Світ настільних ігор: де хобі стає частиною життя

Щодня людина приймає різні рішення, незалежно від їхньої значущості. Життя немає наперед запрограмованої механіки, як в іграх. Розробник чи геймдизайнер не продумав нашу реальність, а доля може підкинути неочікувані несподіванки. В іграх все інакше. Як їх створюють? Хто? За яким принципом? Журналістка Інтента поспілкувалася із гейм-дизайнером, засновником Клубу настільних ігор та майстром ігри, аби розповісти про цей світ. Світ настільних ігор: де хобі стає частиною життя.

Цим матеріалом ми розпочинаємо серію публікацій, присвячених людям, які обрали для себе незвичні професії.

"Я думав, що стану героєм дня та відомим гейм-дизайнером"

З початку, треба розуміти, як створюються ігри. Ми поговорили з Олексієм Тільняком - гейм-дизайнером настільних ігор. Олексій переїхав до Одеси із Херсону і продовжив створювати настолки здебільшого для сімей. Ігри в які можна пограти із дітьми, по-доброму змагаючись. Олексій розкрив нам власні три головні закони гейм-дизайну:

• якщо ти не в змозі зробити гарний прототип, не починай роботу над новою грою;
• якщо ти не в змозі організувати тестування своєї гри як мінімум 20 разів, з, як мінімум, 4-ма групами тестувальників, не сподівайся, що гра буде подобатись іншим людям;
• якщо ти не здатен змінити гру кардинально за результатами тестування, навіть не думай, що вийде гарна гра.

На його думку, головне - це вміти правильно тестувати гру і робити висновки, щоб потім удосконалювати та переробляти проєкт.

Олексій Тільняк. Фото: Наталя Довбиш/Інтент

Звідки береться ідея?

Я коли приїхав до Одеси, то думав, що містяни дуже самолюбні, то, певно, мають якусь гру на одеський мотив. Як з’ясувалося, не мають. І трохи більше, як пів року я тут, скільки спілкуюся з людьми зі сфери, немає навіть тих, хто хотів би це зробити. Зараз економічно вигідніше - локалізувати якусь відому гру, перекласти правила і терміни та продавати, не вкладаючись в рекламу та маркетинг.

Ідея може бути будь-якою, ніколи не знаєш, що тебе на неї наштовхне. Мені може сподобатися механіка чи взаємодія між гравцями. Я бачив в одній зовсім дитячій грі механіку, яка доросла насправді. Ходив і думав. Про Одесу я нічого не знаю, але в мене була ідея зробити щось про Херсон та кавуни. Не хотілося банального, типу нарізання на скибочки, і згадав як раніше кавуни возили на баржі у Київ. Зробив настільну гру, яка використовує цю нібито дитячу механіку про перевезення кавунів. Сенс у тому, що чим більше ти завантажуєш кавунів на баржу, тим повільніше вона йде, але виграє той, хто перевезе більше, весь процес супроводжується певними перепонами.

Починати гру можна з механіки чи зі створення світу, або ж відштовхуючись від психологічної взаємодії. До речі, в гейм-дизайні не існує поняття авторського права на механіку - бо це загальнолюдське надбання. Тому можна надихатися, брати та поєднувати. У настільних іграх діє авторське право тільки на назву гри, принти, або образи.

Без гарного знання фізики, геометрії та математики можна створити гру?

Дуже важливий процес - тестування гри, щоб гра була реіграбельною та цікавою по взаємодії. Це її дослідження, яке відкриває шлях. Головне, щоб не можна було її зламати та знайти шлях, коли завжди виграватимеш. У всіх гравців мають бути рівні шанси для виграшу. Існує багато асиметричних ігор, де у персонажів різні властивості - швидкість на противагу хитрості, але можливості все одно у всіх рівні.

Ось це дослідження користується елементами математики - комбінаторики. Це дуже складна частина цієї науки зі складними формулами. Я туди й не лізу. Але знаю, як ці елементи донести до людини загалом. Наприклад, коли пояснюю дітям, як вирахувати ймовірність випадання двох шісток на двох кубиках. Математично я цього не знаю, бо дуже складно, але можу намалювати табличку, де побачу цю ймовірність. Для створення гри важлива логіка.

