"Питання статусу національної автономії та корінних народів не має бути предметом політичних спекуляцій", - одеський професор

У всьому світі налічується понад 300 мільйонів представників корінних народів. В Україні такими є щонайменше три народи – кримські татари, кримчаки та кримські караїми. Нещодавно у Верховній Раді було зареєстровано законопроект «Про статус кримськотатарського народу в Україні», про який вже писав ІзбірКом. Крім того, у суспільстві почалася дискусія з приводу того, чи варто в Україні створювати національну автономію, чи варто Україні активніше долучатися до стандартів ООН у справі захисту прав корінних народів і чи на часі обговорення цієї проблеми взагалі. Напередодні чергової річниці депортації народів Криму у травні 1944 року ІзбірКом зустрівся з професором, юристом-міжнародником Борисом Бабіним, аби детальніше розібратися у цьому непростому, подекуди – спірному, але від того не менш важливому питанні.

- Як би Ви схарактеризували законопроект «Про статус кримськотатарського народу в Україні», зареєстрований у парламенті 7 квітня за авторства 21 народного депутата, зокрема лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова?

- Ми маємо ситуацію, коли законотворчі процеси стають заручниками політики. Тривалий час у громадському середовищі лунали заклики щодо схвалення закону про права кримськотатарського народу и таке інше. Перший з таких проектів був написаний і зареєстрований в Раді ще у 2003 році. Але від того часу багато що змінилося. Крім окупації, у 2007 році ООН було схвалено Декларацію про права корінних народів (2007 рік. – Ред.).

Декларація ООН про права корінних народів

Стаття 3

Корінні народи мають право на самовизначення. З огляду на це вони вільно встановлюють свій політичний статус та вільно здійснюють свій економічний, соціальний та культурний розвиток.

Стаття 4

Корінні народи при здійсненні своїх прав на самовизначення мають право на автономію або самоуправління у питаннях, які належать до їхніх внутрішніх та місцевих справ, а також і шляхів фінансування їхніх автономних функцій.

У 2014 році Україна визнала силу цієї Декларації, а також був схвалений закон про депортованих осіб, і тому цей пласт проблем вже отримав нормативне регулювання поза законом про права корінних народів. Тому на сьогодні ця ситуація певною мірою змінилася. З 2014 року неурядові організації та академічне середовище проводили низку заходів щодо обговорення концепту відповідного законодавчого врегулювання. Зокрема, у 2015 році був проведений дуже потужний круглий стіл у Києві, куди, зокрема, приїхав заступник голови Постійного форуму ООН з питань прав корінних народів. І тоді ми обговорювали концепт того, яким має бути законодавче врегулювання цього питання. Зважаючи на те, що в Україні є на сьогодні кримськотатарський корінний народ та нечисельні народи - кримські караїми та кримчаки, які також де факто визнані владою України і ООН в якості корінних народів. Тоді ж було схвалено пропозицію щодо того, що необхідно розробити законопроект про статус корінних народів України, де окремо розписати ситуацію кримськотатарського народу, яка, безумовно, є унікальною, і окремо виписати проблему нечисельних народів Криму, які перебувають фактично в умовах загрози зникнення. І це було сприйнято і неурядовими організаціями, і академічним середовищем України, йшов процес опрацювання проекту, він був написаний на початку 2016 року і презентований, серед іншого, в Женеві та отримав схвальну оцінку від спільноти корінних народів. Також ми його обговорили на заходах ОБСЄ у Варшаві, він був оприлюднений за сприяння ОБСЄ. Після того він від імені громадських організацій надсилався до Міністерства культури та комітетів Верховної Ради, пройшов профільну експертизу и отримав схвальний висновок.

Стаття 7

1. Представники корінних народів мають право на життя, фізичну та психічну недоторканність, свободу та особисту безпеку.

2. Корінні народи мають колективне право на життя в умовах свободи, миру та безпеки як самобутні народи та не повинні зазнавати жодних актів геноциду або будь-яких інших актів насильства, включаючи примусове переміщення дітей, які належать до групи, в іншу.

Але паралельно йшов інший процес. У 2015 році під егідою Уповноваженого президента з прав кримськотатарського народу пана Джемілєва було запроваджено іншу робочу групу з розробки законопроекту, і цим питанням займався пан Арсен Жумаділов (екс-голова Біляївської райдержадміністрації. – Ред.). На жаль, я не думаю, що пан Джемілєв вникав у цей процес, але, на жаль, мушу зазначити, що позиція пана Жумаділова не була конструктивною, і робоча група припинила свої існування. Основною причиною припинення цієї роботи було наполегливе бажання мати окремий закон про статус саме кримськотатарського народу, хоча неодноразова роз’яснювалося, що сама назва цього закону буде негативно сприйнята в Україні, де є декілька корінних народів, в умовах, коли ООН в 2015 році чітко висловилася з цього приводу, зазначивши, що закон про окремий народ має певні ознаки расизму. Не можна закладати в назву закону назву народу Але з політичних поглядів представників Меджлісу, має бути або такий закон, або ніякого. На жаль, скоріш за все, тепер не буде ніякого. Той законопроект, який зареєстрований у Верховній Раді, це є плід тієї роботи у 2015 році, яка очолювалася паном Жумаділовим. Там є декілька експертів, політологів, які є фахівцями у питаннях корінних народів, але вони не залучили жодного фахового юриста, жодного експерта з міжнародного права. І тому той результат, який ми отримали, дуже сумний. Він зовсім не відображає Декларацію про права корінних народів. Там є лише питання статусу Меджлісу, виборів і квот на виборах. Він не гарантує корінним народам їх права, навіть тому народу, назва якого є в назві законопроекту.  І дуже дивно, що законопроект, який писався насамперед громадськістю і представниками корінних народів, зрештою містить лише невеличку частку прав корінних народів.

Продовження читайте ТУТ.