"Сьогодні на мистецтво лягає відповідальність за завтра", - Олександр Книга

Цими днями завершився 26-й Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії" під гаслом #культура_відродження. В рамках події за 10 днів відбулося 29 вистав в трьох українських містах та одному польському. Крім того, працювали освітня платформа, літературна та музична сцени. Через безпекову ситуацію в прифронтовому Херсоні фестиваль поки не може повноцінно повернутися до колишніх масштабів та форматів проведення. Однак це не зменшує уваги до нього світової культурної спільноти.

Більше про "Мельпомену Таврії 2024" Інтент ексклюзивно поспілкувався з генеральним директором-художнім керівником Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша Олександром Книгою. 

Олександр Книга. ФОТО: Яніна Надточа

"Мельпомена Таврії": що варто знати про цей фестиваль кожному? 

По-перше – це один з найбільших фестивалів України, який займає свою гідну позицію в міжнародній театральній сфері. По-друге – він ніколи не зупинявся. Коли був рік пандемії, з відповідними обмеженнями та не можна було давати спектаклі в залах – ми проводили "Мельпомену" просто неба. Вистави гралися в театральному дворику, лісовому театрі чи інших вуличних локаціях, які підходили для цього. І по-третє – фестиваль відбувається всі роки повномасштабної війни. Це рішення було прийнято не просто так. 

На момент окупації Херсона вже було багато заявок, в тому числі подалися театри близько з восьми країн. Фактично це був сформований майданчик, аби говорити про війну в Україні, окупацію Херсонщини, спротив наших людей. Тож коли мені вдалося виїхати на підконтрольну територію України – мав чіткий намір провести 24-й фестиваль. Це було необхідно передусім для наших людей. Вже на третій день після евакуації звернувся до директора Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької з проханням допомогти в організації, адже фактично я був директором театру без театру. І поки окупаційна влада створювала руський академічний театр в стінах нашого закладу, а частина колективу, десь 70 людей, залишалися в окупації – "Мельпомена Таврії" прозвучала потужно та масштабно на весь світ. 

Ми отримали величезну підтримку, зібравши 65 театрів з 35 міст понад 12 країн. До нас вперше долучилися театри з Японії та Франції. Всі колективи грали вистави на своїх сценах, але обов'язково в підтримку України та Херсонщини. Ще однією умовою було запросити на спектакль українців, які були вимушені полишити свій дім через російську збройну агресію.  

Одна зі сцен херсонського театру в укритті. ФОТО: Яніна Надточа 

А якщо говорити про особливості цьогорічної «Мельпомени Таврії»?

Після звільнення правобережної частини Херсонщини – питання чи повертатися фестивалю додому навіть не стояло. Єдине, ми розуміли, що безпековий чинник залишається. Тому знову було вирішено зробити штаб-квартиру в кількох містах. Цьогоріч це були Херсон та Миколаїв. І завдяки підтримці USAID закриття фестивалю відбулося в Києві на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Квитки розпродалися вмить, тобто всіх охочих потрапити на наш захід велика зала першого театру України просто не вмістила. Це неабиякий показник. 

Загалом, театральна програма нарахувала 29 вистав, з яких п’ять були представлені саме в Херсоні. Відмічу, що виступити перед херсонським глядачем прагнуло набагато більше творчих колективів та ми були вимушені стримувати їх. Бо крім ризику обстрілів, є складнощі з дорогою та розміщенням. По цій самій причини ми не запрошували закордонні театри, хоча вони дуже хотіли. Та все одно в польському місті Легниці пройшов спеціальний благодійний показ від театру ім. Гелени Моджеєвської. Цей творчий колектив сам нас знайшов і запропонував таку ініціативу. Зібрані кошти підуть на підтримку нашого театру, зокрема на паливо для поїздок до деокупованих громад регіону. Бо ми дуже хочемо привезти в населені пункти спектаклі та концертні програми.

Олександр Книга в коридорах театру. ФОТО: Яніна Надточа

Не менш знаковим та символічним було відкриття фестивалю?

