Під європейською маскою: як росіяни продовжують володіти бізнесом на Буковині

Більше чотирьох місяців минуло від початку повномасштабного вторгнення рф, але в Україні, якщо вірити даним з реєстру юросіб, досі залишаються активними величезна кількість компаній з російським слідом.

Журналісти Центру публічних розслідувань вирішили розібратися, чим раніше займався і чи продовжує працювати нині «російський бізнес» у Чернівецькій області.   

Зазначимо, що з початком повномасштабного вторгнення перестав працювати Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У зв'язку з цим журналісти ЦПР використовували інші бази відкритих даних.

За даними аналітичного сервісу «ВКурсі», в Україні продовжують бути активними близько 13 тисяч юридичних осіб, засновниками або бенефіціарами яких є російські компанії чи громадяни рф. Найбільше бізнес, пов’язаний з країною-агресором, представлений у Київській області та столиці, а також південних і східних регіонах – окупованому Криму, на Одещині, Харківщині, Дніпропетровщині, Донеччині та Луганщині.

Із просуванням на захід кількість російського бізнесу зменшується – найменше його у Тернопільській, Рівненській та Волинській областях. Буковина знаходиться на четвертому місці з кінця – тут зареєстровано і досі не перебуває у процесі припинення 46 компаній, пов’язаних з рф. Якщо вірити даним про основні види економічної діяльності, то частіше всього вони займаються неспеціалізованою оптовою торгівлею. Проте нам вдалося знайти російські підприємства, які ще донедавна могли видобувати українські надра, постачали будматеріали з країни-агресора чи навіть… виробляли комплектуючі для вітчизняного оборонного комплексу.

Від російського олігарха – українській авіації

У 70-х роках минулого століття у Чернівцях був побудований потужний завод «Кварц». Його будівля навіть стала одним із найвищих об’єктів міста. Підприємство мало секретний режим роботи і виготовляло електронні та оптичні деталі для військово-космічної промисловості тодішнього СРСР.

Фото: Завод «Кварц»

Після здобуття Україною незалежності, «Кварц», як і багато інших радянських секретних військових заводів, здавалося, припинив своє існування. У чернівецьких ЗМІ навіть з’являлися фото його покинутих приміщень, які стояли пусткою з початку 90-х і вже встигли порости мохом.

Фото ACC media agency: Завод «Кварц»

Але якщо зайти на сайт ТДВ «Завод "Кварц"», то можна переконатися, що до останніх пір компанія активно функціонувала. Щоправда, з нього може скластися враження, що підприємство заробляло виключно здачею в оренду нерухомості, яка вже стала непотрібною для виробництва. Та насправді товари військового призначення на заводі також продовжували виготовлятися. 

Як нам стало відомо із системи публічних закупівель Prozorro, у 2018 і 2019 роках «Кварц» двічі продавав державній компанії «Укрспецекспорт» якесь спецмайно із категорії «Зброя, боєприпаси та супутні деталі». Загалом завод тоді заробив понад 33,5 млн гривень. У 2020-2021 роках він також уклав чотири контракти на 1,5 млн гривень із «Львівським державним авіаційно-ремонтним заводом» на поставку фотоприймальних пристроїв і запасних частин. Але будь-які деталі, що то було за спецмайно та запчастини, в опублікованих договорах відсутні.

Схоже, що гроші оборонного концерну в результаті могли опинитися в кишенях громадян держави, яка вже 8 років веде проти України збройну агресію. Згідно з інформацією з аналітичної системи YouControl, 46,7% ТДВ «Завод "Кварц"» належать мешканцям Санкт-Петербургу Олександру Бахтіну й Олесі Юрчак, яка, ймовірно, доводиться йому донькою (на родинні зв'язки вказує спільне місце прописки - ред.).

Дані аналітичної системи YouControl щодо засновників ТДВ «Завод "Кварц"»

У приймальні «Кварцу» нам повідомили, що зараз завод не працює. Причиною стали саме російські акціонери. Бахтін і Юрчак уже нібито написали заяви про безоплатну передачу своїх акцій колективу заводу, але зареєструвати зміни зараз неможливо - на початку березня Кабмін заборонив росіянам відчужувати свої цінні папери та корпоративні права. 

Але навіть якщо зміну акціонерів і зареєструють, військовий завод все одно ризикує фактично залишитися російським. Його бенефіціаром є і залишиться Валерій Васильович Гаврилюк - офіційно громадянин Румунії. Та насправді Гаврилюка значно більше пов’язує з Україною та росією, аніж з нашим південно-західним сусідом. 

Фото: Валерій Гаврилюк/РБК Петербург

Валерій Гаврилюк народився 1 січня 1960 року в Чернівецькій області, а наприкінці 80-х поїхав підкорювати «північну столицю» - тоді ще Ленінград, нині Санкт-Петербург. У сучасній рф він отримав громадянство і сколотив чималий капітал. Гаврилюк є власником корпорацій «Леннорд» і «Термекс». Перша займається будівництвом і управлінням нерухомістю, друга - виробляє обігрівачі, бойлери, газові котли та колонки. У 2020-му Валерій Гаврилюк навіть посів 132 місце у «Рейтингу мільярдерів» видання «Діловий Петербург» - тоді його статки оцінили у майже 6 млрд рублів (близько 81,5 млн доларів). 

