Історичні контексти та сучасні виклики: історія румунських настроїв у Бессарабії на початку XX сторіччя

Практика використовувати певні політичні сили для поширення сепаратистських закликів виникла не сьогодні, і не вчора. Деякі румунські ультраправі сили, такі як Альянс за союз румун на чолі з Клаудію Тарзіу та партія "SOS" Діани Шошоаке, у січні 2024 року відкрито висунули територіальні претензії, вимагаючи повернення Румунії Буковини та Буджака. Звісно, подібні вимоги довгі роки підігрівалися ультраправими силами з сучасної країни-агресора. Так само використання румунського досвіду тих років втілюється в сучасній Україні та її окремих регіонах. Це так звана спорідненість мови, віри, братня дружба тощо. У зв’язку з чим висвітлення реального існування та поширення прорумунських настроїв у Бессарабії кінця ХІХ – початку XX століття та причин румунського сепаратизму було б нагальним.

Поразка російської імперії у Кримській (Східній) війні призвела до передачі у 1856 році частини Бессарабської області Молдавському князівству та Османській імперії. До "Молдавської ділянки" або "Молдавської Бессарабії" увійшли території Ізмаїльського градоначальства та Кагульського повіту області. За адміністративною реформою Королівства Румунії, яке утворено у 1861 році внаслідок об’єднання Молдавії та Валахії, протягом 1864-1874 років ці землі поділили на Ізмаїльський, Болградський та Кагульський повіти. Повіти своєю чергою поділялися на громади (комуни). Комунам було надане право місцевого самоврядування, а також поставлено в обов’язок піклуватися про народну освіту, охорону здоров’я, стан церков тощо. Румунський уряд проголошував фактичне "возз’єднання корінних румунських земель", мотивуючи тим, що певну кількість населення становили молдавани. Ставка робилася на румунську мову та збереження більш ліберальних форм румунського місцевого управління.

Після повернення придунайських земель до росії у 1878 році, царський уряд утворив з трьох румунських повітів один – Ізмаїльський, однак зберіг комунальні управи, встановлені румунською владою. Там продовжували обирати комунальну раду, примара (рум. primar — мер міста в Румунії та Молдові), збирача податків. Реорганізація румунського самоврядування, проведена російським урядом, мала незакінчений характер, багато елементів від попередньої системи були збережені. У 1896 році бессарабський губернатор генерал-майор Олександр Константинович відзначав: "У возз’єднаній за Берлінським трактатом Бессарабії були тимчасово залишені румунські закони, які продовжують діяти й зараз. Існування в межах однієї губернії упродовж тривалого часу румунських органів місцевого самоврядування викликає багато незручностей…".

Неодноразові прохання бессарабського керівництва змусили Міністерство внутрішніх справ у 1899 році внести пропозицію до Державної ради "Про введення в Ізмаїльському повіті місцевого управління на підставі загальних законів імперії". Вказувалося на необхідність поширення на Ізмаїльський повіт положення 1890 року "Про земські установи". У містах Ізмаїл, Болград, Рені, Кілія, посаді Вилкове та у міста Леова пропонувалося запровадити міське положення 1892 року. Реорганізація в сільських комунах повинна була проводитися відповідно до статей 40-129 "Загального положення про селян", де вказувалося, що всі сільські комуни повинні бути перетворені в громади.

Селянські громади повинні були сплачувати повітам податки та нести відповідні повинності. За розпорядженням міністерства внутрішніх справ була утворена "Бессарабська губернська нарада для обговорення питань щодо введення загальноімперських установ в Ізмаїльському повіті". Її головним завданням був збір інформації про особливості місцевого управління в краї для подальшої реорганізації згідно з російськими законами.

Саме ці дії викликали занепокоєння молдавських інтелектуалів та румунського уряду. Зокрема відомий правник Бессарабії Лев Кассо відкрито звинуватив російський уряд у скасуванні місцевого законодавства та економічному занепаді. Він заявляв: "Після приєднання до росії, Бессарабія втратила молдавські ринки збуту, а російський ринок залишався закритим". Своєю чергою серед місцевих молдаван поширювалося явне небажання вивчати російську мову.

У секретному "Політичному огляді Ізмаїльського та Аккерманського повітів за 1893 рік", складеним ізмаїльською жандармерією зроблені такі висновки: "Місцева інтелігенція дуже далека від політичного життя імперії, що підтверджується дуже малою популярністю російських газет в регіоні… Населення Ізмаїльського повіту дуже важко піддається русифікації, майже не володіє російською мовою. Це стосується не лише простого люду, а й поліції, членів комунальних рад міста… Питання про прийняття російського підданства майже не актуальне серед місцевих молдаван. Здебільшого тутешні болгари та молдавани приймають підданство лише з прагматичних міркувань: тобто для купівлі земельного наділу, оскільки, за російськими законами, іноземцям забороняється купівля землі в імперії… Серед місцевих селян популярна іронічна говірка: тато – рус, мама – рус, а Іван – молдаван".

Революційні події 1905-1907 років лише підігріли антиросійські настрої. У листопаді 1906 року до міністерства внутрішніх справ імперії агент, ротмістр департаменту особового відділу поліції при Бессарабському губернаторові Пешков склав аналітичний звіт стосовно молдавського сепаратизму в регіоні. Агент зазначив: "Від часу повернення Молдавської ділянки серед молдавської інтелігенції не припинила існування "молдавська партія", що мріє за приєднання регіону до Румунії. Члени цієї групи мають тісний зв’язок з румунськими урядовцями. Завдяки залученню дітей молдовських поміщиків до російської системи освіти, процес русифікації дещо поширився. Однак поширення революційних ідей в імперії знову активізувало молдавський сепаратизм… Регіональна інтелігенція увійшла у змову з румунськими соціалістами-революціонерами намагається утворити прорумунські організації в регіоні, спираючись на підтримку місцевих селян… У недалекому майбутньому, в Бессарабії виникне серйозне окраїнне питання".

