"Одеса не використовувала свій ресурс до 2022 року", - Володимир Бєглов

Чи може Сковорода бути хіпстером? Як змінилися Одеса та Львів? Про це поговорили із культурним менеджером Володимиром Бєгловим. Дивіться інтервʼю в Ютубі та читайте на Інтенті скорочений варіант про суспільство, культуру, активізм та ланчі поділу людей.

Я прочитала ваш титр, він такий ґрунтовний: Володимир Бєглов – український поет, філософ, журналіст та радіоведучий, лектор-промоутер, громадський активіст, філантроп та борець проти дискримінації в усіх сферах життя, засновник та співзасновник незалежної музичної інформаційної радіостанції "Сковорода". Виходячи з цієї бази, у мене знаєте перше питання, як ви бачите свою роль в сучасному українському суспільстві? 

Я вже не є креативним директором The Ukrainians. Я тепер найнятий працівник, веду ютуб-канал "Планети людей". Мені колись стало дуже весело і радісно, коли я придумав, як мене треба титрувати. Я працюю Володимиром Бєгловим і моє місце роботи – це місто Львів. Ось так я себе окреслюю, тому що, якщо розібратися, усі проєкти, які так чи інакше були в моїй довгій біографії, то це проєкти, якими я хочу зробити конкретно Львів і ширше Україну, кращим місцем для життя. Це і Радіо Сковорода, і Освітній центр прав людини, і якісь інші історії. Тобто ти все одно в одній тусовці працюєш, робиш з тими ж самими людьми якісь класні речі. Тому я Володя, який працює у Львові.

Окей, якщо ви Володя, який працює у Львові, і ви вже зазначили про Радіо Сковорода,  розкажіть мені, як виник цей проєкт. У мене виникло це питання: чому "Сковорода"? Я розумію, що він представник української культури. Але, знаєте, такий харківський. А ви – у Львові. Мені завжди цікаво говорити про об'єднання, про те, як поєднуються українська культура сама між собою, що ми не ділимо її на декілька секторів. Тому мені цікаво, чому саме Сковорода. Ви хотіли філософські сенси його втілити чи просто неймінг сподобався? 

По-перше, неймінг крутий, погодьтеся. По-друге, я взагалі пам'ятаю цей момент: ми були в якійсь піцерії, придумували назву зі співзасновниками і співзасновницею, і Артем Галицький, який зараз, власне, керує "Радіо Сковорода", їв супчик, а ми їли піцу.  Він в якийсь момент отак доїв ложечку і каже: Сковорода. І всім це дуже сподобалося. Але я думаю, що філософські сенси Сковороди важливі і основоположні для українців і українок, але мені здається, що тут йдеться ще про цінності, про спосіб життя. І взагалі: вважати Сковороду винятково слобожанським – це злочинно і гріховно, я б сказав. Так, Харків, Слобожанщина, мусять, можуть, зобов'язані пишатися цим українцем. Але, особливо якщо ми послухаємо дослідників, таких як покійний Мирослав Попович, Тарас Лютий чи інші люди, які досліджують творчість Григорія Савича,  вони вам скажуть, що це абсолютно європейський філософ. Сковорода поєднує нас з Європою і тому, якщо ми були там молоді зубасті, веселі, розхристані, хотіли робити онлайн-радіостанцію, а також брали участь в українських революціях і ці цінності європейські не були для нас пустим звуком. Тому Сковорода – це класний неймінг, який абсолютно добре надягається на те, чого нам хотілося робити. Досить часто якісь представники академічного середовища сварили за те, що ось ми Сковороду хіпстером називаємо. Та, але ти коли використовуєш це слово, там Андрій Любка теж в якійсь передмові до книги про Сковороду використав слово хіпстер, ти його наближаєш до сучасних. У графічній репрезентації Сковороди ми теж робили таким трошки моднявим. А чому ні? Ну, от Грєхов може інтерпретувати Шевченка. 

ФОТО: Інтент / Наталя Довбиш

Якщо люди, які не слухали Радіо Сковорода,  що ви б порадили там вперше послухати? От я вам сказала, що відкрила для себе історію українського хіп-хопу. Які теми є в радіо Сковорода? 