Скільки часу йде на виготовлення однієї гри, вже маючи ідею?

Усі гейм-дизайнери кажуть, що краще працювати над кількома іграми одночасно. Я намагався, але для мене це частіше гальмує створення всіх ігор. Загалом, треба сідати та робити, змушувати себе творити. Я зробив прототип однієї гри за тиждень. Але він має бути привабливим, інакше люди не сядуть за нього, аби пограти на папірцях. Лише після створення повноцінного прототипу кличу кудись друзів і починаємо грати. Щоб протестувати, треба пограти разів з 50 і краще з різними партнерами.

У мене була ідея для гри. Десь місяць я вивчав історію морського бою в лимані між російською та турецькою ескадрою. Це була інтернаціональна битва, де все дуже заморочено. Я думав, що стану героєм дня та відомим гейм-дизайнером. Але ніхто не хотів грати та тестувати. Люди хочуть грати в те, що вони люблять. Тоді я зрозумів, якщо немає з ким тестувати - не роби нічого. Без тестування не буде гри, бо навіть математичний інститут не прорахує усі елементи. На цьому етапі можна повністю змінити гру, залишивши лише світ чи, може, якусь ідею.

Читайте також:

Ви навчаєте дітей грати, яка між ними взаємодія?

Діти можуть бути різного віку, але десь до 8 років вони дуже погано приймають програш. Тому краще не грати в конфліктні та контактні ігри. І важливе розділення, бо діти 8 та 12 років не будуть спілкуватися, навіть сидячи за одним столом. Малечі цікавіше щось робити руками. Старшим - цікаво пограти, але вони ніколи не оберуть стару гру замість нової.

Але є ще формат євро-ігор, де немає протистояння

Щоб зрозуміти що таке євро-гейм, можна представити звичайну німецьку родину: мама, тато, донька та син. Які увечері сідають грати, наприклад, у "Виноробство". Практично три години вони не розмовляють між собою, бо кожен щось збирає на своєму планшетику, діє за певними алгоритмами, постійно приймають рішення. Усі обирають різні стратегії. Коли хтось говорить, що закінчив - гра припиняється і всі починають рахувати. У кого більший результат - виграв. Це цікаво, але більше про гру з самим собою.

Головна компетенція настільних ігор - здатність приймати послідовність певних рішень для досягнення цілі. Людина приймає багато рішень і неважливо садить вона щось чи стріляє по драконах. Гра – це задоволення від прийняття рішень, мозкової діяльності, а в кінці ти виграв або програв.

У Херсоні є місця, де можна пограти у настільні ігри?

Загалом немає локацій для цього. Були спроби, але здебільшого закінчується тим, що люди грають в 1-3 гри та й все. Бо якщо людина отримує задоволення, то не шукатиме іншого.

Єдине, що може дратувати - відсутність людей

В Одесі все ж є місця чи правильніше казати клуби, де можна пограти. Один із них - "Бункер Гіка", що знаходиться на Преображенській, 5. Ми поспілкувалися з Андрієм Волковим - засновником.

Це сімейна справа, в суботу ми тут застали Андрія, його дружину та двох їхніх дітей. Ближче до обіду почали збиратися команди, аби пограти.

Андрій та Аня. Фото: Наталя Довбиш/Інтент

Як настільні ігри з’явилися у вашому житті?

Ще з дитинства, бо мені дарували ігри на різні свята. Тоді це були якісь вешталки або піратські копії "Монополії", але мені подобалося. Потім я займався рольовими іграми, де можна було побігати з мечами та побувати на різних фестивалях. Саме на одному із них я дізнався про гру "Манчкін", яка знову навернула мене до настолок. Ігри просто були у моєму житті. Коли вже були разом з моєю дружиною Анею, то ще більше грали, бо було з ким. Ігор зібралося багато і ми думали, що з ними робити. Тоді почалося повномасштабне вторгнення, робота закінчилася і дружина запитала: "Чому б не займатися тим, що любиш?". Ось так і виникла ідея клубу. Відтоді кількість ігор значно побільшала, вже близько 500.

Чому саме ідея клубу?

