Для чого на окупованій Луганщині призначають російських чиновників

На фронті склад військ, їхнє озброєння та розташування вказують, як саме діятиме ворог. Так і фігури російських чиновників, призначених в окупаційні адміністрації так званої «лнр», допомагають зазирнути в плани росії. Їхні імена не приховують, навіть наводять біографії. Та диявол, як завжди, криється в деталях, які широкому загалу невідомі. 

Центр публічних розслідувань пройшовся по біографіях призначенців та віднайшов цікаві закономірності.

Якщо узагальнити спостереження, то тенденції виходить дві. Перша стосується грошей, яких передбачається скерувати на «відновлення республік» більше ніж у попередні роки. Освоювати всі ці кошти мають наближені до Кремля компанії, а отже і людей на відповідні посади ставлять дотичних до цих бізнес-структур.

Друга тенденція стосується роботи з «широкими масами». Жителів окупованих територій треба обробити ідеологічно, а на випадок будь-яких «голосувань» – мати професіоналів, які проведуть їх красиво і з потрібним результатом. В окремих призначеннях обидві тенденції чудово поєднуються.

Чи не перших російських посадовців в ОРЛО почали призначати тоді, коли «референдум» про входження «республіки» до рф чітко планувався на початок вересня. Тепер питання дещо "зависло". Коли б не вдалось повернути нині окуповані території, ментальні наслідки для місцевих лишаться шрамами ще надовго. 

Як російські управлінці заходили на окупований Донбас

Відкритої присутності громадян рф в окупаційній адміністрації «лнр» не було з 2014 року. Тоді влітку пару місяців «главою уряду» був росіянин Марат Баширов, колишній піарник компанії «Ренова» (належить близькому до президента рф путіна олігарху Вікторові Вексельбергу). Та його відкликали і надалі ставили «прем’єр-міністрами» місцевих.

З кінця 2017 єдиним представником рф на окупованій Луганщині був «глава міністерства держбезпеки» Анатолій Антонов, який насправді, за повідомленням контррозвідки СБУ, є кадровим офіцером фсб на ім’я Рашид Равільєвич Садиков. Та ця присутність лишалася прихованою, і ніколи офіційно не визнавалася.

Аж ось від початку літа 2022-го москва заговорила про можливе офіційне приєднання окупованих де-факто територій до рф. І до Луганська й Донецька потяглися призначенці – колишні посадовці міністерств росії та суб’єктів федерації. Станом на кінець серпня таких в Луганську набралося аж вісім.

З їхнього попереднього досвіду видно, для яких завдань їх могли призначати на ці посади. Розглянемо на кількох прикладах.

Кризовий менеджер для «проблемного губернатора»

Невдовзі після призначення Владислава Кузнєцова «першим віцепрем’єром лнр» Сполучене Королівство Британія додало його в санкційний список. Той у звичній вже для російських посадовців манері весело відповів, мовляв, «якщо це оцінка моєї роботи, то дякую». Каже, «приємно».

"Перший заступник голови ради міністрів лнр" Владислав Кузнєцов

Насправді ж, мабуть, не такі вже і приємні європейські санкції для Кузнєцова, адже він полюбляв бувати в Європі, і навіть працював там певний час. А отже ймовірні складнощі з відвідуванням цивілізованого світу можуть бути для нього відчутними.

Призначення цього посадовця пройшло доволі тихо на відміну від інших, навіть без короткої новини на головному рупорі пропаганди «лнр» – сайті ЛуганскИнформЦентр. Тим не менш, його згодом представляли як держуправлінця, колишнього віцегубернатора Курганської області. Він дійсно обіймав цю посаду, але портрет варто починати з іншої роботи – в корпорації «СИБУР».

«СИБУР» («Сибірсько-Уральська нафтогазохімічна компанія»), одна з найбільших російських груп компаній, належить олігарху Леонідові Міхельсону, який веде справи з давнім другом путіна – Геннадієм Тимченком. Ця робота і стала трампліном для Кузнєцова, який працював на керівних посадах у низці компаній, що входять до корпорації «СИБУР», зокрема, очолював у другій половині 2000-х представництво «СИБУР-Європа ЛТД» у Швейцарії.

Та цікавіше було на батьківщині. З посади гендиректора «Поліеф» (підприємство в Уфі, Башкортостан, входить до корпорації «Сибур») Кузнєцов балотується до Державного зібрання – Курултая Республіки Башкортостан. І стає депутатом – за списком «єдиної росії», звісно. Це, у 2013 році, був пробний, так би мовити, похід у політику.

Справжнім виходом на велику арену стало призначення Кузнєцова віцегубернатором Курганської області в 2019 році. Ця посада з’явилася в штатному розкладі напередодні призначення Кузнєцова, і зникла одразу після його звільнення.

Річ у тім, що Курганська область після обрання губернатора Вадима Шумкова «перейшла до розряду проблемних регіонів», розповідав політтехнолог Андрій Ткаченко виданню «Медіазона» (він коментував ситуацію, до якої ми дійдемо трохи згодом). А Кузнєцова, скоріш за все, приставили туди "вирішувати" різні питання.

