині країни. Однак цього було замало, оскільки поруч були Болівія та Чилі. Поклади селітри у Чилі були незначні, однак країна разом із Великобританією займалася розробками на болівійській території. Перу змогла домовитися із Болівією про експлуатацію покладів селітри на її території, однак Чилі та Великобританія не бажали відмовлятися від свого бізнесу в Антофагасті. Уряд Перу почав підштовхувати Болівію до порушення договору, який країна підписала з Чилі у 1874 році.

Саме перуанські економічні амбіції можна вважати безпосередньою причиною початку Війни за гуано. Утім, схоже на те, що чилійські керівні кола також плекали агресивні задуми щодо захоплення узбережних територій, які мали економічне та стратегічне значення.

Війні бути

У лютому 1878 року Болівія постановила, що чилійсько-британська компанія на території Антофагасти має сплатити додатковий податок. Оскільки компанія, підтримана чилійським урядом, відмовилася платити податок, Болівія на початку наступного року конфіскувала її власність. У відповідь Чилі відправила військовий корабель, який захопив порт Антофагаста. У березні Болівія оголосила Чилі війну. Місяцем пізніше у війну, дотримуючись таємного договору, вступила Перу.

Чилійська армія почала просуватися вглиб території Болівії, однак робити це у районі пустелі Атакама було важко без налагоджених комунікацій. Фактично це означало, що для успішного просування на суші Чилі було необхідно виграти війну на морі. Війна на морі розгорнулася між Чилі та Перу, оскільки Болівія не мала власного військового флоту. Чилійський флот намагався блокувати перуанські порти, перуанці у відповідь робили напади на чилійські кораблі без підтримки. Вирішальним для війни на морі став бій біля мису Ангамос, в якому п’ять чилійських кораблів оточили два перуанські. Корвету "Уніон" вдалося втекти, а монітор "Уаскар" був захоплений чилійцями. Тепер Чилі забезпечила стабільні комунікації та отримала можливість швидко перекидати війська у Болівію та Перу.

Битва біля мису Ангамос. Зображення: Вікіпедія

На суші у перуансько-болівійських сил мала бути перевага в особовому складі. Однак чилійські офіцери мали кращу військову освіту, чилійські солдати мали бойовий досвід у подоланні повстань мапуче, технічне оснащення та організація в армії були на значно вищому рівні, ніж у союзників. Окремі бої проходили з перемінним успіхом, однак стратегічна перевага Чилі була очевидною.

Чилійські війська висадилися на території Перу біля Пісагуа і змогли закріпитися на узбережжі. Попри тяжку поразку біля міста Тарапака, чилійці продовжували просуватися вперед.

Одна з важливих битв відбулася біля Такни, де союзницькі війська були розбиті. Невдовзі чилійці підступили до ключового порту Перу – Аріки. Після важкої артпідготовки з моря та суші чилійці штурмом взяли місто, розстрілявши частину полонених. Президент Перу оголосив повну мобілізацію, однак армія вже була деморалізована. За посередництва США восени 1880 року відбулися перемовини, однак сторони не змогли домовитися. У січні 1881 року чилійці підійшли до столиці Перу Ліми та взяли її в ході запеклих боїв. На цьому війна не завершилася, оскільки перуанці ще 2,5 роки вели партизанські бої. Утім, серед повстанських лідерів не було єдності.

Парад чилійських військ у Лімі. Фото: drukarnia.com.ua

Наслідки війни

Восени 1883 року між Чилі та Перу було підписано мирну угоду. Згідно з угодою, Чилі утримувала захоплену провінцію Тарапака, за що мала виплатити Перу компенсацію. Провінції Такна та Аріка на 10 років залишалися під чилійським контролем, після чого у них мав бути проведений плебісцит. Через 10 років країни так і не змогли домовитися щодо плебісциту. За посередництва США у 1929 році було підписано новий договір, за яким Перу отримувала Такну, а Аріка залишалася Чилі.

Перемир’я між Болівією та Чилі було підписано навесні 1884 року. Згідно з договором, Чилі отримувала провінцію Антофагаста, за яку виплачувала Болівії компенсацію у 300 тисяч фунтів стерлінгів. Також до Чилі перейшла пустеля Атакама.

