Коли суп важливіший за зброю: історія одного пострілу

В історії людства було чимало курйозних конфліктів. Один із них трапився наприкінці XVIII століття, коли зіткнулися економічні інтереси Священної Римської імперії та Республіки Сполучених провінцій. Упродовж війни було зроблено лише один не дуже вдалий гарматний постріл, який мав істотний вплив на розвиток подій. Про те, як розвивалася так звана Котлова війна, поговоримо у наступному матеріалі.

Як утворювалися Нідерланди

Як використати слабкість супротивника

Завершення конфлікту

Висновки

Як утворювалися Нідерланди

Термін "Нідерланди" історично позначає землі у нижній течії та в дельтах західноєвропейських річок Рейн, Шельда і Маас. Слово "Нідерланди" так і перекладається з нідерландської мови – "нижні землі". Історична область Нідерланди приблизно відповідає території трьох сучасних країн – власне Нідерландів, Бельгії та Люксембургу. У першій половині XVI століття історична область Нідерланди належала Священній Римській імперії, а з 1549 року фактично стала іспанською.

Священна Римська імперія на початку XVI століття. Мапа: Вікіпедія

Проте у другій половині XVI століття на території сучасних Нідерландів почалася революція. Нова країна Республіка Сполучених провінцій була спочатку проголошена у 1581 році, а згодом офіційно визнана європейськими країнами під час укладання Вестфальського мирного договору у 1648 році. Решта історичної області залишилася у складі Іспанії та отримала назву Південні Нідерланди. Щоправда, з 1714 року Південні Нідерланди знову перейшли під контроль Священної Римської імперії.

Республіка Сполучених провінцій у XVII столітті досягла розквіту шляхом колонізації та торгівлі, центром якої став Амстердам. При цьому важливо, що з позиції торгівельного центру Європи Амстердам потіснив Антверпен, який разом із Гентом був ключовим містом Південних Нідерландів. Слід зазначити, що економічний тиск на міста сучасної Бельгії був цілеспрямованим. Річ у тому, що як Гент, так і Антверпен знаходяться на ріці Шельда, яка впадає у Північне море. Для ефективної торгівлі обидва міста повинні мати до моря вільний вихід, однак гирло Шельди контролювала Республіка Сполучених провінцій. У 1585 році Республіка заблокувала прохід Шельдою. Пізніше Вестфальський мир офіційно затвердив право Республіки на блокування руху кораблів річкою.

Як використати слабкість супротивника

У XVIII столітті Республіка Сполучених провінцій поступово перестає боротися за світову гегемонію і перетворюється на молодшого партнера Британської імперії, з якою встановилися дружні стосунки. Відтак британці були впевнені, що Республіка Сполучених провінцій виступить на їхньому боці та виділить війська на допомогу у придушенні повстання у північноамериканських колоніях, яке ми наразі знаємо під назвою Війна за незалежність США. Однак у Республіці Сполучених провінцій знайшлося чимало тих, хто співчував інтересам повстанців. Щобільше, республіканські торгівці розгорнули активне постачання зброї та амуніції для повсталих. Через кілька років, коли Британія розпочала війну з Францією, Республіка Сполучених провінцій, користуючись нейтралітетом, стала торгувати з Францією, що підривало британське ембарго. Стосунки між Британією та Республікою Сполучених провінцій швидко погіршувалися, що зрештою призвело до Англо-голландської війни.

Священна Римська імперія довго чекала слушної нагоди, щоб переглянути ситуацію з блокуванням доступу Гента та Антверпена до Північного моря через Шельду. Англо-голландська війна нібито надавала таку можливість. Імператор Йосип II висунув республіканцям низку вимог: повернути території в Овермаасі та провінції Фландрія, евакуювати голландців з Маастріхта та відкрити Шельду для судноплавства. Щоб затвердити свої претензії, імператор відправив з Антверпена три кораблі, які мали пройти Шельдою у Північне море. Флагманом мініескадри стало торгове судно Le Louis. На зустріч ворожій ескадрі відправився військовий корабель Республіки Dolfijn. Республіканський корабель зробив лише один гарматний постріл і, як свідчить легенда, влучив у котел із супом на палубі Le Louis, через що конфлікт і отримав свою назву. Після цього команда флагмана капітулювала, а інші два кораблі відступили. Імовірно, імперці просто не знали, що їм робити у випадку спротиву.

