Киргизький журналіст Бектур Іскендер: "Люди дізнавались про Україну через призму російських медіа"

Бектур Іскендер – киргизький журналіст та медіаменеджер, один із засновників інформаційного порталу Kloop працює в Україні з 2021 року. В першій частині інтерв’ю Бектур поділився відчуттями від початку повномасштабного вторгнення росії до нашої країни. Тим, як війна порушила його плани та плани колег. Про новий проєкт у Польщі та Україні. В другій частині киргизький журналіст розповідає про свій виступ на конференції TED, що об'єднує та відрізняє Киргизстан та Україну, і про те, як краще дізнатися про його країну. 

Участь у TED-конференції, серія розслідувань Kloop про транскордонну контрабанду з Китаю через Киргизстан

На ТЕД в принципі доволі складно потрапити, особливо, якщо ти людина з Центральної Азії. Як це мені вдалося, я досі не розумію. Тобто я знаю механізм, але водночас мені просто якоюсь мірою пощастило бути в потрібний час потрібно в місці.

У мене було два виступи на ТЕДі. Мій виступ у 22-му році був опублікований на головній сторінці. Там публікуються не всі виступи, першого разу мене опублікували тільки на резервному YouTube каналі. А вже другий виступ був на всіх каналах ТЕДу і зібрав приблизно мільйон 600 тисяч переглядів. Для мене це важливо, бо якраз в другому виступі один із головних меседжів, який я намагався донести - про важливість локальних медіа та співпраці між ними, у тому числі транскордонної.

Я це робив на прикладах наших розслідувань, бо важливим меседжем того виступу було те, що організований злочин та корупція транскордонні. Локальні медіа важливі не тільки через те, що вони допомагають розслідуваннями своїм спільнотам. У нас є дуже є гарний приклад. Кримінальна структура з Китаю займалась контрабандою товарів через Киргизстан в інші країни Центральної Азії, в тому числі в росію, наскільки я розумію. Вони корумпували абсолютно всю нашу владу та митницю. Голова цієї мафії був пов'язаний як мінімум з трьома президентами Киргизстану. Тільки за нашою інформацією, вони зробили десь 800 мільйонів доларів в одному лише Казахстані.

Віступ на ТЕДі. Фото: Kloop

Це була серія розслідувань, які ми почали випускати в 19-му році. Особливо я зацікавився, коли дізнався, де вони ці гроші витрачали. Інвестиції в нерухомість в Британії, Штатах, Німеччині, Еміратах, Туреччині тощо. Реально по всьому світу. І це не єдиний приклад, коли наші розслідування приводять в демократичні країни, де люди не знають наскільки брудні гроші йдуть в їхню економіку. Наприклад, я завжди кажу, що Лондон настільки дороге місто, бо там купа корумпованих бандитів зі всього світу квартири скупили. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, скільки в тому ж Лондоні нерухомості російських олігархів було знайдено? Добре, що з цим почали щось робити, але ми навіть не уявляємо, скільки там ще залишилося російських грошей.

Був ще меседж, пов'язаний з Україною. Тому для мене дуже важливо було на ТЕДі виступити саме минулого року, та щоб це було опубліковано на головній сторінці. Я розказав про те, що приїхав в Україну робити проєкт, який став неможливий через агресію росії (докладніше в першій частині інтерв’ю, яке можна прочитати тут, - ред.). Але акцент зробив навіть не на путіна, а на лукашенка. Ідея була в тому, що неважливих країн не існує, в будь-який момент будь-яка маленька країна може почати впливати на глобальні процеси.

Білорусь з Киргизстаном дуже схожі. Через незначну кількість населення ставлення від всього світу до наших країн завжди було таким: це взагалі невідомо де і там не так багато людей. До 20-го року я їздив в Білорусь і бачив, як почало з'являтися дуже цікаве суспільство та круті локальні медіа. Але їм завжди надавали дуже мало підтримки. А хто знає, що було б, якби ми більше їх підтримували? Якби реально весь світ долучився до того, щоб білоруси позбулися лукашенків, то росія просто втратила б союзника, і тоді організувати вторгнення було б набагато складніше.

Інший приклад - Молдова. Якщо, умовно кажучи, росія змогла б організувати вторгнення в тому числі з території Молдови, наскільки це було б гірше? І те, що Молдова є такою, яка вона є, в тому числі пов'язано з журналістикою, бо в Молдові реально дуже крута школа, в тому числі журналістських розслідувань. І знову ж це маленька країна, але наскільки вона важлива.

На ТЕДі я і намагався якось донести меседж, що неважливих країн нема. Ми всі пов’язані. Нам треба більше підтримувати один одного. А ми, локальні медіа, перші, хто починає купатися в цьому лайні брудних грошей та криміналу. Велика проблема в тому, що організований кримінал в якийсь момент стає частиною влади або навіть самою владою. Тоді й з'являються лукашенкі та путіни, які потім творять війни. Зупиняти такі процеси треба ще на початку, коли вони ще не отримали занадто багато влади. От такий меседж я намагався донести до аудиторії ТЕДу.

