Чого чекати від російської дезінформації

У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну Кремль намагався заповнити інфопростір фейками та сміттям.

Аналіз російської інформаційної агресії опублікував «Детектор медіа».

В перші дні наступу експерти виловлювали щонайменше 25 унікальних зразків російської дези, а на редакційну пошту активно надсилали інформацію з проханням перевірити. Проте українські урядові та неурядові осередки комунікації доволі швидко зорієнтувались, як інформувати суспільство та протидіяти російській дезінформації. Представники влади регулярно виходять на брифінги, а довіра до державних каналів комунікації безпрецедентно зросла. Чого лише вартий телеграм-канал голови Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма, який за два тижні набрав понад 650 тисяч підписників. На телефронті теж позитив: найбільші українські телеканали канали об’єднують свої ефіри у спільний марафон. Ці кроки ефективно поєднуються й дають плоди — 92% українців вірять у те, що Україна зможе відбити напад Росії.

Додає впевненості й недолугість російської дезінформації. Я досліджувала різні інформаційні операції Кремля, збирала й аналізувала їх роками. Проте вперше за весь цей час зіткнулась із такою халтурою. Банальні помилки при перекладі з російської на українську, стереотипи про сало та Бандеру. Складається враження, ніби російські фахівці з дезінформації геть не розуміють, чим живуть українці. Обіцяного діпфейку Зеленського ми так і не дочекалися. Ще одним свідченням програшу кремлівської пропаганди є відчай, що виражається в консервації російського інформаційного простору. В Україні ж окупанти намагаються буквально знищити сигнал, тобто зруйнувати телевежі, вимкнути інтернет та світло. А там, де їм це вдається, вмикають російське телебачення. 

З огляду на це хочеться сказати, що російська пропаганда в Україні тотально програла. Проте не варто зітхати з полегшенням. Однозначно перемоги на інформаційному фронті в України є. Ми справді молодці, тому надзвичайно важливо не втрачати пильність. Якщо в кінетичній війні перемогу можна предметно осягнути, тобто чітко окреслити й відчути, то в інформаційній — ні.

Основа українського інформаційного щита — єдність. До повномасштабного вторгнення, на жаль, було безліч недолугих російських фейків, які українці охоче поширювали. Зараз же єдність українців значно посилює інфостійкість. Політична боротьба та фейсбучні срачі послабились, а українці мотивовані підтримувати й допомагати одне одному.

Важливо зрозуміти, що в такому стані як людський організм, так і суспільство перебувати довго не може. Тож ейфорія від єднання природно буде йти на спад. Сюди ж додаватиметься втома, зокрема моральне виснаження. Саме на цьому буде грати наш ворог на інформаційному фронті. Тобто максимально ділити українців за соціальними тріщинами, які зможе намацати. Деякі з них Росія намацала вже доволі давно й регулярно інвестувала ресурси в їх розширення, поглиблення, перетворення на розломи. 

Якщо умовно поділити всі події на ті, що наближають чи віддаляють нас від перемоги, й дати їм забарвлення білого та чорного, то стратегія росіян буде в максимальній кількості відтінків сірого. Щоби дискусії були деструктивними, а фокус важливого збитий. Це стосується як українського, так і міжнародного інфопростору.

ХРОНІКА ВІЙНИ

З аналізу українського інфополя можна виділити такі ключові напрями роботи російської дезінформації в новій фазі.

Адаптація вічного наративу про «Україну як неспроможну державу». Такі історії ми чули роками, проте зараз ворог буде використовувати плітки на кшталт історій про «розпилювання гуманітарки» та корупційні схеми. І загалом намагатися показати, як щось у державі не працює. До прикладу, вже фіксуємо історії, як комусь не прийшла соціальна виплата, чи намагання роздмухати зраду, що «ковідну тисячу» виплачувати не будуть. Сюди ж належать спекуляції на темі мобілізації. Тут владі варто значно чіткіше вибудовувати комунікацію, бо повідомлення у стилі «сусідка сестри моєї дружини розказала, як її сина схопили посеред вулиці й відправили на війну» сильно шкодять.

Дискредитація військових і територіальної оборони на місцях. Ми бачимо постійні намагання дискредитувати політичне керівництво країни. До прикладу, твердженням, що Зеленський виїхав із країни. Поки що це не вдається, тому вона вирішила спуститися на локальний рівень. Уже фіксуємо фейкові історії про величезні суми, які нібито розпилюють представники територіальної оборони західних областей. Таких історій буде більше.