Я був у різних клубах настільних ігор. Коли жив у Києві, то щонеділі там бував. Це спільнота, де можна поспілкуватися і побачити щось нове. Принципова відмінність від магазину в тому, що ти можеш повноцінно спробувати, якщо не сподобалося - покласти на місце.

Якщо не настільні ігри, то чим би ви займалися?

Раніше я працював відеооператором на каналі, а з появою Єдиного марафону, робота закінчилася. Але зараз навіть і не знаю, чим би я міг займатися, крім ігор. Мені це справді подобається, бо крім можливості грати в щось цікаве, ти завжди спілкуєшся. В ігри грають зовсім різні люди. Я свого часу полюбляв мандрувати автостопом, тому що, крім того, що ти добираєшся з точки до точки чи подорожуєш - зустрічаєш різних людей. Щоразу окрема історія. Так само з настолками, ти мандруєш грою, а правила створюють певні рамки. І все одно кожна людина грає по-різному.

Якщо увечері до вас прийдуть друзі та пропонують зіграти у "Монополію" чи щось найпростіше, ви погодитеся?

Мої друзі не скажуть такого. Проблема "Монополії" не в тому, що вона проста, а втому, що якийсь гравець вибивається майже спочатку, а в кінці гратимуть двоє, всі інші - спостерігатимуть. З часом розвивається смак. Якщо мені запропонують, звичайно пограю, але задля співучасті. До речі, важко знайти офіційну версію цієї гри. Але зараз видавництво "Розум" зробило вже "Монополію" по цікавім місцям Києва, думаю з часом з’явиться й Одеса.

Чи є взагалі український ринок настільних ігор?

Раніше багато ігор привозилося із росії. Але ринок є. Ігри робляться в Україні та українською. Щось буває складно купити, бо, наприклад, склад із грою "Незбагненне" залишився в Мелітополі, тож доступу немає. У нас немає ігор російською чи їхнього виробника.

До того ж зараз роблять найрізноманітніші ігри: від історичної тематики, де головне - контроль території, до великих подорожей з десятком варіантів кінцівок. Не усі ігри можна пройти за день. Не скажу, що знаю всі правила наших настолок, тільки десь 80%. Якщо гравці бажають, я можу долучитися до їхньої гри, або бути майстром - розповідати та вести гру. Існують і настільно-рольві ігри, де майстер створює світ гри.

Бувають ігри, які навіть називаються однаково, мають таку ж механіку, але через трохи змінені картки, грається вже інакше. З карантином почало з’являтися більше варіантів для соло гравців, а зараз і колективні ігри додають певні соло механіки.

Що може дратувати вас у цій роботі?

Єдине, що може дратувати - відсутність людей. Самі люди не дратують, бо грають лише ті, кому це цікаво. Тож коли їх немає - сумно. Зараз розумієш, що у будь-який момент може прилетіти якась ракета і все те, що ти збирав - стане попелом. Безпосередньо клуб існує, бо є люди, які хочуть грати.

Завдяки цьому хобі-роботі я теж навчаюся. Все своє життя раніше я розмовляв російською. Але тепер я вчу правила, ми створюємо контент для нашого невеличкого YouTube каналу українською. В іграх можуть траплятися досить цікаві терміни, так і тренуємося розмовляти. Спочатку було плутались між долілиць та горілиць, або в іграх по Лавкрафту дізналися про слово - міт, тобто міф. Якраз YouTube канал ми зробили, щоб розвивати мову. Зараз я вільніше спілкуюся, ніж минулого року. А моєму сину 4 рочки, у нього є своя поличка ігор, він вже може самостійно пройти та розповісти про певну гру, яка розрахована навіть на вісім років.

"Це як брати участь у театральній виставі, одразу створюючи сюжет"

Ну і звичайно, що найголовніше сама гра, про яку нам розповів Дмитро Баламут - майстер та ведучий ігор. Дмитро часто створює сценарії, а починалася його історія - з книжок. Звичайно, що фантастики.

Дмитро Баламут. Фото: Наталя Довбиш/Інтент

Звідки початок вашого життя у настільних іграх?

