Безвихідь та неповноцінність: так особи без громадянства сприймають свій статус

1617

Протягом березня 2015 року представники Одеської обласної організації Комітету виборців України та Котовського міжрайонного управління юстиції продовжили здійснення виїзних прийомів з питань безгромадянства. За сприяння відповідних сільських рад, такі правові прийоми було організавано у восьми населених пунктах Півночі Одещини. За правовою допомогою звернулося 59 осіб без громадянства, переважно з незадокументованим або частково задокументованим статусом.

У більшості звернень ситуація являється критичною, оскільки на руках у людей паспорти колишнього СРСР, які своєчасно не були обміняні. Таких випадків у Красноокнянському районі виявлено 22, у Котовському - 11. Ще більші проблеми виникають у дітей, батьки яких живуть з паспортами громадян колишнього СРСР. Де-юре їх не існує, оскільки свідоцтва про народження вони не мають. Після закінчення школи, такі особи документів про освіту отримати не можуть. Закритий для таких дітей шлях до вищої освіти, офіційного працевлаштування, оформлення шлюбних відносин, отримання соціальної допомоги тощо. По суті, діти стають заручниками бюрократичної державної машини, система якої не дає шансів цим людям узаконити свій статус. Велике питання до органів державної влади, чому десятки років життя цих людей приречене на жалюгідне безправне існування. І проблема не тільки в прискіпливому відношенні посадових осіб територіальних органів ДМСУ чи не бажанню допомогти, а й в недосконалості чинного законодавства.

Показовим прикладом та ілюстрацією проблеми може стати життєва історія трьох сестер з села Топали Красноокнянського району Одеської області. Батьки Світлани, Олени та Надії приїхали з Молдови на територію України в далекому 1994 році, після розпаду Союзу. З об’єктивних причин, паспорт не встигли обміняти. Дівчата народилися на території України, проте документування народження здійснювалося в ПМР, оскільки за паспортом СРСР у відділі РАЦС за місцем мешкання видати свідоцтво про народження дітей відмовилися. Зараз батьків уже немає в живих, сестри живуть в Україні маючи на руках лише свідоцтва про народження зразка невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Через відсутність задокументованого статусу, своїх дітей сестри також не можуть оформити, соціальну допомогу на дітей не отримують….. Руки давно вже опустилися, неодноразові звернення до органів ДМСУ закінчувалися нічим. Чиновники надавали перелік необхідних для подання документів, самі розуміючи що практично такі вимоги виконати неможливо. Схожу ситуацію щодо власного безгромадянства повідали на прийомі ще 7 осіб з села Чорна, 3 людини з села Нестоїта, 4 особи з села Гонората.

Паралельно з наданням правової допомоги, з метою ідентифікації проблем безгромадянства, фахівці проводять з людьми інтерв'ювання та заповнюють спеціальну анкету. Характерно, що жоден з опитаних не виявив бажання покинути територію України для отримання громадянства іншої держави. На питання що для Вас означає безгромадянство, багато відповідали - «ти ніхто», «безвихідь», «неповноцінність». Також люди приходили на виїзні прийоми із неприхованим здивуванням: «Невже комусь до них є діло та хтось дійсно хоче допомогти, і нарешті держава Україна готова прийняти їх в свою родину, після стількох років потурань та невизнання ?».

Віктор Зуєв

координатор ініціативи зі скорочення безгромадянства

в північних районах Одещини

Проект зі скорочення безгромадянства осіб молдавської національності, спричиненого розпадом СРСР, здійснюється Одеською обласною організацією ВГО "Комітет виборців України" за фінансування Європейського союзу.