В Україні російський олігарх під румунським паспортом, окрім заводу «Кварц», є бенефіціаром ТОВ «Темп-1», «Гриф-1» і «Термекс», що також зареєстровані в Чернівцях. Вони займаються виготовленням виробів із пластмаси, орендою нерухомості та, звісно ж, торгівлею водопровідним й опалювальним устаткуванням. І відмовлятися від своїх активів Валерій Гаврилюк, схоже, не збирається. 

«Єдинорос» під австрійським прикриттям

Якщо у минулі роки ви займалися ремонтом у своїй квартирі чи будинку, то мимоволі також могли стати спонсором країни-агресора. За 50 км від Чернівців у селі Кострижівка зареєстроване ТОВ «Кострижівський комбінат будівельних матеріалів». У минулому столітті підприємство дійсно виготовляло декоративну та тротуарну плитку. Проте останніми роками комбінат займався переважно імпортом будматеріалів із Білорусі та власним будівництвом - щоправда, виключно амбітних планів відродити видобуток гіпсу, постачати сировину білоруським виробникам і самим розпочати виготовлення гіпсокартону, плит і сухих гіпсових будівельних сумішей. Однак реалізувати ці плани не вдалося.

В інтерв’ю менеджмент компанії запевняв, що підприємство належить австрійському холдингу. Проте з YouControl відомо, що за австрійською засновницею стоять українець Ілля Шутак і росіянин Юрій Гончаров. Життєвий шлях Іллі Шутака місцями нагадує біографію вищезгаданого Валерія Гаврилюка - народився у селі Велике на Буковині, в дорослому віці теж відправився підкорювати російську «північну столицю». Навчався у Ленінградському вищому політичному училищі МВС СРСР, у 1999 році став доктором юридичних наук, викладав у Санкт-Петербурзькому університеті мвс рф.

Дані аналітичної системи YouControl щодо засновників ТОВ «Кострижівський комбінат будівельних матеріалів»

Фото: Ілля Шутак/Університет Короля Данила

Але на початку 2000-х Ілля Дмитрович повернувся на Батьківщину. Вже в Україні знову здобув звання доктора юридичних наук та нині викладає в Івано-Франківському університеті права імені Короля Данила Галицького, також активно займається бізнесом. Жодних активів у рф нам у нього знайти не вдалось.  

Диплом юриста має й інший бенефіціар «Кострижівського комбінату будматеріалів» - Юрій Гончаров, але очевидно, що політика та бізнес йому ближчі за науку. У 2004 і 2008 роках він двічі обирався депутатом Волгоградської міської думи, є членом партії «Єдіная росія» - панівної російської політсили, яка фактично підконтрольна диктатору володимиру путіну.   

Фото: Юрій Гончаров/Корпорація «Волма»

У 2020 році Гончаров посів друге місце у топ-100 найбагатших волгоградців. Його активи оцінили у 6,3 млрд рублів, або ж у 88 млн доларів за тодішнім курсом. Основним надбанням «єдинороса» є корпорація «Волма» - група компаній, яка займається виробництвом штукатурки, шпаклівки, гіпсу й інших будматеріалів. 

Тому купівля частки «Кострижівського комбінату» наприкінці 2013 року була для нього доволі привабливою інвестицією - бізнесмену хотілося отримати доступ до буковинських гіпсових родовищ і відкрити новий ринок збуту своєї продукції. Чи вдалося йому все ж почати видобувати українські надра - достеменно невідомо. Але гіпсокартон виробництва російської «Волми» «ККБМ» дійсно завозив через Білорусь.  

У реєстрі юридичних осіб «Кострижівський комбінат будівельних матеріалів» досі значиться активним. Але зв’язатися з підприємством не вийшло, бо номера телефону комбінату наразі не відповідають.  

Чи можуть росіяни зберегти свої українські активи?

Після початку повномасштабного вторгнення українська влада здійснила дві спроби вирішити проблему російського бізнесу. 3 березня Верховна Рада прийняла закон про націоналізацію російських активів. Але, як пояснюють юристи, вона розповсюджується лише на компанії та майно, що належать рф як державі. Активи ж юридичних осіб і простих громадян націоналізації не підлягають. 

Того ж дня Кабмін прийняв постанову, яка фактично запровадила мораторій на діяльність російського бізнесу. Документ заборонив будь-які грошові розрахунки на користь росіян і компаній з російським слідом. Також вони не можуть відчужувати свої активи і набувати нові. 

Але, як можна зробити висновок із сьогоднішніх історій, цей указ також не є досконалим. Наприклад, російський олігарх має повні шанси зберегти свій бізнес в Україні, якщо у нього раптом додатково знайдеться паспорт ще якої-небудь держави - як це сталося у випадку з Валерієм Гаврилюком. 

Залишитися підконтрольними своїм бенефіціарам з рф можуть і компанії, у структурі власності яких є інші іноземні юрособи (наприклад, австрійська «матір» у «Кострижівського комбінату будматеріалів»). Доки в Україні щодо них заборонені будь-які реєстраційні дії, росіяни мають змогу «сховати кінці в воду» закордоном - просто переписати їх на «глухі» офшори чи номінального власника. Байдуже, буде це кіпрський юрист, іспанський лижний інструктор чи український безхатченко - головне, щоб не власник паспорту з двоголовою куркою.

Автор: Антон Столяров

Матеріал підготовлено в рамках роботи Центру публічних розслідувань