Велику увагу Кузнєцов приділяв, зокрема, такій роботі з масами. Скріншот

Передусім, кидаються в око такі дві історії. Влітку 2020 в росії проходило голосування за поправки до конституції, більше відомі як «обнулєніє путіна». Тобто громадяни мали висловитися за зміни, які б дали можливість президенту рф балотуватися на новий термін. Активісти в Кургані оприлюднили телефонні перемовини, де керівникам районів дають вказівки, скільки відсотків підтримки путіна треба приписати в підсумку.

Чиновник з голосом, схожим на Кузнєцова, якого співрозмовник називає Владиславом Гарієвічем, каже главі одного з районів «додати відсотків 10-12 по голосуванню» і «зрозуміти наслідки всієї цієї шняги»:

Якщо ми не досягнемо цільового показника, реакція буде най-найсумніша. Вона буде сумна для губернатора, для мене і для керівників тих районів, які не показали результат. Я не лякаю, я доношу, що бувало в ключових випадках по важливих електоральних кампаніях, коли люди не виходили на якийсь результат, – каже він.

Явка не дотягнула до 60%, але більшість бюлетенів таки були «за» поправки. Голови районів, чиї голоси були на записах, судилися з автором відео через «хибно сприйняте ним почуття справедливості», але сам віцегубернатор Кузнєцов промовчав. І він залишився на посаді – вочевидь, результат влаштував москву.

Інший показовий епізод за участі Кузнєцова стався за рік, у липні 2021-го. Після дострокової відставки голови обласного центру депутати міської думи мали обрати нового голову. Тимчасово виконуюча обов’язки голови Кургана не отримала більшості голосів. Проти неї голосували комуністи і «справедливороси», але також і дехто з «єдиної росії». Тоді всім, крім фракції ЄР наказали залишити зал засідань, а з «єдиноросами» приїхав «проводити бесіду» віцегубернатор Кузнєцов. Вже о 7-й вечора відбулося «правильне» голосування.

Також успішно він провів і вибори до держдуми рф у вересні 2021-го. А в грудні пішов з посади віцегубернатора і планував нібито перебратися до москви. На початку 2022 року з’являлися повідомлення, наче Кузнєцов пройшов погодження на посаду губернатора в Оренбурзі, та цього не сталося. А сталось призначення в «лнр».

Виходячи з попереднього досвіду, легко уявити Владислава Кузнєцова в ролі головного організатора «референдуму про входження лнр до складу рф» на окупованій території. Та водночас як фахівець в керівництві хімічними підприємствами він також міг би згодитись окупантам для можливого запуску хімпрому на нових окупованих територіях, якщо їх відновлення визнають доцільним. Адже там розташовані сєвєродонецький «Азот», рубіжанська «Зоря» та лисичанський НПЗ (останній належить «Роснєфті»).

Вихователь патріотів для «звільнених територій»

Під час призначення нового «міністра освіти та науки лнр» Івана Кусова презентували як досвідченого освітянина, та ще і з управлінським досвідом. Він закінчив Московський держуніверситет, викладав у ньому, в 2014 році переїхав до окупованого Севастополя, де очолював місцевий філіал альма-матер. Потім працював деякий час в окупаційній адміністрації Севастополя, був навіть віцегубернатором міста, а ще обирався «депутатом законодавчого зібрання» міста.

Працюючи в «законодавчому зібранні» Кусов став співавтором кількох «законів міста Севастополя». Останній з них – «закон міста Севастополя про патріотичне виховання».

Сторінка «закону» на сайті «законодавчого зібрання міста Севастополь». Скріншот

Цікаво, що автори на мовному рівні відчувають себе окупантами. Адже в тексті документу метою такого виховання визначається «відродження … серед населення міста Севастополя засад патріотизму» (тобто його відносно до рф на момент укладання «закону» не було). А серед завдань першим називають «формування… поваги до державного прапору рф», а також до герба, гімну, воїнської символіки та офіційних символів. Знов таки, «формування» – це означає, що та повага була відсутня. 

Фрагмент «закону», співавтором якого є «міністр освіти лнр» Іван Кусов. Скріншот

Зрозуміло, що всі ці чарівні цілі й завдання ставляться просто зараз Кусовим (і перед ним) в окупаційній адміністрації «лнр». Бо якщо на окупованій з 2014 року території 8 років людей привчали до думки «росія з нами», то на нових окупованих територіях священного трепету перед триколором нема навіть у симпатиків «русского міра». Тож одразу після призначення «міністр» пообіцяв:

У серпні в нас пройдуть педагогічні збори, де плануємо залучити хороших та цікавих спікерів, лідерів думок, досвідчених педагогів. Для звільнених територій будуть особливі теми з патріотичного виховання і ті, що їх хвилюють. У плані патріотичного виховання йде активна робота й у іншому відомстві, у молодіжній політиці. Практично щодня приїжджають російські громадські організації, молодіжні об’єднання, які також допомагають рєбятам зі звільнених територій інтегруватися до російського простору. Освіта складається з двох частин – це навчання та виховання, тому вихованню буде приділено дуже велику увагу, – обіцяв Іван Кусов у інтерв’ю «Комсомольській правді».