Краще мир на будь-яких умовах, ніж активні воєнні дії. Такий меседж фіксуємо у групі кремлівських телеграм-каналів із самого початку вторгнення. Проте зі зростанням кількості жертв серед цивільних дедалі частіше пропагандисти намагаються схилити українців до того, що нам не потрібні Крим чи Донбас, якщо стільки людей гине. Тут дуже важливо комунікувати, що росія не зупиниться. Тобто допоки мир не буде на наших умовах, гарантій безпеки в України також не буде.

Внутрішньополітичні чвари та негаразди. Перші дні паніки й шоку проходять, тому очікувано політичні сили почнуть — деякі вже почали — вилазити з різних щілин. Кожна політична сила чи людина з політичними амбіціями буде формувати навколо себе спільноту. Дуже часто таку спільноту формують шляхом відколювання її від загального масиву. Росія дуже вправно вміла підживлювати чвари наших політиків. Свідченням є безперервна робота анонімних телеграм-каналів із їхніми «інсайтами» та «розкладками».

Мовне питання. Якщо вам здається, що мовне питання нарешті розв’язане, на жаль, це не так. Так, воно штучне й роздмухане російською пропагандою. Проте це той коник, із якого росія не буде злазити, навіть якщо він здох. Ба більше, зараз його використання може мати дуже неочікуваний і негативний ефект. До прикладу, мем про «паляницю» в українських російськомовних групах у соцмережах намагаються зробити токсичним. Ботоподібні профілі підбурюють російськомовних почуватися гіршими українцями або й зовсім не українцями, бо вони не можуть вимовити це слово. Погляньмо правді у вічі: серед громадян України є певна частина, яка не говорить українською. Доведення, що ці люди не українці, не принесе нашій справі жодної користі. Тому не потрібно мірятися патріотичністю в такий спосіб. Знову ж, не ділимось, а гуртуємось.

Розчарування в НАТО, ЄС та міжнародних партнерах України. Протягом 2021 року ми в «Детекторі медіа» фіксували постійне зростання антидемократичної риторики на проросійських сайтах та профілях. У якийсь момент така риторика стала полотном для російських меседжів. Реальність така, що українці справді очікували більшого від світової демократичної спільноти. Проте важливо розуміти, що світова спільнота нам дуже допомагає. Кількість грошей, зброї й товарів, яку передають українцям, безпрецедентно велика, а наші громадяни отримують притулок і допомогу за кордоном. Звісно, нам хочеться більшого. Очікування від міжнародної спільноти завищує й політичне керівництво нашої держави.

Загалом це дуже плодючий ґрунт для дезінформації. Механізми міжнародних відносин, моделі стримування, формат бюрократичних процедур є складними для розуміння. Тут провідні фахівці не завжди можуть тримати все в полі зору. А якщо щось дуже складне, наш мозок намагається себе розвантажити, тому готовий задовольнитися простим поясненням. Дезінформація на цьому спеціалізується, тому геть теорії змов і звинувачення в бік демократичного світу. Натомість дякуймо за те, що є, й віримо в наших дипломатів. Вони показують чудові результати.

Що може зробити кожен українець, щоби протистояти наступній фазі інформаційної війни?

Як і раніше, максимально зберігати спокій та бойовий дух. Регулярно нагадувати собі, що російська інформаційна війна хоче розділити українців і скерувати увагу в непотрібному напрямі, аби ми билися між собою, а не чинили спротив росії. Приводів для цього буде багато. От як російська пропагандистка з плакатом про війну на російському телебаченні. Соцмережі потонули в дискусіях: одні нею захоплюються, інші вбачають у цьому підступ російської пропаганди. У результаті українці змарнували масу емоцій та часу, щоби сваритися одне з одним. Насправді ж від цієї події нам, як кажуть у народі, ні жарко, ні холодно. Завжди в таких ситуаціях застосовуйте правило трьох «і що». Тобто формулюйте проблему й запитуйте себе «і що?». Давайте відповідь і до неї знову «і що?». Якщо у вас буде раціональна чітка відповідь після трьох ітерацій, тоді є сенс із цим щось робити. Якщо нема — тоді перегортаємо й ідемо далі. Інформаційна стійкість і моральний дух кожного українця надзвичайно важливі. Пам'ятаймо, що росія буде нас розділяти, тому найкраще, що ми можемо зробити, — це конструктивно триматися купи.