У грудні 1909 року в петербурзькій газеті "росія" (№1251) невідомий під псевдонімом "Приїжджий" опублікував статтю "Потреби Бессарабії", де зокрема зазначив: "Румунська інтелігенція викликає у молдаван потяг до возз’єднання з Румунією… втягуючи до цього молдавське духівництво. Навіть серед болгар та греків прорумунські настрої знаходять позитивний відгук". Для розв'язання проблеми румунського сепаратизму Приїжджий запропонував впровадити в регіоні загальну всеосяжну систему імперської освіти, придушуючи будь-який ухил від зв’язків з російським народом.

Ця публікація викликала інтерес з боку урядовців. У газеті "Санкт-Петербурзькі відомості" (№290) з’явилася стаття Миколи Дурново "Нові сепаратисти", де порівнювалися погляди Приїжджого та епіскопа Кишинева Серафима (Чичаґова). Дурново звинуватив Приїжджого у надмірній жорстокості до місцевого населення і запропонував об’єднати народи не за допомогою російської мови, а спорідненості у православній вірі. Щоправда, самого Миколу Дурново підозрювали у лобіюванні інтересів Румунії (повернення Румунії Бессарабії в обмін на дружні стосунки). 

М. М. Дурново Фото: Вікіпедія

Російський священник Єремія Чекан взагалі висловив думку, що не існує ніякої молдавської інтелігенції, тому проблема молдавської мови є надуманою. Отже, російська релігійна та політична еліта серйозно не сприйняли молдавський сепаратизм у віддаленій провінції, що було очевидною помилкою.

У травні 1903 року в Бессарабський охоронний відділ жандармерії агент Тржяпяк доповідав: "Внаслідок моїх спостережень за групою осіб, що виїхали у 1901-1902 роках до Румунії та вступили до Бухарестської Духовної Семінарії було виявлено їх зв’язок з російськими емігрантами та румунськими урядовцями. Група осіб намагалася завести до Кишинева заборонену літературу та гроші для місцевих соціалістів. До складу цієї спільноти увійшли майже всі емігранти, що залишили край після 1878 року та соціалісти. До керівників цієї "Спільноти Бессарабців" слід віднести емігрантів Замфіра Арборе-Раллі в Бухаресті та Михайла Каца у Плоєшті".

Портрет З. Арборе-Раллі. Зображення: Вікіпедія

Окрім того, Тржяпяк навів повний перелік 18 членів товариства, серед яких: ресторатор Андрій Думітреску; керівник залізничного депо Турну-Северін Олександр Булигін; лікар Володимир Бушила; студент Олександр Гроппа; професор хімії Бухарестського університету Константин Істраті; Василь Івановський, що "охоче дає притулок бессарабцям та революціонерам"; студент Петро Козак; актор Георгій Мадан тощо.

У листопаді 1906 року агент, камергер Гіре повідомляє, що на гроші румунського урядовця Сергія Клужби та професора Ясського університету Константина Стере відбулося постійне фінансування цього гуртка та газети "Bassarabia", завдання газети полягає у відновлені автономії всієї Бессарабії та повернення Румунії "Молдавської ділянки". Газета видавалася в Кишиневі.

Для таємного нагляду за газетою та виявлення джерел фінансування полковник жандармерії Соколов завербував агента "Закордонного". Закордонний з’ясував, що наприкінці 1905 року професор Стере отримав від румунського уряду 100 тисяч франків на заснування згаданої газети. У 1906 році румунський уряд надав ще 60 тисяч франків та вантаж агітаційного матеріалу для агітації в молдавських селах. Однак агент зазначив, що активних антиурядових дій члени товариства не планують, усі розмови закінчуються лише необхідністю автономії, однак не збройним шляхом. З цього агент дійшов висновку, що товариство не представляє загрозу імперії та більшість грошей з румунського бюджету "сепаратисти" витрачають на власні потреби. Членів товариства образило те, що на пропаганду румунської ідеї в Буковині витрачається щорічно 200 тисяч франків, в Македонії – 800 тисяч, а для Бессарабії лише 100 тисяч та 2000 книжок для продажу румунською мовою.

Константин Г. Стере. Зображення: Вікіпедія

Своєю чергою російський уряд для подолання румунського сепаратизму 23 листопада 1905 року затвердив "Молдавське товариство сприяння народної освіти у вивченні рідного краю".

Зображення: Вікіпедія

У 1910 році на підставі результатів державної наради була утворена міжвідомча комісія, яка у 1914 році видала "Доповідь з питання про перетворення управління в Ізмаїльському повіті". Комісією були розроблені конкретні заходи щодо перетворення місцевого управління на загальноросійських засадах.

У травні 1912 року на честь святкування сторічного ювілею приєднання Бессарабії та Буджака до російської імперії в газеті "Друг" (№112) була опублікована стаття "1812-1912", в якій були відкинуті звинувачення молдован у сепаратизмі, а всі його прояви були "зовнішньою реакцією". Своєю чергою румунський уряд відзначив цю подію, як "скорботу за відірваною від Румунії частини, але стосунки між Королівством Румунія та російською імперією знаходяться у найкращому стані, жоден зовнішній заздрісник не зможе порушити цю споконвічну дружбу".

Проте початок Першої світової війни вніс свої корективи у "вічну дружбу". А потім вже й російська імперія перестала існувати принаймні на папері. І почалася нова історія, проте, зі старими наративами.

Андрій Шевченко