Киргизький журналіст Бектур Іскендер: "Україна завжди була для нас натхненням на боротьбу з російським імперіалізмом"

Бектур Іскендер – киргизький журналіст та медіаменеджер, один із засновників інформаційного порталу Kloop працює в Україні з 2021 року. Ми поспілкувались з нашим колегою і другом редакції Інтент Бектуром, і в першій частині інтерв’ю він поділився відчуттями у дні початку повномасштабного вторгнення росії до нашої країни. Згадав, як війна порушила його плани та плани колег. Розповів про новий проєкт у Польщі та Україні й про те, як розпочиналася його діяльність.

"Я думав, що розмови про повномасштабну війну — маніпуляція, щоб дійти до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей"

В той день я був у Львові. До 24 лютого ми, звісно, багато розмовляли про те, чи буде вторгнення, чи не буде. Наскільки пам'ятаю, спочатку казали, що все розпочнеться 16 лютого, потім 20. Журналістка, яка їхала з Івано-Франківська до Києва зупинилася у Львові. З 23 по 24 лютого вона мала бути чергова на новинах. Якраз в той самий день. Вона мені й сказала, що путін почав своє звернення про спеціальну воєнну операцію. Я прокинувся десь о четвертій ранку, подивився кінець того звернення, але все одно до останнього думав, що ну не може бути такого. Гадав, мабуть, це вони так маніпулюють, а справжня ідея в тому, щоб дійти до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. 

Для мене, як і для всіх в Україні те, що сталося, було шоком. Зараз складно усвідомлювати, як взагалі ми все це пережили з емоційної точки зору. Абсолютно не вірилося, що взагалі таке можливо. Здається, о 7 ранку приголомшили сирени у Львові, Івано-Франківську та Волинській області. Почалися обстріли заходу України. Десь був прильот, була купа інформації яку складно було перевірити. Наприклад, була одна мапа на якій показано, що біля Львова був обстріл. Але на інших мапах цього не було. Коли я вийшов на вулицю, побачив дуже багато людей. Всі пішли до банкоматів, вишикувались величезні черги.

Я долучився до групи правозахисників, які допомагали з евакуацією. Перші дні більше працював з тими, хто на своїх машинах виїжджав з міст. Допомагав знайти більш-менш безпечний шлях. А потім треба було думати про те, що далі робити.

Читайте також: Екскедебіст Сергій Жирнов: "Людина, яка відвідувала Маріуполь та Севастополь у березні цього року, - не путін"

Планування хабу безпеки для журналістів з Центральної Азії

Сайт Kloop. Знимок екрану 28.06. 2023 року

Організація, яку я заснував в Киргизстані називається Kloop (Клооп, - ред.). Ми планували в березні 22-го року почати проєкт в Україні. Мета – створити хаб безпеки для журналістів Центральної Азії. Я сам переїхав в Україну ще у 21-му році для того, щоб підготувати проєкт. Зараз існує мережа із шести медіа, ми планували, щоб у кожного була хоча б одна людина, яка буде перебувати за кордоном.

Чому саме в Україні? По-перше, Україна завжди для нас була натхненням з точки зору того, як можна боротися з російськими імперіалізмом. Тут зокрема ідея постколоніальної солідарності працює. По-друге, Україна вважалася для нас безпечною. Наприклад, ситуація зі свободою слова набагато краще, ніж майже у всіх країнах Центральної Азії.

І ми бажали досягти ще одного дуже позитивного ефекту. Хотіли, щоб журналісти не просто приїжджали в Україну, а й жили тут протягом, наприклад, двох-трьох місяців. Ми не хотіли, щоб в журналістів було відчуттся, що вони у відрядженні на тиждень. За цей час створився би справжній досвід життя в цій країні. Метою було інтегрувати колеги в повсякденність, познайомити з журналістами. Важливо, щоб якомога більше журналістів з України та Центральної Азії знали один про одного. Ось в березні 22-го року ми і планували відкриття в Києві. 1 березня мала приїхати команда з Клоопа. Треба було починати шукати офіс та квартири. Не пам'ятаю, чи квитки були, но точно знаю, що дату визначили, знайшли фінансування. Тобто, абсолютно все було готове. 

