COVID-19: ризики для одеського СІЗО

COVID-19 вніс корективи у життя не лише відкритих суспільств, але й закритих систем, таких, наприклад, як в’язниці, де є високий ризик швидкого розповсюдження вірусу.

Розуміючи небезпеку, влади різних країн зайнялися цим питанням ще на початку карантину. Так, вже у березні звільняти в’язнів, які не несуть соціальної небезпеки, почали Кенія та Іран, а також декілька штатів США. У квітні подібну практику повторили Британія, Франція та Туреччина.

Окрім того, на період всього карантину до місць позбавлення волі був обмежений доступ для відвідувачів, а  більшість судових процесів перевели в онлайн режим.

Україна, в свою чергу, «під карантин» розробила законопроєкт №3397 про амністію засуджених (щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2), адаптована «карантинна» версія законопроєкту №3396 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в установах виконання покарань та місцях попереднього ув'язнення. Незважаючи на те, що обидва законопроєкти Кабмін подав до Верховної Ради ще 27 квітня, вони досі не були розглянуті. Однак і відхилені теж не були. Можливо, це процедура опрацювання, яка затяглась вже на місяць, можливо, свідоме педалювання – побачимо  незабаром. В Україні перші випадки COVID-19 у місцях позбавлення волі були зафіксовані у квітні – у Чернівецькій установі виконання покарань №33 та Кропивницькому СІЗО. Одеський слідчий ізолятор підпав під перевірку після того, як вірус був виявлений у двох екстрадованих звідти до Молдови в’язнів. В умовах обмежених ресурсів перевіряли, в основному, персонал та контактних осіб.

За підсумками санітарний лікар Одеської області Віталій Гончаров заявив: «Ми перевірили усі зразки, але підтверджених діагнозів ні в кого немає. Ще два зразки були на перестановці, проходила додаткова перевірка, але всі результати негативні».

Ми в Центрі спільних дій дізнавались, в яких умовах проживають ув’язнені та чи дотримуються всіх необхідних санітарних норм в одеському СІЗО. Адже безпосередньо від цього залежать ризики потрапляння коронавірусу до установ. На підставі – оцінили доцільність прийняття законів про амністію засуджених.

Перенаселення та брак особистого простору

Почнемо із того, що одеський СІЗО перенаселений – замість 1227 осіб, на яких розрахована установа, станом на 16 квітня в закладі утримувалось 1 тис. 246. Тобто допустима кількість перевищена на 19 осіб. І це враховуючи і так скрутні умови – стару будівлю, плісняву на стінах, проблеми із каналізацією, які не додають здоров’я ув’язненим.

«Відповідно до кримінально-виконавчого кодексу України, норма площі для одного ув’язненого 4 м кв. – розповідає Володимир Саркісян, правозахисник, представник громадської правозахисної організації «Україна без тортур» в Одеській області. – Це мало, але для тих, хто знаходяться під слідством, – відповідно до закону про попереднє ув'язнення – ця норма ще менша – 2,5 м кв., в які входить і ліжко. У будь-якому слідчому ізоляторі, куди ми приходимо, стандартне порушення – це відсутність особистого простору. Тобто порушується право людини на приватність».

Щоправда, за словами правозахисника, умови утримання в одеському ізоляторі все ж таки кращі, ніж, наприклад, у лук’янівському, де через брак ліжок ув’язнені сплять по черзі.

Обмежений доступ та суди онлайн

Адміністрація одеського СІЗО серйозно поставилась до карантину, за словами правозахисника, ще до 12 березня припинили всі відвідування, крім адвокатських і слідчих.

«Всіх інших вони просто відрізали – жодних благодійних, релігійні організацій. Впускають лише в масках, респіраторах, рукавичках, на вході щодня міряють температуру. Персонал адміністрація хоч якось забезпечила засобами захисту – люди приїздять на роботу і там переодягаються у спецодяг», – говорить Володомир Саркісян.

Однак повністю уникнути контакту із зовнішнім світом на час карантину ув’язненим одеського слідчого ізолятора все ж таки не вдається – попри те, що Рада суддів України рекомендувала за можливості здійснювати судові розгляди без участі сторін, в порядку письмового провадження, їх продовжують возити на суди.

За словами Володимира Саркісяна, за місяць участь у судових засіданнях звяли 774 людини, у той час як відеоконференцій було лише 159.

Він пояснює це тим, що «суди просто не хочуть морочитися». Хоча з СІЗО неодноразово направляли в суди прохання про проведення судових засідань в режимі онлайн, а у самому СІЗО є для цього окремі обладнані приміщення для проведення відеоконференцій, суди просто не відповідають на ці прохання.