Це сталося досить давно. Я тоді захоплювався фантастичними книгами, тому ходив до клубу любителів фантастики у бібліотеці. Ми читали різні твори та ділилися враженнями. Один зі знайомих згадав, що існують рольові ігри, в яких можна перетворитися на персонажа, навіть тих книг, які ми читаємо. Це було досить цікаво і ми вирішили спробувати. Тоді був простий варіант із не зовсім зрозумілими правилами, але для нас відкрився захоплюючий та яскравий світ пригод, де можна бути ким хочеш – у вирі чудес та магії. Я захопився. Раз на тиждень ми проводили ці пригоди, з'явилося бажання заглибитися у цю справу. Спочатку вигадував якісь невеликі деталі села, своїх персонажів - так і утворився власний світ. Я запитав свого товариша, який вів нашу гру, чи можемо ми спробувати за моїм сюжетом. Ми провели невелику гру, хлопцям стало цікаво, бо події відбувалися в іншого ведучого. У мене були незвичайні відчуття, коли розповідаєш історію, а люди стають її учасниками. Начебто ви разом створюєте події. Це як брати участь у театральній постановці, але не в сюжеті, бо ви його створюєте.

З часом дізнався, що в Одесі є клуби, де проводяться настільні та рольові ігри. Там мені запропонували проводити власні ігри, і ось вже не менше 8 років, як я є майстром. І ігри приносять мені прибуток, якого в принципі достатньо.

Як зараз проходять ігри?

Навички ведення ігор звичайно, що високо піднялося. Я намагаюся якось урізноманітнити дії, тому купую додаткові спорядження, фігурки, аби було цікавіше, а атмосфера - легше. В мене є компанія, яка грає 3,5 роки, частина знаходиться не в Україні, але все одно долучається онлайн.

В іграх все як і в житті, потрібно приймати рішення, але інколи тебе спіткають невдалі події, або ж рішення людей, поруч із тобою. Але навіть це цікаво, або добре для гравця може обернутися. Новачкам досить важко імпровізувати, тому моє завдання розкласти якомога більше різних подій. Я маю максимально яскраво і зрозуміло пояснити, що відбувається, навіть якщо персонаж просто рухається вулицею.

Чи цікаво вам брати участь у простих іграх?

Ігор безліч. Є спрощені варіанти, де майже без правил, грають на рівні загадок, або просто на сміх. Головне - отримувати задоволення, тому якщо мої друзі запропонують навіть найпримітивнішу гру - то я залюбки пограю. Тут важлива комунікація між гравцями, занурення у процес створення, планування дій інших учасників. Можна змінювати події, обходити правила, повернути сюжет. Моє завдання, як ведучого, аби течія подій не приводила до розбіжностей.

Яка гра вам запам’яталася?

В одній грі відбулася цікава подія, де гравець захотів вивести свого персонажа, але ніхто про це не здогадувався, навіть я. Гравцю треба було поїхати, він не міг продовжувати з нами грати, тому вирішив піти через жертовність персонажа. Отже, за сюжетом група подорожувала через болото, де за ними гнались темні ельфи. Він відвів усю погоню на себе, сказавши, що залишиться на плоту і затримає противників. Ми розуміли, що він так витратить усю свою енергію, а персонаж загине, про що і говорили йому. Гравець розповів, що попередньо залишив свої припаси іншим персонажам, а його герой - смертельно хворий. Це був дуже сумний та зворушливий момент, який сподобався команді. І це досить довго обговорювали та згадували.

Що вас надихає у цій роботі?

Часто я пишу сюжети самостійно, беручи за основу якісь пригоди, в інтернеті можна віднайти багато натхнення. Отримую задоволення від цього творчого процесу, хоча він і не простий. Але цікава і взаємодія з іншими людьми та спілкування. У мене є групи як підлітків по 15-16 років, так і дорослі, яким близько 40. Важливо тримати групу в одному віковому полі, бо їм простіше спілкуватися та є схожі інтереси.

Зазвичай одна група зустрічається приблизно раз на тиждень, два тижні. Грають 3-4 години. Є команди, які одним сюжетом грають кілька місяців. Але є і рідкісні випадки, коли гра продовжується понад рік.

Марія Литянська