В січні в середині нашої організації почалися розмови про те, що робити якщо вторгнення врешті-решт станеться. Було кілька варіантів, але проблема в тому, що ніхто не міг уявити, наскільки це вторгнення буде великим. Якщо просто більше бойових дій на Донбасі, то країна так вже жила 8 років. Тоді б ми просто в Києві відкривали офіс. А якщо більше областей буде захоплено бойовими діями, то ми планували у Львові це зробити. Тобто, було декілька варіантів. Звісно, був план і на випадок повномасштабного вторгнення. Я до останнього серйозно до цього варіанту не ставився, здавалося, що цього не буде. На жаль, саме так відбулося.

Читайте також: "Коли відкриваю фото цих хлопців - у мене під горло ком": представниця уповноваженого зі зниклих безвісти

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Перенесення проєкту до Польщі та експедиції для журналістів в Україну

Я не хотів виїжджати, бо стільки вже пов'язано в моєму житті з Україною, стільки було заплановано. Виїзд як варіант для мене був останнім, який я взагалі розглядав, якщо чесно. Але все одно виїхав, треба було хаб будувати. Ми вирішили, що створимо його в Польщі. З цим були проблеми, бо в мене киргизьке громадянство, і не було візи. Треба було якось потрапити до сусідньої держави, і я просто на удачу в евакуаційному потязі поїхав. Польща тоді дозволяла всім перетинати кордон, незалежно від того є віза, якщо ти громадяни іншої країни, чи нема. Потім деякий час витратив на те, щоб  легалізуватися, зареєструвати організацію, відкрити банківські рахунки тощо. З вересня у Варшаві почав працювати хаб, ми робимо все те, що планували робити в Україні.

Потім, як тільки це стало можливим, в жовтні я повернувся до України. Ми заздалегідь думали: якщо повномасштабне вторгнення буде і хаб доведеться створювати в іншій країні, то все одно будемо щось робити і тут. Вирішили організовувати експедиції для центральноазіатських журналістів до України. Перша група колег з Киргизстану та Казахстану приїхала в Україну в жовтні, а я координував це все. З точки зору логістики було дуже складно організувати, але ми все зробили. За останні пів року вісім журналістів були в різних містах Україні, в тому числі в Херсоні та Миколаєві. Навіть в Кропивницький одна команда з'їздила, щоб зробити матеріал про сільське господарство в умовах війни. Для мене це важливо, адже я дуже хочу прямого інформування між нашими країнами.

Читайте також: Херсонський волонтер: "Коли допомагаєш людям, здається, що ти супермен"

Вигнали з університету за погані оцінки: ідея створення порталу Kloop

Для мене Kloop - проєкт мого життя, напевно. Цього року йому вже 16 років, а заснував я його, коли мені було 22 роки. Я не впевнений, але, мабуть, є журналісти, які народилися після заснування Клоопу. Або, як мінімум, скоро такі з’являться. Коли ми заснували Клооп з моїм другом Ринатом, то спочатку це був абсолютно студентський проєкт. Сам я був невдалим студентом, так і не отримав жодний диплом. Але це в якомусь сенсі і стало причиною створення Клоопу. Коли я вчився на факультеті журналістики, мені не подобалося в університеті через те, що система освіти в журналістиці створена неправильно. В нас було дуже мало практики і занадто багато теорії. Протягом 4-х років студент може вчитися теорії і майже нічого не спробувати зробити власноруч.

Так сталося, що я бачив альтернативу. Була крута організація, яка називалася дитячий медіацентр, в якому я займався з 16 років. Там навпаки, було дуже багато практики - робили програму для телебачення, яка реально виходила в етер, випускали журнал для підлітків та для молоді. Спілкувалися з нами круті тренери та плюс сама спільнота була дуже-дуже надихаюча. Крім журналістики був ще театр. А в університеті все якось нудно, іноді корисно, але повний дисбаланс практики та теорії. Коли мене вигнали з університету за дуже погані бали, я запропонував своєму другу Ринату: "Ну давай тоді відкриємо своє медіа і школу журналістики".