Після того, як ув’язнений повернувся з судового засідання, його мають помістити в обсервацію на 14 днів. Але з цим є труднощі, адже заклад, як пам’ятаємо, переповнений. За словами Володимира Саркісяна, в одеському СІЗО виділили кілька камер у так званому «карантинному блоці». А інших «ущільнили». Однак через перенаселення у СІЗО, за словами правозахисника, після таких виїздів карантинний блок та обсервацію проходять не всі ув’язнені.

Чому варто прийняти закон про амністію – голоси «за»

Голова Моніторингової місії ООН по правам людини в Україні Матильда Богнер наприкінці квітня закликала уряд України прийняти заходи для захисту осіб, які знаходяться у місцях утримання під вартою. Одним із дієвих механізмів для уникнення розповсюдження вірусу вона назвала дострокову амністію.

Якби даний закон був прийнятий найближчим часом, на свободу могли б, за різними оцінками, вийти від трьох до п’яти тисяч осіб. Як згадувалось вище, цим механізмом уже скористалась не одна країна світу.

Але амністія – це превентивний захід, наголошує правозахисник Олексій Загребельний. А будь-яка превенція працює для недопущення чогось. Коли вірус вже потрапить в установи виконання покарань – випускати звідти людей буде невірною практикою.

За прийняття даного закону висловлюється і Сергій Старенький, ексголова пенітенціарної служби.

«Раніше закон про амністію в Україні приймався щороку, як це передбачено чинним законодавством.  Цього року я закликав прийняти його максимально раніше, тому що був ризик потрапляння коронавірусу в колонії. І, в принципі, цей ризик нікуди не зник. До осені прогнозують повернення другої хвилі захворювань. До того часу бажано, щоб у місцях позбавлення волі було максимально зменшена кількість людей», – зазначив він.

Справа у тому, що умови, в яких перебувають ув’язнені не можуть забезпечити питання соціальної дистанції, нормальної гігієни, можливості ізолюватися від хворих. Пострадянські колонії просто не пристосовані для того, щоб вживати такі заходи.

«Якщо пропустять хоч одного зараженого – буде біда, – говорить Володимир Саркісян. – Справа навіть не в тому, що вони там скупчено живуть, а в тому, що практично у всіх ув’язнених імунодефіцит. Вони постійно перебувають у приміщеннях камерного типу, де немає ані світла, ані вентиляції, ані свіжого повітря. Харчування теж не відрізняється різноманіттям. Тому вони всі - в основній групі ризику. Якщо туди щось потрапить – ув’язнені хворітимуть прямо корпусами».

Закон потрібен, але є нюанси

По-перше, вітчизняну систему соціальної адаптації досить важко назвати добре налагодженим механізмом. Колишнім ув’язненим, які вийдуть на свободу за законом про амністію, буде складно адаптуватися в нових для них реаліях. Слід також враховувати, що більшість з них втратила соціальні зв’язки на волі за час, проведений за гратами.

По-друге, серйозною перешкодою для соціалізації вчорашніх ув’язнених стане економічна криза. В умовах, коли кваліфіковані працівники із досвідом роботи підпадають під скорочення, а нову роботу шукають місяцями, людина, яка нещодавно вийшла на свободу, як кандидат на робоче місце, суттєво програватиме іншим претендентам на посаду в умовах підвищеної конкуренції.

По-третє, суспільні упередження щодо людей, які можуть вийти на свободу за законом про амністію; історії про те, що «злочинці та соціально небезпечні елементи вийдуть на вулиці  країни». З одного боку влада в жодному разі не має допуститися того, щоб на свободу після прийняття законів вийшли ті самі злочинні елементи. Але тут не завадить й добре продумала інформаційна кампанія.

Загалом, закон про амністію має бути прийнятий якомога швидше, але із обов'язковим   виконання всіх перелічених вище кроків. Інакше його можна буде вважати чим завгодно – черговим набором дій «для галочки» для західних партнерів, способом зняти з себе відповідальність за п’ять тисяч життів, але аж ніяк не законом, імплементованим відповідно до всіх норм та процедур.

Важливо також не затягувати із прийняттям закону, оскільки цілком можливо, що з осені Україну накриє друга хвиля коронавірусу. Якщо під час весняного карантину, за інформацією офіційних джерел, вдалося не допустити епідемії в місцях позбавлення волі, то восени ситуація може бути іншою.

Таїсія Алексєєва,

Журналістка Центру спільних дій