Зараз вже трошечки так віддаля стежу за цим дитям. Я такий батько, який пішов з родини і спостерігаю за парканом дитячого майданчика. Але є один проєкт, який, мені здається, є навіть дещо недолюбленим на Сковороді. У Львові відбувається кожних два роки конгрес культури. Це велика подія, яка збирає знову ж таки Слобожанщину, Київщину, Одещину і всі інші регіони — дієвців та дієвець культури. У 2023 році темою Конгресу культури було Ukraine unmuted. Якраз, коли про Україну починають говорити в Європі, коли ми нарешті отримуємо мікрофони, можемо розповідати про себе, а не якісь там "русські" студії в західних університетах. Unmuted мені здається дуже влучним словом. І тоді культурна менеджерка з Полтавщини Євгенія Нестерович мала такий подкаст-проєкт на Радіо Сковорода, який так і називався Україна unmuted. Вона запрошувала представників та представниць української культури не лише мистецького і не стільки мистецького спрямування, скільки такого аналітичного, менеджерського. І ось вони роздумували про нове оприявнення України в європейському контексті. Тому рекомендую послухати, бо там є багато цінного. 

Ви на початку сказали, що хочете розповідати про Львів і робити його популярнішим. Розкажіть, який зараз Львів для вас? 

Класний. З величезними викликами,  зі срачами священними українськими, але чудовий. Я вважаю, що Львів став набагато красивішим містом, на жаль, після 24 лютого 2022 року. Я стояв біля кафешки в центрі на вулиці Галицький, курив сигарету, і за 10 хвилин цього викурювання я привітався з людьми, яких я знаю з різних українських міст. Це була така концентрація усього. Там були якісь ЛГБТ-активістки.  Був Олег Дроздов — архітектор з Харкова, були якісь телевізійники, знову ж таки, Еспресо — телеканал з Києва. І я зрозумів, що цим треба користуватися. Ми тоді з літературознавицею Іриною Старовою придумали проєкт "Плани на завтра". Ми всіх цих людей, які тим часом евакуювалися до Львова, запрошували на розмови — думати про Україну. Проєкт відновлення Варшави почали створювати ще під час Другої світової війни, щоб почати відновлення одразу після перемоги. І ми от почали так теж думати про Україну.  І ось ця концентрація, вона зараз стабілізувалася, вийшла на плато, місто стало набагато цікавішим. У нас залишилися люди з Дніпра, у нас залишилися деякі люди з Харкова, з півдня України, знову ж таки — з Києва. Це принесло трошки більше конкуренції не лише в бізнесі, але й в культурі. Повідкривались якісь нові кафешки, утворилися нові мистецькі культурні середовища, студенти, зрештою, які приїжджають в державні і в приватні університети. І мені здається, що це дуже круто для міста. Я Львів любив і до 24 лютого. Мені сполучення "Свята Галичина" є приємним. Але зараз місто стало ще цікавіше. 

Якщо ми говоримо про міста, ми в кожному інтерв'ю зачіпаємо тему Одеси, тому що Одеса також змінилася після повномасштабного вторгнення.  І завдяки людям, які приїжджають до Одеси, ми намагаємося самі краще зрозуміти себе. Тому моє питання про Одесу до вас таке: що ви можете назвати як приклад одеської культури, відомий вам?

Коротка відповідь: напевно, Ройтбурд і художній музей. 

Чи бачите ви ось ці зміни, які я кажу про повномасштабне вторгнення? Образ міста для вас змінився?  

Дякую вам за це питання.  Коли у 2022 році приїжджав до Одеси, я був страшенно злий на місто. Мені здалося, що дуже безвідповідально,  маючи такий історичний ресурс, такий культурний ресурс і стільки людей, які живуть в Одесі, не використовувати його. У мене було питання до одеситів і одеситок: чи існує чітка відповідь на запитання, що таке одесит? Що таке бути одеситом? Я розумію, що мені зі Львова зараз можна накидати. Але я, наприклад, трошечки виростав, тручись боком об мистецьке об'єднання Дзиґа, об клуб Лялька, об якісь такі речі, які робили з львів'янина — львів'янина. І я був тоді злий. Крім цього, це накладалася величезна кількість такої російської мови, небажання переходити на українську з клієнтом, високі бордюри,  мало кав'ярень і тощо. Але минули роки, зараз я знову в Одесі. Я можу сказати, що в мене дуже багато позитивних вражень. По-перше — це мовний аспект. Я знову ж таки, дисклеймер. Розумію, що говорити зі Львова про мовне питання дуже комфортно, тому що Львів першопочатково українськомовне місто, ти стаєш українськомовним у Львові, хочеш чи не хочеш, бо місто провокує тебе до цього. В Одесі з цим складніше, але зараз я у сфері послуг і підслуховуючи розмови десь там між молоддю в парках, тішуся, тому що дуже багато української мови і це мене тішить. Щодо іншого: про це я мало досвідчений в Одесі, шоб могти це коментувати. Але в Одесі відкрилися, мені здається, нові якісь культурні простори, і їх треба досліджувати. 

Марія Литянська