Читайте також: Режисерка Галина Джикаєва: "Морок окупації Криму нагадує цунамі, але наші там чекають"

Перша революція в Киргизстані 2005 року та відкриття курсів онлайн-журналістики

У 2005 році сталася перша революція в Киргизстані, буквально через пів року після того, як відбулася Помаранчева революція. Тоді мені було 20 років. Моє покоління - перше, напевно, яке реально побачило якісь зміни. Хоча потім ми зрозуміли, що ці зміни були косметичні. Після одного лідера, який намагався стати авторитарним лідером, прийшов інший - абсолютний бандит. Перший був Аскар Акаєв, а другий - Курманбек Бакієв. Клооп ми заснували за часів Бакієва, на початку його президентства.

Киргизстан 2005 рік. Фото: currenttime.tv

В перший рік після революції майже не відчувалося, що ситуація стає гірше. Панувала постреволюційна атмосфера, здавалося, що ми все можемо змінити, що наше нове покоління найкрутіше. Ми з Ринатом вирішили відкрити курси онлайн журналістики. Я розумію зараз, наскільки це амбітна ідея була для двох хлопців, які не мали майже ніякого досвіду в журналістиці. З іншого боку, онлайн-журналістика взагалі була новим явищем.

У Киргизстані тоді було лише два онлайн-медіа, ми були третіми. Спочатку курси були спрямовані на школярів старших класів та студентів університету, а також на людей, які не пішли в виші. Тобто на тих, кому 18-19 років. Також, в першому наборі було декілька людей, яким було лише 15-16 років. Ми хотіли створити свій майданчик, де наші студенти могли б публікувати матеріали. Ідея полягала в тому, щоб надати якомога більше практики. Так з’явився Клооп інаш перший дуже простий сайт на вордпресі.

Спочатку це був абсолютно експериментальний проєкт. Важлива була атмосфера, яку ми створили, а вона потім задала динаміку абсолютно всьому. Підліткам одразу сказали: можна писати про все, що завгодно, якщо це дратує. Якщо про якусь проблему треба спитати щось у чиновників чи депутатів, у кого завгодно - давайте це робити. Ми знайдемо номери телефонів, а ви просто телефонуйте. Для них це було дуже важливо. Коли людині, якій 16-17 років пропонують зателефонувати депутату і спитати, чому у нього в районі жахливі дороги, то вона розуміє, що це зовсім інше ставлення до неї. Це не можливо порівнювати зі школою, наприклад, та навіть з родиною. Мотивація для них була дуже сильною. Тобто, було місце, де до них ставилися як до дорослих, де вірили, що вони реально можуть якось вплинути на процеси в країні.

Якщо чесно, не знаю точно, скільки людей пройшло крізь Клооп, я так і не підрахував. Я думаю, що сотні точно, напевно, до тисячі дійшло вже. Пройшло 16 років, кожного року приходило десь 40 студентів. Але це тільки на звичайних курсах журналістів. Зараз в нас не тільки журналістська організація. У 20-му році ми почали робити ще багато чого, що не пов'язане напряму з журналістикою, але все одно впливає на медіа проєкти.

Киргизстан 2005 рік. Фото: currenttime.tv 

В 16-му році ми відкрили курси для програмістів. Річ у тому, що є купа програмістів, які працюють на ІТ-компанії та вони абсолютно аполітичні. Коли, наприклад, громадській організації потрібна якась допомога в тому, щоб зробити якісь інструменти, ці айтішники та програмісти абсолютно недоступні. Їм не цікаво, бо великих грошей нема. Ось ми і вирішили, чому б нам не почати будувати нове покоління програмістів в Клоопі, як журналістів свого часу.

