Аналітичний звіт Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру систематизує основні операції російського інформаційного впливу в Україні за перше півріччя 2021 року, визначаючи ключових акторів залучених до проведення таких операцій, розглядаючи внутрішні вразливості, що уможливлюють діяльність цих акторів, оцінюючи адаптацію впливу Кремля в інформаційній сфері та моделюючи можливі майбутні загрози на основі викладеного.
Звіт виконано на підставі аналізу відкритих джерел та експертних інтерв’ю з фахівцями у сфері інформаційної безпеки. Його основна мета полягає у систематизації поточних викликів у цій сфері та популяризації відповідних знахідок задля підвищення рівня поінформованості української та західної експертної спільноти і широкої аудиторії, що дасть змогу більш комплексно та обґрунтовано підходити до вибудовування інформаційного захисту суспільства, яке має бути одним із ключових у стратегії національної оборони в умовах гібридної війни.
Зокрема, звіт розглядає інформаційні операції Кремля, пов’язані з:
- вакцинацією від COVID-19;
- ескалацією на фронті;
- Днем пам’яті і примирення та історичною дезінформацією;
- відносинами з західними партнерами.
Незважаючи на зростання ролі онлайн-медіа та месенджерів, телебачення продовжує відігравати суттєву роль у формуванні інформаційного порядку денного, у зв’язку із чим моніторинг здебільшого фокусується на цьому типові ЗМІ. У Росії станом на серпень 2020 року ТБ залишалось основним джерелом інформації для 69% населення.
Під час пандемії COVID-19 споживання телебачення зросло, а довіра до нього залишається високою і перевищує довіру до всіх інших джерел інформації – телебаченню довіряють 50% населення РФ.
ТБ у Росії, підконтрольні Кремлю телеканали фактично перетворюються на тестову платформу для дезінформації, яка слугує для запуску та підтримки ключових наративів. Зважаючи на це і на той факт, що проросійські телеканали в Україні фактично експортують їх порядок денний, було важливо включити їх контент до моніторингу.
Ключові тенденції та характеристики російського інформаційного впливу в Україні з 2014 року
Протягом першого періоду російської гібридної агресії проти України для проведення операцій впливу, включно з інформаційними, Кремль широко покладався на власні медійні ресурси, які мали значне проникнення в український медіапростір. Загалом у 2014 році, уже після анексії Криму та початку бойових дій на сході України, 21% українців обирав російські ЗМІ як основне джерело новин. Такий показник можна вважати доволі високим, особливо з урахуванням того, що на момент проведення відповідного опитування російські ЗМІ вже тривалий час просували антиукраїнську та антизахідну пропаганду, а їх роль в анексії та початку бойових дій була однією із ключових.
При цьому рівень довіри до російських медіа також був відносно високим, особливо у південних та східних регіонах України. На сході (без Донбасу) російським ЗМІ повністю довіряли 7,5% і частково – 53,7%; для Донбасу ці показники були ще вищими – 20,5% і 66,6% часткової і повної довіри відповідно. Незважаючи на те, що дезінформація становила і продовжує становити загрозу для всіх регіонів України, саме південно-східні області були і залишаються ключовими для російських гібридних впливів включно з інформаційними атаками.
Це визначається, з-поміж іншого, територіальними амбіціями Кремля. Попередній перелік областей, які мали увійти до кремлівського проекту «Новоросія» публічно окреслив Володимир Путін у своєму виступі під час прямої лінії 17 квітня 2014 року: «Послуговуючись іще царською термінологією, я хочу сказати, що це ж не Україна, це Новоросія. Ось цей Харків, Донецька, Луганська, Херсон, Миколаїв, Одеса – вони у царські часи не входили до складу України, а були передані їй пізніше. Нащо це було зроблено, я не знаю». Ці твердження є неправдивими; зокрема, Харківщина ніколи не входила до складу Новоросії як урядової назви для низки захоплених українських земель за часів Російської імперії.
2014–2015 рр.:
● поляризація суспільства через інструменталізацію міфу про загрозу російськомовному населенню;
● дискредитація військово-політичного керівництва України;
● рух за «третій Майдан» з метою спровокувати контрольований Кремлем хаос;
● популяризація ідей «Русского мира».