• Читайте також: Екскедебіст Сергій Жирнов: "Людина, яка відвідувала Маріуполь та Севастополь у березні цього року, - не путін"

Киргизька космічна програма: конструювання першого супутника

Це одна із найбожевільніших ідей, яка зародилася всередині Клоопа. Почали його обговорювати ще в 16-му році, в 18-му створилася перша група й почала працювати. Зараз створили окрему юридичну особу, бо коли науковий проєкт юридично пов’язаний з медіа – це додаткові ризики. Наприклад, були випадки коли нам заморозили банківські рахунки після одного із розслідувань.

Ідея запустити найпростіший наносупутник. Цей тип супутників називається CubeSat у формі куба з розміром ребра десь 10 сантиметрів. Тобто вони реально маленькі, але з чогось треба починати.

Дату коли може злетіти називати не буду, бо ми вже кілька разів відкладали старт. До речі, якщо ти працюєш з космічною програмою перенесення дат – це частина роботи. Зараз розроблена навчальна модель, йде перехід до будування копії супутника. Деталі вже є. Але й ця копія не полетить, це буде лише тестова модель, яка потрібна, щоб бути впевненим, що все працює.

Головне, щоб сигнал надсилав, а тільки потім можна буде почати будувати той, що полетить на МКС. Там є дві установки, що можуть запускати на орбіту.
Нас надихнули декілька історій, коли у багатьох країнах перши супутники розробляли студенти. Так було у Литві, Монголії та Гани, якщо я не помиляюсь. Більшість супутників CubeSat, які запускали з цих країн, робили команди з університетів, але не всі вони були командами однієї країни. Наприклад, монгольська команда працювала в університеті в Японії.

Проблема і в грошах, і в техніці. З питанням грошей ми більш-менш справляємося. Зараз, наприклад, проблема найти стерильну лабораторію. У Клоопа такого приміщення немає.

Фото: Kloop

Взагалі космічна програма довгий процес, бо треба ще й вчитися, але прогрес неймовірний. Минулого року до них тренерка приїжджала, яка мала опит запуска CubeSat. Коли група зібралася, знаній про те, як саме працювати з супутниками в них майже не було. А зараз вони вже не просто вчаться, а саме спілкуються з тренерами та експертами. У них все більше й більше зв’язків з експертами.

Сподіваюсь, що у 20-х роках цього століття ми побачимо наш киргизький супутник.

"Люди дізнавались про Україну через призму російських медіа"

Звісно, хотілося б, щоб Україна якомога скоріше перемогла. Ми плануємо відкрити центр в Києві, щоб в центральноазіатських медіа більше було висвітлення України. Бо у наших країнах зазвичай люди дізнавалися про вашу країну через призму російських медіа. Це було та досі залишається дуже великою проблемою. Людина, яка не любить путіна, російській колоніалізм тощо, але живе в Киргизстані, все одно буде дізнаватися про Україну через так звані хороші руські медіа. Наприклад, через Медузу якусь. Але все одно це російська призма. На мій погляд, це завжди було проблемою для наших країн: майже всі процеси, які теоретично мали б відбуватись з точки зору співпраці між суспільствами йшли через росію. 

Я мрію про те, щоб якомога більше контенту в центральноазіатських медіа було створено журналістами, які приїжджають з України. Ми вже почали працювати над цим, але треба постійно шукати гроші, бо зараз організувати подорож для журналіста з Центральної Азії до України дуже складно. Потрібна віза в Євросоюз. Журналіст має приїхати, наприклад, в Польщу, а вже потім з Польщі в Україну. Зворотний шлях теж такий складний. Тому потрібно, щоб існувала мультивіза.

Єдиний варіант, який теоретично є для того, щоб центральноазіатські журналісти приїжджали в Україну без візи - через Молдову. Перші декілька місяців після початку вторгнення таких цивільних рейсів взагалі не було. Потім відкрили авіасполучення, але воно теж дуже дороге, бо через Молдову не так багато літають.

До того ж, коли журналісти приїжджають, треба отримати акредитацію від Міноборони України, а вона займає дуже багато часу. Наскільки мені відомо, для українців теж. Наприклад, киргизькі та казахські журналістів, які першими поїхали до України (докладніше читайте тут, - ред.) чекали десь два місяці. Я розумію, чому процеси так відбуваються, але від цього проблема не менше.

З 14-го року я почав дуже часто їздити в Україну як гість, лектор на різні тренінги, в тому числі в Українській католицький університет школи журналістики. Дуже цікаво було спостерігати за тим, як в Україні виросло абсолютно нове покоління журналістів, які просто найкрутіші. Серйозно.

