Херсонський волонтер про евакуацію: "Дитина геть зашугана, а дорослим важливіші корівки"

Ігор Фадейкін — координатор з евакуації на херсонському напрямку в організації "Save Ukraine". До колег Ігор доєднався порівняно нещодавно. Кореспондентка Інтента зустрілася з волонтером у прифронтовому Херсоні. Ігор був відвертим, тож далі розповідь від першої особи. 

Про "Save Ukraine"

"Save Ukraine" працює з 2014-го року, відколи на Донбасі почалася АТО. Я доєднався в грудні минулого року. Наша організація займається евакуацією людей, а саме сімей із дітьми. Також евакуюємо маломобільних. Є дуже багато проєктів. Один із основних – це евакуація та повернення дітей з росії. Зараз, згідно зі статистикою, ми евакуювали близько 150 дітей, загалом близько 350 людей.

На херсонському напрямку зараз (квітень — ред.) страждають Козацьке та Веселе. Вони розташовані біля Каховської ГЕС. Туди майже неможливо заїхати, щоб не потрапити під обстріли. В нас великогабаритний транспорт, навіть є броньовані машини, але вони завеликі і їх помічають одразу. Тому ми співпрацюємо з військовими, з поліцією, які на своїх замаскованих машинах заїжджають і вивозять людей у більш безпечне місце, ми вже звідти їх забираємо. Це що стосується Козацького та Веселого. Є ще інші села, в яких трішки безпечніше. Там, звісно, теж обстрілюють, але туди добираємось самі.

Зараз у нас Берислав страждає дуже сильно. У росіян нова тактика — вони використовують авіабомби. Ми були ось буквально два дні тому (11 квітня — ред.) у Бериславі, забирали сім'ї з дітьми, то ми проїжджали там таке згарище, що повністю вулиця була в диму. Спитали коли це прилетіло, місцеві сказали, що два дні тому. Погода була дуже мокра, тобто дощ лив, і все одно дим. Там величезні вирви, в хатах постійно вилітають вікна… І все одно залишаються ті хто, не хоче виїжджати. Казали, що якщо у вас є, наприклад, люди, за якими треба доглядати, ми їх забираємо з сім'єю, селимо разом. У нас немає такого, що ми вивозимо тільки батьків та дітей, ми забираємо повністю сім'ю, якщо там є діти. Але для людей навіть це не аргумент. Ми забираємо всіх, але тих, хто згоден їхати.

Залишились ті, які не хочуть виїжджати за жодних обставин

Зараз залишились ті, які не хочуть виїжджати за жодних обставин. Їх не лякають ні обстріли, нічого. В нас були багатодітні сім'ї, яких ми дуже хотіли вивезти, спілкувалися з ними не один раз. Приїжджали, розказували, що ми не просто вивозимо і кидаємо, а супроводжуємо, надаємо житло, медичну та юридичну допомогу. Це їх навіть не мотивувало. Думаєш, ну як так можна? У тебе ж діти чують ці вибухи, постріли, лякаються. Дивишся на ту дитину, вона вже геть зашугана, але дорослим важливіші корівки.

Ми з такими людьми спочатку спілкувалися, а потім уже йшли на крайні методи. Тобто трішки залякували тим, що можуть приїхати соцслужби, забрати дітей. Але у нас це не працювало, люди все одно не хотіли виїжджати, нічого їх не лякало.

У нас були різні періоди, пробували різні схеми

У нас є водії, які нам допомагають. Стабільних десь троє водіїв, крім того, є ще люди, які долучаються, коли якась масова евакуація і треба додатковий транспорт. Це, так би мовити, волонтери - волонтери.

Є адміністрації військові, які допомагають. У них є зв'язки та більш налагоджена система. Ще в нас є власні зв'язки з військовими, бо ми їм гуманітарну допомогу або ще щось передаємо.

Був такий випадок. Повинні були їхати на евакуацію до Берислава, і вийшов указ про те, що волонтерів без згоди з адміністрацією не допускають туди. Ми про це не знали, якось так вийшло, що ніде це не було висвітлено на той час. Ми того ж дня поїхали, а нас на блокпосту не пропускають, кажуть, що не можна. Але ми там домовились і наступного дня вже поїхали та, звісно, адміністрацією попередили. І селищні адміністрації, і обласна адміністрація військова завжди йдуть назустріч, видають пропуски та все інше. Тобто, вони зацікавлені в тому, що ми робимо.

У нас були різні періоди, ми пробували різні схеми. Перше, що ми робили, заїжджали в максимальну кількість сіл і розмовляли з адміністрацією та давали оголошення, що є можливість евакуюватися. Якийсь певний час це працювало. Люди дзвонили, зверталися до нас напряму і виїжджали. Так було місяці два.