Відкрили курси для тих, хто починає, а потім деякі з них почали працювати в Клоопі. Зараз створився дуже крутий відділ, який займається розробкою різних інструментів для активістів або для журналістики.

У 20-му році це дуже сильно допомогло відкрити цілу програму для спостережень за виборами. Це були вибори, які теж призвели до протестів. Після виборів того року результати були анульовані через корупцію. Дізналися про це також через наших спостерігачів. А потім було багато виборів, бо анулювали ці. 

Потім кримінал поставив до влади людину, яка вирішила стати новим президентом. Садир Жапаров організував нові президентські вибори, а потім референдум по зміні Конституції. На референдумі у 21-му році у нас стався рекорд за кількістю спостерігачів - майже три тисячі, які пройшли наші онлайн курси.

Ми намагалися зробити так, щоб було по два спостерігачі на кожну дільницю. Це  для верифікації, щоб не залишилась тільки одна людина на дільниці. Бо тоді могло стати питання: що ця одна людина у звіті нам написала. Я не знаю, чи можна вважати цих людей, тими, які пройшли школу Клоопу. Якимось чином, напевно, можна. Але вони не навчалися на журналістів, у них була сфокусована тільки одна задача: бути спостерігачами на виборах. Хоча у нас були приклади, коли хтось зі спостерігачів потім приходив до нашої школи журналістики. Я знаю точно одну таку людину, яка потім почала працювати в Клоопі. 

Фото: Інтент/ Наталя Довбиш

Креативні рішення в умовах фінансових обмежень: використання дронів у розслідуваннях

Зараз не тільки ми з Ринатом керуємо Клоопом. Ми більше не працюємо з редакцією, є бомбезна крута команда, яка займається контентом. Я більше займаюсь інфраструктурою, пов'язаною з безпекою для журналістів. Ринат більше займається експериментальними проєктами. Він почав експериментувати давно, майже з самого початку існування Клоопа. В 12-му році Рінат вперше прийшов з ідеєю того, що нам треба знімати щось з дроном. Тоді таких апаратів, як зараз звісно не було. Я не знаю навіть, як він про це дізнався, але Рінат багато чого читає про технології. Тоді він почав у нашої адміністративної директорки просити гроші на те, щоб сконструювати дрон.

Вона не могла зрозуміти про що саме він каже. Саме слово дрон тоді використовували тільки в контексті американських бойових машин. А про подібний цивільний апарат ніхто навіть не чув. Якимось чином ми знайшли гроші, купили деталі, і Рінат з нашим другом почали його конструювати. Вони зробили апарат, якій виглядав дуже дивно. Він навіть літав, але у нього було всього три чи чотири польоти. Проблема була в тому, що вони розробили механізм, що дозволяв йому літати, а приземлятися - ні. Врешті-решт, ми його просто вимкнули, він впав та розбився. Потім побудували іншу версію.

Біля Бішкеку поруч з південними мікрорайонами є дуже красиві гори. В 12-му році ми вирішили там тренуватися в чистому полі. Причепили камеру та запустили. Я пам'ятаю відео, це насправді дуже круто виглядало. Спочатку все красиво, камера показує мікрорайони, потім дрон повертається і гори видно, дуже класно. Коли вже треба було саджати, його просто вимкнули, він впав. Потім було відео неба, трава і голос Рината, який не може знайти апарат, згодом обличчя Рината, який його все таки знайшов. В результаті більшість відео була про небо. Але потім ми почали робити з цим дроном розслідування.

В Україні теж багато схожих процесів пройшло. В умовах фінансових обмежень треба було шукати незвичайні та креативні рішення. Мабуть, саме через це в Україні з'явилося ціле покоління крутих програмістів, активістів та журналістів, які були змушені шукати нестандартні ідеї. 

В продовженні інтерв'ю Бектур розповідає про виступи на конференції TED, що об'єднує та відрізняє Киргизстан та Україну, і про те, як краще дізнатися про його країну.

Валерій Болган