Призначення в передчутті великих грошей

Та попри таку фаховість у сфері освіти й виховання є і нюанси, які неочевидні для широкого загалу. Вони криються в кар’єрі Івана Кусова в окупованому Севастополі. Наприклад, заступником директора з розвитку Севастопольського філіалу Московського держуніверситету Кусов став, навіть не закінчивши аспірантуру на факультеті управління МДУ. Це пояснювали певними неформальними стосунками з тодішнім директором філіалу.

Довіреність, видана Івану Кусову. Пізніше він став директором цього філіалу. Джерело – ruinformer.com

«Депутатом законодавчого зібрання» Кусов також став не просто так. Його було обрано на довиборах у вересні 2017 року, звісно, від «єдиної росії», але важливіше інше – те, що Іван Кусов став «золотою акцією» керівника окупаційної адміністрації Дмитра Овсяннікова.

«Розклад сил у Севастополі може змінитися. Якщо в закзібрання Севастополя пройде кандидат «єдиної росії» Іван Кусов, то прихильників уряду в парламенті стане 12 – стільки ж, скільки в ексспікера Олексія Чалого. Подейкують, що т.в.о. губернатора навіть вибив гроші у «Ростеху» на кампанію Кусова. На що тільки йде Дмитро Овсянніков, що зміцнити свої позиції в регіоні», – писало видання УтроNews у статті з промовистою назвою «Севастополь розіб’є «параліч»?»

Скандалом року назвало обрання Кусова видання «ФедералПресс», підбиваючи підсумки 2017 року. Воно описало ситуацію так: «Крихкий мир» у законодавчому зібранні, що тривав півтора роки, у результаті знову завершився розколом на два табори та ескалацією конфлікту по лінії «Команда Чалого» («народний губернатор Севастополя» під час «русской вєсни» 2014 року. – ред.) vs Губернатор. Розстановка сил 12 на 12 у місцевому парламенті відбулася у вересні – на місце депутата «команди Чалого», що склав мандат, Ігоря Соловйова обрано директора філії МДУ Івана Кусова, який першим ділом заявив: «Я з команди губернатора».

Згодом Кусов став заступником «губернатора» Овсяннікова з соціальних питань, склавши і «депутатський» мандат, і пішовши з посади директора філіалу МДУ. Цей фронт робіт зазвичай пов’язаний з великими грошима. Іноді – дуже великими. Наприклад, незабаром після призначення Іван Кусов повідомив про розрив контрактів на майже 829 мільйонів рублів на реконструкцію стадіону в Балаклаві та будівництво школи в мікрорайоні Радіогірка.

Видання «Факти», посилаючись на неназваних експертів, прогнозує на Луганщині «боротьбу за контроль над пограбуванням територій» між кланами, які представляє Кусов та теперішній «губернатор Севастополя» Михайло Развожаєв. З ним Іван Кусов «не спрацювався» після звільнення свого шефа Овсяннікова, а тепер Развожаєв приїздив до Старобільська і «взяв шефство» над цим районом Луганської області (як це зробила і ще низка регіонів рф стосовно інших районів «лнр»).

Це можливий розвиток подій, та насправді у Кусова та губернатора Севастополя доволі нормальні стосунки. Наприклад, після перемоги в конкурсі управлінців «Лідери росії» в травні 2022-го він називав головним проєктом свого «Севастопольського держуніверситету» створення «науково-освітнього центру світового рівня». А проєкт цього центру «МореАгроБіоТех» був представлений рік тому саме «губернатором» Развожаєвим.

Виходячи з цього, можна припустити, що скоріш Кусов з Развожаєвим разом «освоюватимуть» кошти, заплановані москвою на «відновлення звільненої лнр». Зокрема, – на ремонт і будівництво пошкоджених і зруйнованих під час бойових дій навчальних закладів.

Вже зі знайомства з цими двома персоналіями зрозумілі два головні вектори: робота з електоратом (пропаганда, адміністративні способи впливу на формування «патріотизму») та зацікавленість кремлівських кланів у освоєнні грошей, що підуть до так званих республік.

Про важливість першого напрямку говорять призначення двох російських «заступників міністра освіти» та «заступника міністра молоді, культури та спорту». Про другий – призначені «міністр промисловості й торгівлі» та «міністр палива й енергетики». Їхні біографії ми також дослідили, і могли б розповісти багато цікавого (можливо, до них ще повернемося). Але і так зрозуміло: окуповані території росія розраховує тримати міцно, а грабувати планує не стільки вже зруйновані території Донбасу, скільки федеральний бюджет, з якого до «республік» виділятимуть чималі кошти.

Автор: Олександр Бєлокобильський