Режисерка Галина Джикаєва: "Морок окупації Криму нагадує цунамі, але наші там чекають"

Театральна режисерка й активістка Галина Джикаєва, яка була засновницею андерграундного театру в Сімферополі й після початку окупації Криму переїхала до Києва, розповіла в інтерв’ю Інтенту про модерну культуру в Криму до 2014 року, про лютневий спротив кримчан, "справу Сенцова" та переслідування російської фсб, а також про свою мистецьку й волонтерську діяльність у Києві та Одесі.

Експериментальний театр "На Москольце" та звільнення через відмову привести дітей на мітинг

Театр "На Москольце" під керівництвом Володимира Косова започаткували у 1993 році. Тут ставили класику, неокласику з нестандартними підходами до розшифрування цих творів. Коли Косов пішов у державний театр, почавши ставити пропагандистські вистави прославлення рф, Галина Джикаєва очолила заклад. Їх закрили під час виборчих перегонів між Януковичем та Ющенком у 2003 році. Під керівництвом режисерки була ще дитяча студія. І коли їй подзвонили "з проханням" привести дітей на мітинг за Януковича, вона відмовилась та зняла про це сюжет із журналістами. Вже наступного року попри те, що Віктор Ющенко став третім президентом України, непокору жінці запам’ятали, звільнили одним днем із фразою "щоб ноги вашої не було, з речами на вихід".

Два роки театрального простою закінчилися створенням у центрі Сімферополя артцентру "Карман". Це місце було пристанищем для активної культурної молоді, де окрім вистав проводили різні заходи та зустрічі молодих митців. Закінчилося все у 2014 році з анексією Криму.

"Ми виховували таке покоління розумних глядачів, які вміли дивитися серйозне мистецтво, розуміти і розшифровувати його. Це ще не було виховання критичного мислення, яким ми займалися в Києві. Проте більшість наших глядачів і команди - люди, які виходили на проукраїнські мітинги у 2014 році. Серед нас не було свідомих українців, ми всі були російськомовні і ставили лише одну виставу українською за твором Лесі Українки. Тому це скоріше про те, що люди вміють думати, бачать ситуацію, відчувають несправедливість і розуміють, що правильно, а що - ні", - ділиться режисерка.

Кримське протистояння 

Як згадує пані Галина, на Кримському євромайдані вона разом з одним із режисерів Антоніною Романовою (небінарна особа, далі в тексті Антон, - ред.) були лише раз через завантаженість у театрі, та і не відчували сильної причетності до подій, які відбувалися в Криму. 

"23 лютого 2014 року я вперше з Антоном зіштовхнулись із силою, яка потім накриє Крим. Це був мітинг пам’яті Номана Челебіджихана (один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської Демократичної Республіки, - ред.) на площі Леніна. Ми завжди з Антоном були на всіх кримськотатарських заходах і того разу теж. Почули, що біля нашої Верховної Ради відбувається щось проросійське. Там записували в загони кримської самооборони. Потім побачили, як вони шикуються і йдуть до площі Леніна. Вони з однієї сторони підходять, а з маси кримських татар вийшли молоді хлопці і встали (напроти, - ред.). І це було протистояння, як перед боксом, коли йде психологічна боротьба. Вони просто дивилися. До речі, тоді не було жодної провокації, вони ось так постояли хвилин 15, повернулись і пішли. Вочевидь була команда піти", - згадує активістка.

Наступним був мітинг під Верховною Радою Криму 26 лютого, де Антон також брав участь, стояв у центрі подій і був одним із тих, хто не давав прориватися провокаторам. "Тоді проукраїнські сили прорвалися, - говорить Галина, - ми вирішили, що перемогли, але тієї ж ночі захопили Верховну Раду і Раду Міністрів. Все почалося. Невідворотні події, які тривають вже дев'ять років".

Після захоплення державних органів та введення військ одразу організовувались і почали спротив. Галина Джигаєва була координаторкою журналістів. У театрі були прапори, листівки, які клеїли вночі перед референдумом, організували курси першої домедичної допомоги, мітинги. За все це потім росіяни вели Галину по справі тероризму.

"У будь-якому спротиві є активна та пасивна частини. Остання підтримувала, не виходячи на мітинги. І це багато людей. Були і ті, хто справді зустрічав росіян з обіймами і фотографувалися з їхніми військовими. У відсотковому співвідношенні, звісно, не скажу, але (перших, - ред.) було багато. Остання наша акція - коли тисячі людей вишикувались у ланцюг вздовж дороги на в’їзді в Сімферополь. Нам тоді дуже багато сигналили і машини з українськими прапорцями їздили на підтримку. На той час дії не були агресивними, це було як цунамі, яке ще не вдарило, але вже накриває і тягне за собою. І підняло таку багнюку…", - каже Джигаєва.