Літографія зіткнення між Dolfijn та Le Louis. Малюнок: Вікіпедія

У відповідь Йосип II оголосив Республіці Сполучених провінцій війну. Імперські війська вступили на територію Республіки та захопили форт Лілло, який на той момент використовувався для сільськогосподарських потреб. Імперські солдати зруйнували греблі біля форту, що призвело до повені на значній території.

Завершення конфлікту

У конфлікт втрутилася Франція, яка запропонувала послуги посередника. Франція на той момент була союзницею Священної Римської імперії та перебувала у дружніх ділових стосунках із Республікою Сполучених провінцій, тож її втручання було цілком природним. До того ж французи навряд чи могли вітати одностороннє посилення Священної Римської імперії, яке могло стати цілком реальним за умов початку повномасштабної війни. Учасники конфлікту у 1785 році підписали Фонтенблоський договір, в якому пішли на певні поступки. Зокрема, Республіка Сполучених провінцій утримувала повний контроль над проходом Шельдою у Північне море. У вигляді компенсації Республіка мала заплатити Імперії 10 мільйонів гульденів та демонтувати низку укріплень. Цікаво, що Республіка Сполучених провінцій зрештою відкрила рух Шельдою у 1792 році, однак до 1863 року брала за це мито.

Висновки

Попри очевидну курйозність конфлікту, він дозволяє звернути увагу на низку моментів, важливих з погляду геополітики. Одним із ключових елементів геополітики, поза сумнівом, є контроль над водними коридорами та вихід до морів та океанів. Можемо відзначити, що Республіка Сполучених провінцій внаслідок контролю над Шельдою не тільки радикально знизила значення Антверпена як європейського торгівельного центру, але й підняла на цей п'єдестал Амстердам. Республіка могла брати гроші за прохід річкою і в такий спосіб поповнювати бюджет, однак усунення конкурента для Амстердама мало вищий пріоритет.

Вочевидь, більшості держав важко брати участь у кількох конфліктах поспіль. Кожний конфлікт послаблює державу, чим можуть скористатися конкуренти. Скажімо, можна запропонувати цій державі переглянути умови старої угоди, натякаючи на можливість нового конфлікту. Або можна атакувати цю державу, оскільки її ресурси наразі обмежені. Такий напад фактично гарантує певні матеріальні здобутки, навіть якщо агресор не зовсім готовий до нападу. Священна Римська імперія не підготувалася до конфлікту з Республікою Сполучених провінцій, тому не досягла бажаної мети – отримати прохід Шельдою. Утім, саме імперців можна вважати переможцями у конфлікті, оскільки вони отримали грошову компенсацію та змусили конкурентів знищити низку укріплень.

Хочеться також звернути увагу на роль Франції у конфлікті. Франція була у добрих стосунках з обома учасниками конфлікту, тож цілком природно виступила третьою стороною. При цьому вона досягла одразу двох цілей. По-перше, Франція підвищила свій міжнародний авторитет як сила, яка здатна приборкувати конфлікти у Європі. По-друге, вона не допустила посилення Священної Римської імперії швидким втручанням. Звісно, Імперія на той час була союзником Франції, однак у геополітиці такі речі, як дружба, є досить мінливими.

Попри те, що формально Республіка Сполучених провінцій програла у конфлікті, геостратегічно вона теж може вважатися переможцем. Вочевидь, держава не потягнула б війну на два фронти. Сума у 10 мільйонів гульденів була чималою, однак збереження торгівельної домінації Амстердама у регіоні мала через деякий час окупити витрати. А вже з 1792 року, коли було відкрито платний прохід Шельдою, Республіка почала напряму повертати "позичені" гроші.

Олег Пархітько