"Екзюпері" наших днів розповів, чому в одеських двориках з'явилися металеві птахи

В Одесі реалізували міжнародний авторський артпроєкт "Дотик неба" (Touch of the Sky). Його автор — Гідо Хайсіг (Guido Heisig) — пілот із 25-річним стажем, митець і волонтер із Німеччини, автор артбуку "Мовчазні герої". За власні кошти він ініціював створення та встановлення скульптур птахів на старовинних ґратах у міських двориках. Це символ пам’яті про загиблих українців, чиї душі, за задумом митця, продовжують жити.

До проєкту долучилися боєць ЗСУ у відпустці, скульптор Кирило Максименко та фотограф Олександр Якимчук. Інсталяції розмістили у двориках Національної наукової бібліотеки (вул. Пастера, 13), Музею західного та східного мистецтва (вул. Італійська, 9) та Літнього театру Міського саду, поряд з галереєю ARTODESA.

Варто зазначити, що в бібліотеці також відбулася презентація книги художника "Мовчазні герої" (видавництво Art Huss), а в музеї відкрилася виставка акварелей Гідо Хайсіга.

Інтент поговорив з митцем про ці події.

Як народилася назва проєкту "Дотик неба" — це образ, відчуття чи конкретний момент?

Інсталяції “Дотик неба” супроводжують такі написи. ФОТО: Ната Чернецька

Назва буквально прилетіла до мене, точніше, від моєї феї. Ви посміхнетеся, коли прочитаєте це. Я теж усміхаюся.

Ольга Драганова, моя давня вчителька з України, вже під час роботи над книгою проявила себе як чудовий порадник.

Увечері я сидів у маленькому ресторанчику на березі Одеси і намагався скласти текст для інсталяцій із птахами, коли Катерина Соколова, директорка галереї ARTODESA, запитала мене про назву проєкту. Почуваючись трохи перевантаженим, я написав Ользі, і за кілька хвилин моя фея відповіла двома словами: "Дотик неба" (Touch of the Sky). Це одразу ж вразило мене. "Touch of the Sky" — це була чарівна формула, що підходить і мені, і проєкту. Тепер ви зрозумієте, чому я іноді називаю Ольгу своєю феєю.

Загалом "Дотик неба" — це сучасний міжнародний культурологічний проєкт, спрямований на підтримку України німецькими друзями та збір коштів для лікування й реабілітації поранених бійців у медичному центрі "Unbroken".

Ось мій текст, який супроводжує цей задум:

"Птах — це душа, яка вміє торкатися неба.
Душі людей зустрічаються, як вітри в небесах,
і кожна зустріч залишає світло усередині.
Минуле та майбутнє переплітаються в польоті,
і справжня мудрість — відчувати цю мить".

Чому саме Одеса стала містом реалізації цієї ідеї?

Інсталяція во дворику Національної наукової бібліотеки. ФОТО: Ната Чернецька

Це було випадковістю. Але, мабуть, не зовсім. Я познайомився з Одесою ще до війни під час подорожей. Я поринув у незвичайну історію цього захопливого міста, плавильного котла різних культур та національностей, з його власною ідентичністю, особливими стравами та навіть власним гумором. Я побачив у цьому місті маленький космос, у якому впізнав себе — пілота, який із цікавістю мандрував світом. Місцеві люди — горді, а часом і трохи дивні... Я закохався у це місто та його мешканців, і тому було логічно втілити тут ідею інсталяцій.

Птахи стали головними героями твоїх робіт?

Інсталяція во дворику Національної наукової бібліотеки. ФОТО: Ната Чернецька

Давайте разом подумки перенесемося на одеський пляж. Йде війна, холодно, і над хвилями моря ми спостерігаємо за чайкою, яка легко, грайливо кидає виклик поривам вітру і з елегантністю зникає в небі та на горизонті.

Які почуття, які емоції це викликає у вас? Звичайно, кожен має свої індивідуальні відчуття. Особисто я, дивлячись на це видовище, тішуся безмежною свободою, цією легкістю та красою. Хіба не це так необхідно всім нам тут, в Одесі, та й у всьому широкому світі?

Чому птахи сидять на ґратах?

Інсталяції біля галереї ARTODESA. ФОТО: Ната Чернецька

Контрасти та протилежності завжди мене приваблюють. Я вже в інших містах встановлював птахів на парканах. Паркан — обгороджений, закритий простір. Усе це не стосується птаха. Для нього паркан має зовсім іншу функцію. Це просто місце для приземлення, оглядовий майданчик. З одного боку — полон, обмеження, з іншого — свобода та відрив. Симбіоз двох полюсів. Як художник, я вважаю це цікавим.