2016–2018 рр.:
● продовження руху за «третій Майдан»;
● політизація будь-яких тем – від питань мови та релігії до проблем освіти;
● операції на підрив двосторонніх відносин між Україною та партнерами, зокрема з Польщею.
2018–2020 рр.:
● маргіналізація українського уряду та фокус на Україні як «недодержаві» для посилення суспільного невдоволення;
● операції, спрямовані на поширення та закріплення антизахідної риторики;
● дискредитація громадянського суспільства;
● операції на підрив двосторонніх відносин між Україною та партнерами, зокрема з Угорщиною;
● інформаційні операції, пов’язані з пандемією COVID-19.
Інформаційні операції Кремля в Україні, пов’язані з вакцинацією від COVID-19
За оцінками Оксфордського інституту Інтернету, відповідальність за 92% дезінформації про коронавірус у 2020 році (сюди входять і питання вакцинації) несли Москва та Пекін. Ураховуючи активізацію процесів вакцинації, можна зробити припущення, що і кількість маніпулятивних повідомлень щодо таких процесів зросла. Утім, дати точну кількісну оцінку видається практично неможливим унаслідок великої кількості дезінформації у соціальних мережах та медіа, пов’язаних з агентами впливу Кремля у різних країнах.
Тим не менш зрив вакцинації у суспільствах, які Кремль прагне послабити, – в інтересах російського уряду. У довгостроковій перспективі тривалий негативний вплив на систему охорони здоров’я суттєво підриває стійкість суспільства на базову рівні. Вакцинація має значний потенціал до поляризації суспільств, і саме така поляризація нерідко є одним з основних інтересів Кремля. Уряд держави, який змушений вкладати значну кількість ресурсів на промоцію імунізації з міркувань безпеки та одночасно реагувати на публічне
невдоволення недостатніми темпами вакцинації або її недостатньою якістю (незалежно від того, чи є такі претензії обґрунтованими), стає більш уразливим до зовнішнього втручання.
Інформаційні операції Кремля, пов’язані з вакцинацією, були відмічені як ключові у першому півріччі 2021 року опитаними експертами. Аналітик Digital Forensic Research Lab при Атлантичній раді США Роман Осадчук стверджує, що «головна цільова аудиторія – люди, які мають сумніви у системі охорони здоров’я, органів влади в цілому та доцільності вакцинації.
Найбільша вразливість – недовіра до органів державної влади; відсутність чіткого механізму отримання вакцин (у перші місяці вакцинації); слабка комунікація щодо необхідності вакцинації, наявного типу вакцин і можливих побічних ефектів. Комбінація цих факторів призводить до інформаційного вакууму, який заповнюється неперевіреною інформацією та маніпуляцією причинно-наслідкових зв’язків».
Підтримка відмови від вакцинації загалом була лише одним з аспектів інформаційних кампаній Кремля та його агентів впливу, спрямованих на зрив імунізації населення. Суттєво більшу вагу мали два взаємопов’язані процеси – дискредитація західних вакцин та просування російського Sputnik’а V.
Інформаційні операції Кремля в Україні, пов’язані з ескалацією на фронті
Наприкінці березня – на початку квітня 2021 року почалась масштабна ескалація на фронті, зумовлена стягуванням значної кількості російських військ до кордону з Україною. Згідно з даними Генерального штабу Збройних Сил України, РФ станом на початок квітня сконцентрувала на кордоні 28 батальйонно-тактичних груп (БТГ), при цьому очікувалось додаткове зосередження ще 25 БТГ.
Неподалік від кордону, у Воронезькій області, було виявлено польовий табір російських військ, а наприкінці квітня Росія провела масштабні навчання в окупованому Криму, до яких було залучено близько 10 тисяч солдатів та 40 бойових кораблів і для участі в яких було перекинуто додаткову техніку.
Загалом станом на кінець квітня 2021 року, за оцінками ЄС, Росія зосередила до 150 тисяч військовослужбовців на українському кордоні, а НАТО заявило про найбільшу концентрацію російських військ із 2014 року. Стягненню військ передувало загострення обстрілів з боку російських гібридних сил на сході України, унаслідок чого у березні загинули 9 українських військовослужбовців, а у квітні – 14, тоді як за період із січня по березень загиблих було 11.