Потім вже оголошення не працювали. Тоді ми взяли інший спосіб. Заїжджали в село, в адміністрації нам давали соціального працівника, який з нами ходив по сім'ях з дітьми. Ми спілкувалися з батьками, переконували. І це певний час працювало, але теж не довго.

Ми були в шоці від того, як адміністрації йдуть на зустріч

Відколи почав займатися евакуацією саме з "Save Ukraine", то те, що ви сказали про нові знайомства, для мене було шоком та несподіванкою. Я хлопець з села, як то кажуть, високо ніколи не літав, а тут підходиш до голови, наприклад, департаменту соціального розвитку, і з нею спілкуєшся просто як з другом. Вона тобі щось підкаже, ти їй про свої якісь нюанси розказуєш, які треба вирішити. Все це в такій, знаєте, дружній атмосфері, що ти просто такий думаєш - ого, нічого собі.

Ми були в шоці від того як адміністрація йде на зустріч. Вони: "Що треба? Ми все зробимо, ми поїдемо", - своїм часом жертвували. Ми думали, що ми приїдемо, вони скажуть нам: "Не забирайте наш час, ідіть свої оголошення розвішуйте", — та й все. Але вони йшли нам назустріч, допомагали.

До нас по-різному приходили заявки. Коли ми оголошеннями працювали, то хаотично отримували заявки з різних напрямків. Могли за один день поїхати в одну сторону, а потім взагалі в іншу. Зараз, коли вже добровільно охочих їхати немає, то підключаються адміністрації. Вони вже займаються евакуацією більш добровільно-примусово. Тобто, вони не примусово когось вивозять, але в них більше аргументів, щоб переконати людей, а ми їм допомагаємо.

Для ворога немає різниці, хто ти — мирна людина, військовий чи волонтер

Були випадки коли ми заїжджали в село, і починався обстріл. Ось недавно так було в Бериславі. Стріляв танк, ми чули вихід і одразу ж прильот. Довелося звідти тікати. Вже коли їхали назад думали, що то через нас. Були на своїй машині, автівка не місцева, то могли через це, але ми не впевнені.

Для ворога немає взагалі різниці, хто ти — мирна людина, військовий чи волонтер. І зараз найнебезпечніше тому, що вони використовують дрони з гранатками невеличкими. На бериславському напрямку вони скидають такі на мирних людей. Я нещодавно розмовляв з людиною, яка має медійний вплив по тому регіону (Каховському, Бериславському районах), то він казав, що зараз у росіян така тактика. Вони тренують поповнення саме на скидання з дронів цих гранат, снарядів.

Небезпечне чому? Тому що, якщо обстріл, то чуєш вихід і можеш якось зреагувати, а це вони можуть тихо скинути, наприклад, на машину. То там у нас ціла стратегія. Коли приїжджаємо, одразу перевіряємо небо. А якщо й виходів не чуєш, то вже слава Богу, але все одно може прилетіти. Тому проводимо евакуацію дуже швидко. Десь на все про все 15 хвилин.

Наш водій до цього на Донеччині та Луганщині був, евакуював людей також з Чернігівської області, коли її намагалися окупувати, то у нього є досвід. Він потрапляв під обстріли не раз, була контузія, тому у всіх цих моментах дуже обережний. Гадаю, що саме ця обачливість іноді нам життя рятувала, але буває, що серджуся. Якщо він на 100% не впевнений, що там нас чекають, або ще щось, то туди не поїде. Навіть якщо цю заявку дала адміністрація.

Нещодавно був випадок. Адміністрація надала заявки, там були номери телефонів, адреси, де проживають сім'ї з дітьми. Це було в Козацькому та Веселому. Ми поїхали, зустрілись з військовими, які там перебувають, почали з ними спілкуватися. Вони кажуть: "Краще туди не заїжджайте вашою машиною, ми сходимо за цими адресами, бо зв'язку там немає взагалі. Поспілкуємося, скажемо точний час, коли за ними можна заїхати". Ну, тобто домовляться конкретно вже. Водій наполягав, що ми туди не поїдемо без точної інформації, що нас там чекають. Інформації не було, ми й не поїхали, повернулися у Херсон.

Вже коли були у Херсоні з нами зв'язались військові та сказали, що вони пішли за тими двома адресами, а там нікого не було. Люди вже не проживали, а якби ми туди заїхали то, не хочеться казати, але… ну, всяке могло бути…

І саме таке, як то кажуть, образливе, що ти їдеш, потрапляєш під обстріли, а на пусту якусь адресу. Потім вияснилося, що ці сім'ї просто переїхали, якось там згуртувалися і в одному домі жили трохи далі. Але ми б їх не знайшли. Через день їх поліція вивезла.

Далі буде. 

Альбіна Карман