Зміни на мапі Південної Америки після Війни за гуано. Мапа: Вікіпедія

Чилі внаслідок війни отримала статус регіонального лідера на заході Південної Америки. Геополітичні та економічні здобутки держави були просто вражаючими. По-перше, Чилі захопила важливі порти. По-друге, країна взяла під контроль всі ключові поклади селітри та гуано, які належали Перу та Болівії. По-третє, у відібраній у Болівії пустелі Атакама пізніше були відкриті потужні родовища міді. По-четверте, внаслідок втрати Антофагасти Болівія залишилася без виходу до моря. Щоправда, Чилі частково пішла назустріч, побудувавши залізну дорогу, яка з’єднує столицю Болівії з портом Аріка. Також Чилі ґарантує свободу транзиту для болівійських товарів крізь власну територію. Утім, втрата виходу до моря все ще залишається для болівійців вкрай болісним питанням. У 2010 році Перу передала Болівії невелику прибережну ділянку у провінції Іло для будівництва порту. Щоправда, Болівія досі не поспішає реалізувати проєкт через необхідність чималих інвестицій. Болівія навіть зверталася до Міжнародного суду ООН з вимогою повернути захоплену Чилі територію, однак отримала негативне рішення.

Цікаво, що у Болівії є ВМС, які базуються на озерах та річках. На прапорі ВМС є самотня зірка, яка символізує втрачену провінцію Антофагаста. Національні страждання болівійців є предметом для жартів з боку сусідньої Чилі. Чилійці запрошують болівійців полежати на своїх пляжах і покупатися в Тихому океані.

Висновки

Війна за гуано – лише одна з назв міжнародного конфлікту, який відбувся у Південній Америці в останній чверті ХІХ століття. Це зайве свідчення того, що зводити складний конфлікт до лише однієї причини не варто. Звісно, селітра і гуано відігравали у цьому конфлікті важливу роль. Однак варто наголосити й на інших причинах.

Поза сумнівом, поштовхом до конфлікту стала світова економічна криза. Оскільки добробут населення неухильно погіршувався, можновладцям довелося приймати складні рішення. При цьому приймати ефективні рішення вони виявилися неготовими. Перу, Болівія та Чилі були типовими ресурсними країнами та розвивалися маючи світовий попит на гуано та селітру. Коли почалися проблеми, став зростати й державний борг. Останнім засобом розв'язання внутрішніх проблем завжди є війна.

Не менш важливою причиною війни можна вважати боротьбу за гегемонію у західній частині Південної Америки між Перу, Болівією, Чилі та Аргентиною. Кожна з країн претендувала на регіональне лідерство і нервово реагувала на спроби інших зіграти на випередження. Через це утворювалися альянси, які згодом призводили до бойових дій.

Війна за гуано стала черговим прикладом того, як суперечки щодо кордонів можуть перетворюватися на конфлікти. Міжнародні угоди щодо кордонів мають бути максимально чіткими та однозначними. Будь-які варіанти територіальної співвласності можливі тільки як проміжне рішення, яке потребує подальшого узгодження. Підкреслимо, що через кордонні суперечки з Чилі до конфлікту могла приєднатися ще й Аргентина.

У деяких джерелах можна знайти твердження про те, що війна була викликана бажанням Чилі захопити поклади селітри. Такі безапеляційні твердження щонайменше потребують деяких уточнень. Так, Чилі першою почала військові дії, захопивши порт Антофагаста. І навіть те, як охоче Чилі вписалася у конфлікт, говорить про наявність певних планів. Однак не слід забувати, що почала конфлікт Болівія, яка грубо порушила міжнародний договір, а підбурювачем виступила Перу. Можемо в черговий раз зробити висновок, що міжнародний конфлікт вкрай легко розпочати, якщо цього бажають обидві сторони.

Вочевидь, Перу та Болівія недооцінили Чилі, яка мала менші збройні сили. У чому секрет перемоги Чилі? У більш професійному ставленні до організації військової справи. Не готуючись до війни та навіть скорочуючи кількість регулярної армії в останні десятиліття, Чилі забезпечувала систему підготовки офіцерських кадрів та комплектацію зброї новітніми зразками однакових калібрів. Останнє значно полегшило логістику під час бойових дій.

Олег Пархітько