Люди були аполітичні. Співрозмовниця зазначає, що, коли ти не цікавишся політикою, вона все одно цікавитиметься тобою. Всім довелося робити вибір. Але є багато людей, які чекають на Україну. Проте 9 років окупації далися взнаки, і ментальна ситуація дуже змінилася. До 2014 року Україна була дуже присутня в житті Криму.

Зустріч із фсб, справа Олега Сенцова та виїзд з півострова

За театром стежили ще до анексії і навіть закидали димовими шашками. Тоді вже почалися викрадення кримських активістів. Люди стояли з плакатами під будівлею поліції, вимагаючи їх відпустити. Розуміли, що це не дасть результату, але потрібно було показати спротив. Олег Сенцов допомагав вивозити військових, потім виїхав до Черкас, а Галина - до дочки у москву.

Тоді режисерка зрозуміла, що війна невідворотна: "Клацаєш російські канали, нормально можна було дивитися лише "Культуру", а на всіх інших підсвідомий меседж: "вбий хохла". Це не було прямо сказано, але відчувалось. Я зрозуміла, що буде велика війна, буде кров і Кримом вони не задовільняться".

Після повернення в Крим у Галини був зібраний рюкзак на випадок арешту. Фсбшники подзвонили і призначили зустріч. Прийшов колишній працівник СБУ, який перейшов до фсб, та працівник структури з москви. Розмова була у людномі місці за кавою, ніби про театр, мистецтво, а часом були питання-хитрощі, намагаючись підловити на участі у тероризмі. Вони хотіли, аби Галина пройшла як свідок по справі, надала інформацію. Про те, що фсбшники прийдуть, активістка знала, бо попередньо вони вже "завітали" до людей з театру, змусивши підписати документи про співпрацю. 

"Я себе вела дуже погано, і вони сказали, що треба було створити цей терористичний кейс. 

- Ви розумієте, що вся ця справа Сенцова шита білими нитками?

- Но мы же должны показать, что терроризм не пройдет в Крыму.

- Значить, вам треба сфабрикувати цю справу.

- Ну-ну...

Шкода, що не записувала це", - ділиться Галина.  

Потім відбулися ще кілька неофіційних зустрічей, після чого було запрошення в офіс. Активістка згодилась, але розуміла, що звідти вже може не вийти. Зібрали журналістів для брифінгу, які мали опублікувати розповідь вже тоді, коли Галина була на материку. Виїхала 25 липня, списків ще не було, тому змогла пройти митницю. 

Постмайданівський рух у Києві та документальний театр "Лютий" в Одесі

У Києві Галина Джикаєва побачила виставу "Щоденник Майдану", у якій зібрані історії людей, дотичних до тих подій, потім виставу "АТО - монолог військового психолога" і зрозуміла, що класичним театром не займатиметься. Цей період режисерка вважає найпродуктивнішим за свою кар'єру. Було багато цікавих проєктів. Виокремила виставу "Монолог донецкого ополченца", де і зіграла. На той час вистава була дуже потрібна, за нею навіть писалися наукові роботи. Проте режисерка відзначила, що вже в 2017 році  історія втратила актуальність. Натомість працювала вистава "Девочки - девочки" - монологи військових журналісток, волонтерок. Тоді війна на сході була дуже квола, в тилу це нікого не турбувало. Спеціально для цієї вистави зробили опитування на Хрещатику, питаючи, чи є місце жінкам на війні та чи торкається вас війна. На перше питання близько 70% відповіли, що не проти, а щодо другого - то понад 80% опитаних відзначили, що не були жодним чином дотичними до цих подій.  

"Остання фраза нашої вистави була дівчинки розвідниці, яка до 2014 року була кадровою військовою. Весь воєнний час була на Донбасі. Вона сказала: "Я дуже хочу, щоб у Київ прийшла війна. Щоб тут всі прокинулися, просто на*** прокинулися". Мені після початку повномасштабної війни люди писали, що таки дійсно прокинулися. Була пророча ця вистава. Може, ми теж доклали зусиль, як у Криму, щоб Україна була більш присутня у свідомості людей. Коли почалася повномасштабна війна, може, і наша частиночка малюсінька була в тому, що люди встали і пішли на захист. Ціль, мета цього театру - виховання критичного мислення", - відзначає режисерка. 

В Одесі Галина запропонувала зробити документальний театр. Перші вистави були пробні, з часом утворився театр "Лютий". Є вистава "Свій/своя - чужий/чужа" про питання російської культури на півдні в контексті війни. Зараз планують виставу до Дня захисту дітей, на яку отримали грант. Наразі вже йде підготовка.
 

Євгенія Генова