Як цей процес відбувався: захід та західні медіа зазвичай з українськими журналістами співпрацювали більше на рівні типу фіксери, асистенти та таке інше. А зараз все більше та більше прикладів, коли українські журналісти вже працюють як Full time журналісти. Наприклад, Світлана Ославська, журналістка з України, випустила Cover Story (головна тема випуску, - ред.) для журналу Time на початку березня. Це, напевно, перший приклад, коли українська журналістка або журналіст пише головну історію журналу Time.

Мене це дуже надихнуло. Якщо є журналісти, які знають, як писати про Україну так, щоб це було зрозуміло іноземній аудиторії, то чому б нам не законектити це? Чому б нам не зробити так, щоб був якийсь фрилансер з України, який працюватиме з центральноазіатськими медіа?

Єдине питання яке треба вирішити – фінанси, бо я розумію, що в центральноазіатських медіа близько нема такого бюджету, щоб платити гонорари на рівні Time. Зараз ми в процесі пошуку фінансування. Для мене це дуже важливо, бо я хочу, щоб у людей в Центральній Азії було більше прямого інформування з України.

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Чому правильно казати Білорусь, Молдова, Киргизстан

Насправді це дуже просто. Ми вирішили, що хочемо так називатися. В тому числі російською мовою. Є закон про перейменування в Киргизстан. Досить Киргизстану називатися Киргизія. Ми захотіли повернути назву, яка киргизькою мовою весь цей час була, нам не подобається, що в російській мові нас називають Киргизія. Наприклад, країни Середньої Азії це не зупиняло. Тобто Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан.

Зараз у нас вже шостий президент, але реально є проблема в тому, що ми економічно дуже сильно залежимо від росії. І наша влада абсолютно соромні речі робить. Досі, наскільки я розумію, з початку повномасштабного вторгнення вони ніяк відкрито не підтримали Україну. І мені дуже соромно за таке керівництво. 

Колись у мене була розмова з другом, який сказав: "Якщо ти станеш президентом Киргизстану, то просто будеш змушений перший телефонний дзвінок зробити до путіна. Бо якщо ти цього не зробиш, то росія такі економічні кроки зробить, що ти втратиш своє президентство дуже-дуже швидко". На жаль ситуація саме така. Але я вірю, що в нас є потенціал стати частиною постколоніального кола боротьби з російським імперіалізмом. Дуже важливо зі стратегічної точки зору, щоб на південь від росії такий спротив теж був. 

Проблема всіх президентів Киргизстану є росія, яка шантажує тим, що зробить складним життя для мігрантів. Ми залежимо від їх переказів, а рф - це одна із небагатьох країн, куди люди з Киргизстану можуть їхати легко. Щоб потрапити у всі інші країни, треба візи. В Україну також. Я, наприклад, українську візу отримав в 21-му році у Вірменії.

• Читайте також: "Коли відкриваю фото цих хлопців - у мене під горло ком": представниця уповноваженого зі зниклих безвісти

Трудові міграція здебільшого до росії

Кожен сьомий громадянин Киргизстану працює за кордоном, адже середня зарплата в Киргизстані приблизно зараз 300 доларів. Але це стосується столиці. Тому країна дуже залежить від переказів. Більшість у рф, вони й маніпулюють цим питанням. Проблема ще в тому, ми навіть не є членами Східного Партнерства. В нас просто немає альтернативного союзника.

Щодо Китаю, питань не менше. Вони зацікавлені в наших природних ресурсах. Плюс Китаю завжди була цікава Центральна Азія як транспортний шлях. Але наскільки їх взагалі можна назвати альтернативою росії? Китай творить жахливі речі всередині країни. Те що там діється проти уйгурів, а також киргизів та казахів, які в Китаї живуть - це справжній геноцид. Від такого союзника теж ніколи не знаєш, що очікувати. Я думаю, це одна із причин того, чому ми опинилися у такій дуже складній ситуації.

З минулого року я почав звертатися до нашої влади, не знаю наскільки вони почули. На мій погляд, настав час кидати росію, бо ніякого майбутнього з рф неможливо собі уявити. Не тільки через те, що ця країна відповідальна за воєнні злочини, а ще й тому, що ми відчуваємо внаслідок санкцій. Далі буде гірше.
Зараз треба заявити всьому світу, що ми готові бути союзниками з Євросоюзом, НАТО, США. І це було б виходом, але потрібна сильна політична воля. На жаль, у владі таких людей зараз немає, тому я намагаюся почати це робити хоча б на рівні громадянського суспільства. Почати з інформування про те, що є альтернативні варіанти розвитку нашої історії.