Звичайно (посміхається). Коли ми змогли повернутися до театру у 2022 році – постамент пам’ятника князю Потьомкіну Таврійському біля будівлі стояв пустим (скульптуру вивезли російські військові – ред.). Тоді з хлопцями знайшли трохи металу та зварили тримач для прапора, а дівчата – відшукали тканину та пошили великий стяг. Таким чином театр, власними силами, встановив на цьому місці український прапор і всі роки звільненого Херсона відповідає за нього. Тільки раз на рік ми змінюємо державний стяг на прапор "Мельпомена Таврії", який майорить протягом фестивальних днів. Цього року зробили це урочисто. 

До речі, є ідея встановити на цьому постаменті скульптуру Мельпомени. Її дизайн вже розроблений херсонськими художниками. Або на площі перед театром, яку ми наразі ініціюємо перейменувати на театральну площу ім. Оксани Петрусенко (Народна артистка Української РСР, кар'єра якої пов'язана з херсонським театром – ред.). 

Прапор "Мельпомена Таврія". ФОТО: Яніна Надточа

Тож які театри долучилися до "Мельпомени Таврії 2024" та з якими постановками?  

Ми намагалися відібрати до програми різні між собою театри, потрапили не всі, адже заявок було близько 50. При цьому, ми звернулися до колективів з тим, що не в змозі покрити організаційні витрати. Тому дорога, розміщення та показ вистав відбувався учасниками за власні кошти. Це була їх волонтерська культурна допомога Херсонщини. 

Таким чином участь взяли місцеві театри та творчі колективи з різних куточків України: Києва, Львова, Одеси, Луцька, Запоріжжя, Дніпра, Кривого Рогу, Мукачева, і навіть з тимчасово окупованого Маріуполя. Останній створив на підконтрольній території України відомий режисер Анатолій Левченко, який провів в російському полоні майже 10 місяців. 

Що ж стосується тематики спектаклів, то театр ніколи не може бути моно. Хтось любить оперету, хтось мюзикл, хтось сучасну драму чи взагалі провокативний театр. І зважаючи на це, програма як веселка увібрала різнобарв’я постановок: від сучасних до певною мірою традиційних. Основа – це мала була гарна вистава. З технічних параметрів: мобільна у транспортуванні та легка в адаптуванні до різних сценічних майданчиків. 

Виступ в рамках фестиваля. ФОТО: Олександр Книга.

Наведіть приклади кількох вистав, які були зіграні в рамках фестивалю.

Наш театр представив три спільні проєкти з Миколаївським академічно художньо драматичним театром: "Котигорошко проти вікінгів", "Катерина" та "Перевізник". Прем'єра останньої вистави відбулася півтора місяця тому та розповідає про окупацію, а саме як переживали ці події люди в селах. Здавалося б прості речі, але цікаві для сприйняття суспільством. Я спостерігав за глядачем в Миколаєві, як вони на неї реагували і розумів, наскільки це сьогодні необхідно. Коли бабуся закриває в погребі російських військових і кидає туди гранату… А в залі оплески…. Бо ось ця сільська жіночка спромоглася зробити таке… А вони отримали те, що заслужили. Водночас із тим ми ділимося окупаційним досвідом, аби інші регіони України та країни усвідомили наскільки це страшно.

Ще в нас відбувся показ, можливо не зовсім вдалий, але ми експериментуємо та вчимося… Український малий драматичний театр привіз на миколаївську сцену виставу «Пісні Полісся». Колектив потужний, але його виступи зазвичай відбуваються в маленьких просторах. А тут зала на 400 людей і в деяких моментах акторів просто не було чутно. Проте жоден глядач не пішов, бо п’єса класна та своєрідна. В ній поєднанні сучасні речі з традиційною сільською культурою, якої не потрібно соромитися. Це наш колорит і самобутність. 

Учасники фестивалю. ФОТО: Олександр Книга

Сьогодні фестиваль це не лише про театральне мистецтво, адже в рамках події представлені інші мистецькі напрямки? 

"Мельпомена Таврії" вже давно став мультикультурною. Тому що театр увібрав в себе всі види мистецтва: живопис, кіно тощо. Колись ми вперше зробили не літературний майданчик, а драматургічний – посадив за один стіл режисерів з драматургами. Тоді це вийшов "скандал", через певне непорозуміння в роботі один одного. Однак наступного року драматурги привезли п'єси, які зацікавили режисерів. Процес стрімко розвивався, і як один з результатів – створення Театру драматургів у Києві. А у 2022 році нас підтримав американський драматург Дон Нігро, долучившись до фестивалю в онлайн-форматі.

