"Земля усіяна мінами, росіяни закопували їх як насіння": як працюють сапери на Харківщині

1649

Звільнена територія в Харківській області настільки всіяна мінами та вибухонебезпечними залишками російської артилерії, що знадобляться роки, щоб її розчистити. Журналісти De Morgen виїхали із групою розмінування до села Липці, що розташоване менш ніж за 10 кілометрів від російського кордону.

Читайте матеріал у перекладі для Центру публічних розслідувань.

«Не ходіть по траві. Саме тут їх більше всього», — попереду нас іде командир групи по розмінуванню Харківської поліції Ярослав Костів. Ми буквально йдемо по його слідах, тому що територія усіяна мінами.

«Це не порівняти з ситуацією в Бучі та Ірпені після звільнення від росіян, — каже командир. — Вони в основному займаються мародерством і крадіжкою. Тут зробили іншим чином. Вони тут знаходилися пів року. Звільнені райони навколо Харкова усіяні мінами, їх закопували як насіння в землю».

Загальна територія, яка підлягає розмінуванню, становить 12 тисяч квадратних кілометрів — це приблизно третина Бельгії. Щотижня реєструються загибелі людей, і щодня п’ять-дев’ять цивільних отримують поранення від мін, які часто призводять до ампутацій. «Потрібні роки, щоб усе це очистити», — каже Костів.

Ми стоїмо на узліссі біля Липців. Усі будинки вздовж дороги позаду нас перетворені на руїни, розбомблені під час останнього російського опору, перш ніж українські військові відбили їх 11 вересня. Шматок лісу обвішаний червоно-білими стрічками, і всі знають, що це означає «не заходьте», бо є великий шанс натрапити на вибуховий пристрій.

Двоє саперів, Юра та Саша, заходять на ділянку, у кожного є ніж. В землі так багато металевих залишків бомб, гранат і ракет, що металошукачі вже не працюють ефективно. Тож щуп (подоба великому шилу, - Ред.) — найбільш практичний спосіб. «Це і є твої очі», — каже Костів.

Юра та Саша не зробили й п’яти кроків далі, як одразу вони вже натрапили на ціль — виявлено дві протипіхотні міни. Крім того, на землі протягнутий дріт, доторкнувшись до якого, можуть спрацювати інші вибухівки.

Фото: Вінсент Хайгенс/Громадян інформують про небезпеку мін та боєприпасів, що не розірвалися

«Назад!» — раптом кричить Юра. Ми одразу відходимо.

«Під міною може бути другий вибуховий пристрій, міна-пастка, – пояснює Костів. – Якщо прибрати першу міну, вибухне друга, що під нею. Часто на них є таймер. Він може вибухнути через кілька секунд, а іноді лише через пів години».

Здалеку ми бачимо, як Юра і Саша розмотують мотузку, яка кріпиться до протипіхотних мін. Таким чином сапери витягують міни-пастки, залишаючись на безпечній відстані. Міни витягнуто з-під землі. Далі чекають кілька хвилин – здається, пасток не встановлено.

Броня

«Окрім протипіхотних мін, знаходять ще й маси протитанкових, – розповідає Костів, поки ми проїжджаємо повз занедбані сільськогосподарські поля до наступного місця. – Все ускладнюється тим, що росіяни іноді знову скидають на очищені території касетні бомби, які начиняють іншими мінами, і нам доводиться починати з нуля».

Від’їхавши трохи на північ, за полосою, ми бачимо росію вдалині, потім повертаємо на маленьку дорогу і зупиняємося біля покинутого будинку посеред трав'янистої місцевості. У траві стоїть сапер у важкому захисному костюмі з шоломом, окулярами та триногою з прикріпленою до неї довгою палицею – екстрактор, призначений піднімати міну на відстані.

«Коли ми виходимо, треба ставити ноги прямо біля машини і відразу вирушати вдовж неї, не відходячи», – попереджає Костів. З дороги переходимо на вже розчищену траву і зупиняємося біля броньованого сапера.

Фото: Вінсент Хайгенс/Міни та боєприпаси, готові до контрольованого підриву

«Ми можемо залишитися тут лише на деякий час, – каже чоловік. – Є кілька протипіхотних мін із таймерами, і вони можуть спрацювати будь-коли».

Він показує на щось, схоже на сплющену траву: «Їх ціла купа». Ми починаємо помічати добре замасковані зелені шматки металу. Ці шматочки – міни, пелюстки, які потрапили сюди після падіння ракети, яка їх переносила. Внаслідок вибуху міни розкидає по всій території, зокрема і по городах.

«Надто часто діти беруть шматки металу з цікавості, — каже Костів. – В цьому і полягає вся бридкість, протипіхотні міни призначені для того, щоб калічити населення».

Тим часом пробивається сонце, і це теж треба враховувати – якщо спека вплине на таймери, вибухівка активується швидше.

Ризикована робота

З моменту звільнення 11 вересня четверо чоловіків з команди Костіва отримали поранення. Один з них втратив ногу.

«Це ризикована робота, – погоджується командир. – У кожного своя мотивація для цієї роботи. Звичайно, адреналін відіграє свою роль, але для мене це щось більше. Я називаю це покликанням».

Наприкінці дня частину зібраної вибухівки кладуть у глибоку яму посеред пшеничного поля, щоб знешкодити. До стовбура дерева прикріплена камера, щоб відзняти вибух для відеофіксації. Зв’язок навколо поганий, тому кожний учасник знає точний час вибуху. Кожен має дотримуватися дистанції, принаймні 1-2 кілометри, бо уламки розлітаються саме на таку відстань. По дорозі виявляємо ще одну міну, з'єднану до дерева дротом. «Потрібно мати очі навіть на спині, щоб продовжувати працювати у цій сфері», — каже Костів, коли один із його людей розповідає нам, що сьогодні вдень він завершив пошуки мін-пасток у будинках. Він посміхається: «Та ще треба мати сталеві нерви. Але хтось має це зробити».

Фото: Вінсент Хайгенс/Командир Ярослав Костів із тубусом від «Град», яку знайшов у будинку в Липця

Авторка: Joanie de Rijke
Переклад: Артур Чупригін