Що для тебе означає використання старих, історичних ґрат для цієї інсталяції?

Інсталяції біля галереї ARTODESA. ФОТО: Ната Чернецька

Вони розповідають власну історію, походять зі свого власного світу, і я намагаюся перенести цю ауру в новий контекст. Створити зв'язок, симбіоз того, що було, і того, що є.

Візьмемо, наприклад, старі елементи, які ми виявили на звалищі металобрухту. Колись вони прикрашали елегантні сходи, збудовані на рубежі століть. Згодом їх зняли та викинули. Вони пролежали там забутими багато років, доки ми їх не віднайшли. Ми відреставрували їх та використали для наших інсталяцій. З металобрухту народжується нове: краса-потворність, надія, любов-руйнування. Мистецтво здатне врівноважити ці протилежності та надихнути глядача.

Наскільки Одеса вплинула на фінальний вигляд проєкту?

Презентація артбуку Гідо Хайсіга "Мовчазні герої". ФОТО: Ната Чернецька

Під час моїх численних поїздок до Одеси я швидко звернув увагу на декоративні елементи з кованого заліза. Прекрасні прикраси балконів, витончені сходові перила, величезні ворота та унікальні паркани досі визначають вигляд міста. Багато з цих художніх кованих прикрас вже уражені іржею і руйнуються, подібно до зів'ялої та засохлої троянди, яка дає уявлення про колишню красу та розквіт. Цей особливий шарм, звичайно ж, надихнув мене.

Чи резонує твоя книга "Мовчазні герої" зі скульптурним проєктом "Дотик неба"?

Презентація артбуку Гідо Хайсіга "Мовчазні герої". ФОТО: Ната Чернецька

По суті, це два окремі проєкти. Коли я писав книгу, то не думав про інсталяції з птахами. Однак мені дуже подобається слово "резонує", яке ви використали у питанні. Якщо розглядати резонанс як радіохвилю, тобто як певну частоту, що містить певну інформацію, і подивитися на обидва проєкти очима радіоприймача, то справді в обох проєктах простежується певна когерентність хвилі та інформації: надія, любов та людяність.

"Мовчазні герої" — це більше про війну, пам'ять чи внутрішню тишу людини?

Виставка акварелей Гідо Хайсіга в Одесі. ФОТО: Ната Чернецька

Книга "Мовчазні герої" присвячена не стільки війні. Вона присвячена особистим долям звичайних українців, життя яких війна глибоко змінила. Зворушливі тексти та малюнки відображають емоції, стійкість та надію цих людей.

Книжка задумана як артбук. Кожен тихий герой зображений у вигляді ескізу. Книга живе завдяки безпосередній комунікації між ескізом та глядачем, глядачем та текстом. Слова, речення відбиваються у виразі обличчя, очах, міміці. І навпаки, ескіз відбивається у написаному. Малюнки передають глядачеві почуття, настрій, інтимне визнання пережитого.

Книгу не обов'язково читати у звичному розумінні від початку до кінця. Глядач гортає її навмання і керується привабливістю окремих портретів.

Володимир П. подякував мені за книгу приблизно такими словами: "Ґідо, я дякую вам за книгу та її героїв. Щовечора перед сном я читаю одну з історій. І вони дають мені силу і мужність продовжувати наступного дня".

Що для тебе означає бути німецьким художником, який працює в Україні?

Афіша проєкту "Дотик неба". ФОТО: Ната Чернецька

Я не вважаю себе німецьким художником. На мою думку, мистецтво має бути вільним від національності. Я скоріше художник із німецьким корінням, що, звичайно, вплинуло на мене і сформувало мене. Мистецтво — це вираження певних почуттів. Ці почуття беруть свій початок у глибоких переживаннях, які у тій чи іншій формі втілюються у картинах, ескізах чи об'єктах. Зараз я черпаю натхнення в українцях. Підтримка, яку я отримую тут, в Україні, просто неймовірна. Я дуже вдячний за це.

Читайте, як готувалися до проекту "Дотик неба" Гідо Хайсіг, як цей задум відгукнувся його другу, одеському фотографу Олександру Якимчуку і як долучився до проєкту одеський скульптор Кирил Максименко — "Птахи — це новий початок життя": художники про скульптурний проєкт в Одесі.

Статтю Інтента на виставці в Музеї західного та східного мистецтва. ФОТО: Ната Чернецька

Ната Чернецька