Далі ми так само вчинили з письменниками, і знову таки народилися круті проєкти. Наприклад, Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов саме на нашому фестивалі презентували книгу "Заборонений". Через рік ми показували фільм, знятий за виданням, в розрізі кіносторінки "Мельпомени Таврії". Потім наш театр попросив написати їх п'єсу, яку ми поставили під час повномасштабної війни спільно з Кіровоградським академічно обласним українським музично-драматичним театром ім. М.Л. Кропивницького. 

Сьогодні завідувачка літературної частини нашого театру, письменниця та драматургиня Альона Мовчан ініціювала створення музичної сцени. Разом з чоловіком, який працює рятувальником, а у вільний час грає в гурті – вони провели рок-заходи в Миколаєві та Херсоні. Так що «Мельпомена Таврії» постійно поповнюється різноманітними цікавинками. Я думаю, що потім це будемо взагалі розвивати по окремо. Хай з фестивалю народиться ще кілька інших фестивалів, це було б здорово!

Учасники фестиваля під прапором. ФОТО: Олександр Книга.

Творчість в умовах близького розташування до лінії фронту – це не магія, а цілеспрямований рух вперед. Де берете наснагу та сили?

Від наших людей та спілкування з ними. Треба просто бачити їх очі під час вистав… Ось нещодавно ми здавали програму, по її завершенню я зайшов привітати акторів та зробити кілька фото залу. І стоїть жінка, дивиться на сцену, а в неї йдуть сльози… Ти розумієш, наскільки їй необхідно було таке перемикання уваги та емоційне розвантаження. Вона вийде з театру і повернеться в реальність прифронтового міста. Але завдяки нашій роботі в неї був цей час побути у творчій атмосфері та забутися про треш довкола. Ще один приклад, це коли деякі жінки заради походу до театру вперше з 24-го лютого 2022 року надягають сукні та каблуки, роблять зачіски та макіяж. Вони підходять і кажуть нам про це, дякуючи за цю можливість. 

Все це нас і підтримує, і спонукає працювати на повну, і дає надію та віру на майбутнє. Саме тому, ми постійно рухаємося вперед, трансформуючи свою діяльність і намагаючись використати максимально з того, що маємо. Попри безліч проблем, серед яких кадровий голод, нестача фінансування, втрата наших героїв – працівників театру, які долучилися до лав ЗСУ.

Виступ в рамках фестиваля. ФОТО: Олександр Книга.

Чи можна сказати, що "Мельпомена Таврії" це вже культурний пласт, який має певну мету на майбутнє? 

Абсолютно. Коли ми говоримо про окупацію Донецька та Луганська, яка триває з 2014 року і де увесь цей час працює російська пропаганда – ми розуміємо до якого світогляду людей це призвело. Так само відбувається на тимчасово окупованому лівому березі Херсонщини, російська маніпуляція залазить в усі щілині й крапає крапає... Тож треба протидіяти цьому, працювати з нашими людьми на випередження. Хто це буде робити? Поки дистанційно, а після звільнення опосередкованого. Це треба лідери громадських думок та люди, які мають авторитет. Вони повинні не просто приїхати та виступити з українським номером, а поговорити з людьми, донести певні думки й достукатися до них. 

Тому саме на культуру, на мистецтво сьогодні лягає величезна відповідальність за завтра, післязавтра. З одного боку треба й надалі активно просувати нашу національну ідею. Бо це клей, який тримає суспільство. З іншого – ми маємо висвітлювати сучасну історію України для всього світу. Різними меседжами привертати увагу, пояснювати дійсність, ставати прикладом невпинної боротьби за незалежність. Ще однією, незмінною, метою «Мельпомени Таврії» є подання сигналу всім херсонцям, що ми чекаємо їх повернення додому. Поки в місті є люди – воно наповнюється енергією та існує. Саме тому херсонський театр буде продовжувати перебувати та творити тут. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Кирило Бойко

Яніна Надточа