Перекидання військ влада РФ на початкових етапах пояснювала запланованими навчаннями «Захід-2021». Паралельно з підготовкою до проведення навчань на окупованих територіях Донецької та Луганської областей посилили заходи щодо незаконного «призову» до так званих «збройних сил» російських маріонеткових республік – раніше військова служба проходила за контрактом.
Увесь процес ескалації на фронті супроводжувався низкою російських інформаційних операцій. Як зауважує головна редакторка UA: Ukraine Analytica, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест, «нагнітання істерії під час квітневого скупчення сил на кордонах, паралельно з ідеєю, що НАТО ніколи не захистить Україну» було однією з найважливіших операцій Кремля у зазначений період.
Насамперед вони були покликані:
● дестабілізувати ситуацію всередині країни;
● зобразити Україну та західних партнерів як ворожі та агресивні сили;
● натиснути на міжнародну спільноту та Київ.
Інформаційні операції Кремля, пов’язані з Днем пам’яті і примирення та історичною дезінформацією
Ціла низка точок напруги пов’язані з конкретними датами та подіями, що робить посилення інформаційних атак передбачуваним, як було зазначено вище. Крім того, деякі дезінформаційні кампанії Кремля є циклічними і залежать від дат, які мають особливе значення для влади РФ та/або для суспільств, які стають об’єктами атак.
Зокрема, йдеться про питання, пов’язані з історичними наративами й маніпуляціями, «переписуванням історії». У такому переписуванні російські посадовці та ЗМІ традиційно звинувачують інші держави, і це при тому, що Кремль узяв законодавчо закріплений курс на відмову від критичної переоцінки радянського періоду та відбілювання образу СРСР. Так, у Росії прийняті поправки до закону «Про увіковічення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», якими забороняється заперечувати «вирішальну роль радянського народу в перемозі над фашизмом» і ототожнювати дії СРСР та нацистської Німеччини.
Російське законодавство на офіційному рівні закріпило історичний міф про Велику Вітчизняну війну, відкидаючи концепцію Другої світової війни та відповідальності Радянського Союзу за її розв’язання, зокрема, у тому, що стосується пакту Молотова–Ріббентропа. Відповідальність за розв’язання Другої світової війни РФ значною мірою покладає на Польщу, яка протягом декількох останніх років активно зображується російською дезінформацією як держава-агресор.
Одеса залишається одним із найбільш уразливих до історичного ревізіонізму та наративу про «фашизм» регіонів, що російські та проросійські актори підживлюють експлуатацією трагедії 2 травня 2014 року, звинувачуючи «фашистів» у спаленні людей у Будинку профспілок. За даними групи «Інформаційний спротив», існують численні докази того, що сутички в Одесі, що призвели до пожежі, координувалися з Росії, причому початково були заплановані якраз на 9 травня, а сама пожежа сталась під час скликаного на вимогу РФ засідання Ради Безпеки ООН.
Рекомендації
На підставі аналізу основних уразливостей українського інформаційного поля, ключових трендів російського інформаційного впливу в Україні, а також найвагоміших інформаційних операцій Кремля за перше півріччя 2021 року можна сформулювати низку рекомендацій, що враховує пропозиції опитаних експертів:
– нарощувати координацію, особливо з регіональними структурами – ЗМІ, місцевими експертними колами та громадськими ініціативами;
– координувати проєкти у сфері протидії дезінформації з урядом України;
– розширювати набір використовуваних для моніторингу та аналізу дезінформації інструментів;
– продовжувати скоординовану роботу з виявлення, аналізу та протидії дезінформації, уникати дублювання ініціатив і слідувати принципу «кооперація замість конкуренції»;
– покращувати знання цільових аудиторій та розробляти просвітні кампанії та проєкти, спрямовані на окремі групи з урахуванням їх специфічних уразливостей. За можливості спиратись на соціологічні дані та/або проводити фокус-групи, щоб зробити комунікацію більш ефективною;
– докладати зусиль до пояснення принципів власної роботи та незалежності на протидію наративу про «зовнішнє управління»;
– запровадити аудит та перевірку ефективності власних проєктів.