• Читайте також: Херсонський волонтер: "Коли допомагаєш людям, здається, що ти супермен"

Селянський імідж киргизької мови, етнічні партії та українці в Киргизстані

Питання на мільйон: якою мовою розмовляє молодь? Парадоксально те, що в Киргизстані більшість населення розмовляють киргизькою як першою мовою, але є дисбаланс, пов’язаний, скажімо так, з економічними питаннями. Є російськомовна столиця, в якій найбільше грошей і, якщо ти людина киргизомовна, а особливо якщо ти людина, яка розмовляє тільки киргизькою, то зробити якусь успішну кар'єру в Киргизстані поки що дуже складно. Треба все одно вивчити російську, щоб приїхати в Бішкек.

За радянський період зробили сільський імідж киргизької. Я думаю, українцям це дуже зрозуміло. Ще у 1935-му році в Бішкеку зачинили майже всі киргизомовні школи. Залишилися тільки російськомовні, в більшості з них не було предмету киргизької мови взагалі. Тобто відбувся провал в декілька поколінь. Треба було вчити російську, більш того, треба було розмовляти російською без акценту. Якщо ти розмовляєш російською з киргизьким акцентом, над тобою починали жартувати, який ти "с села приехал, на своем тарабарском разговариваешь".

Нараховують декілька хвиль міграції українців в Центральну Азію. Почалося ще в 19-му столітті, одразу після колонізації Центральної Азії. Потім стався період розкуркулювання, прямо перед Голодомором. Звісно, вплинули сталінські репресії, потім евакуація під час Другої Світової. Одразу після Другої Світової ще дві хвилі міграції українців. Особливо, коли було освоєння цілини, здебільшого в Казахстані, і Киргизстані також. Ну і репресії проти українців на заході України, які воювали в УПА, або були антирадянськими партизанами. Джамала народилася в Киргизстані. 

Але більшість українців, які живуть в Центральній Азії, втратили зв'язок з українською культурою та національною ідентичністю. Більшість не розмовляють українською, багато хто змінив національність в паспорті на руський, бо так було простіше жити в Радянському Союзі.

До речі, я нещодавно дізнався, що в Караганді в Казахстані, весь радянський час існувала підпільна єпархія Української греко-католицької церкви та багато чого такого підпільного робилося. Звісно це було дуже секретно і майже не задокументовано.

• Читайте також: Режисерка Галина Джикаєва: "Морок окупації Криму нагадує цунамі, але наші там чекають"

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Рекомендації творів, через які можна дізнатись про Киргизстан

Чи є сенс читати Айтматова? Я думаю, є, але звісно це більше про радянську історію. Я рекомендую прочитати книгу, яку я зараз сам читаю. Вона англійською: "The Revolt of 1916 in Russian Central Asia", вона мені самому зараз допомагає переосмислити, зрозуміти багато чого. Це найбільш детальне дослідження про повстання з 1916 року, яке було в Киргизстані та в Казахстані проти російської імперії. Тоді були вбиті російською імперією десь 150-200 тисяч людей, точно ніхто не знає насправді. Це було повстання проти того, щоб нас мобілізували в російську армію.

Але це досі не визнано геноцидом навіть в самому Киргизстані. До якогось періоду у нас офіційно було свято 7 листопада - день "Великой Октябрьской социалистической революции". В часи незалежності, десь в 15-му році мені здається, ми змінили це. Зараз 7 та 8 листопада - День пам'яті людей, які загинули під час от цього повстання та під час сталінських репресій. І росія прям дуже негативно на це відреагувала, але я радий, що наша влада це зробила.

Це стосується літератури, а подивитись я рекомендую фільми режисера Октана Абдикаликова. Його фільми я особливо сильно люблю. Є дуже крутий фільм знятий в 90-х, який називається "Бешкемпір". Я не думаю, що він є українською, його навіть нема російською, там киргизькою мовою все відбувається. Але можна знайти варіанти з субтитрами англійською. Я думаю, це найкращий режисер, який у нас був за часи Незалежності. А ще у нього є дуже цікавий фільм який називається "Свет-аке". Це кличка головного героя, який електрик на селі. Там про події нашої революції, дуже цікаво. В нього фільми в основному про киргизомовне середовище в селах.

Зараз в Україні, до речі, доволі популярний наш співак, якого звуть Jax. Я не фанат його музики, але дуже радий, що він став популярним за межами Киргизстану. В мене навіть був випадок, коли таксист в Києві мені сказав: "Ой я знаю Киргизстан, бо я слухаю Джекса", - я не очікував цього.

Мені подобається попса 80-х, вона прикольна. Думаю, для того часу це було навіть прогресивно. Гурти - LS (елес), Нарісте. Потім джазовий гурт з Киргизстану Salt Peanuts. Я їх особисто знаю, вони дуже круті. Звісно традиційна музика теж цікава. З особистого - композиції на комузі. Це найбільш відомий наш інструмент.

Валерій Болган