"Діти майже нічого не бояться": журналісти показали, як працює центр у Херсоні

657

Фото: ЦПР, Альбіна Карман

Напередодні повномасштабного вторгнення та окупації в Херсоні розпочав свою роботу денний дитячий центр, який базується в церкві. Засновником цього центру є місцевий пастор Юрій, який раніше вже визначився як герой репортажу про волонтерську пекарню, що розташована поруч із цим закладом ("40 градусів спеки й пічка на дровах: як херсонські волонтери печуть хліб"). Під час окупації більшість членів команди центру покинула Херсон, що призвело до того, що батьки утримували своїх дітей від відвідування цього закладу. Проте вже через кілька місяців після звільнення міста, наприкінці грудня 2022 року, центр відновив свою діяльність, а станом на травень 2023 року там було зареєстровано 40 відвідувачів.

Кореспондентка Центру публічних розслідувань (ЦПР) Альбіна Карман відвідала цей заклад та розпитала про те, як вони пережили період окупації та які заняття проводять з дітьми у вже звільненому Херсоні.

(Засновник денного центру пастор Юрій у волонтерській пекарні Херсона. Фото: ЦПР, Альбіна Карман)

"Ну що, слава Україні? — Богу слава!"

Рідні брати Петро і Борис — наставники для дітей у денному центрі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони переїхали жити в будинок пастора та наглядати за церквою.

Згодом, каже Петро, росіяни почали заселятися і наводити свої "порядки". Під час першого рейду церкву і хату не чіпали, під час другого — теж не чіпали. Але наступного разу прийшли з фсб.

"У них чомусь таке розуміння, що єдина віра — це православ’я московського патріархату. Вони вважають, що все інше — це американська розвідка", — каже Петро.

Коли туди навідались окупанти, брати саме починали службу разом зі своїми батьками.

"Сюди заїхали 20 спецпризначенців. Я чув, що Мухтар — сусідська собака — все гавкав і гавкав. Вийшов перевірити. Я виходжу, а на мене одразу лазерні приціли навели. Вони вже ходили по дворі, дрон запустили, — пригадує той день Петро, — Мене перевірили спочатку. Спитали, як звати, кажу: "Петя", а потім питають: "Ти розумієш, Петя, якщо ти щось зробиш не так, то твій кінець буде сьогодні? — Розумію".

Потім приставили автомат у спину. Теж саме сталося і з Борисом. Петро передає дослівно один із діалогів, який відбувся з росіянином під час перевірки:
— Пацани, по скільки вам?
— По 22.
— Ну що, слава Україні? — ми розуміємо, що це провокація і якщо сказати "героям слава", то може будь-що статися. І тут брат каже:
— Богу слава, — росіянин одразу розвернувся, не очікував відповіді.

Хлопець припускає, що їх могло того дня врятувати те, що росіянам потрапила до рук Біблія російською мовою, старого видавництва. Хоча, згадує Петро, коли вони знайшли англомовну, то трохи причепилися. "Вже між собою жартуємо, що та Біблія була "натівська"", - каже юнак.

"Ті діти не такі, як тут. Я бачу в їх очах розпач"

"Як людина, яка пережила окупацію, і чия сім’я пережила окупацію, сміливо можу сказати, що "руський мир" нічого хорошого не несе, - каже Юрій. - Коли заходили росіяни, то небо ніби мідним було, ти розумів, що ти живеш, але в неволі. У тебе не було ніякого вибору, ти не міг спокійно ходити вулицями, ти навіть не мав права на власну думку".

Денний центр на базі церкви відновив свою роботу за місяць після деокупації. І станом на травень 2023 року там було зареєстровано 40 дітей, з якими працювали чотири наставники та волонтери.

(Наставники, волонтери та психологиня денного центру для дітей у Херсоні. Фото: ЦПР, Альбіна Карман)

"Тут більшість сімей зі складними життєвими обставинами, — зауважує Петро. — Роботи в Херсоні немає і виходить, що не всі батьки можуть забезпечити своїх дітей, тому приводять їх сюди".

Хлопцю важко назвати випадок, який для нього був найважчим. Діти, батьки яких надмірно вживають алкоголь, хлопчик, який з дитинства ходив з бабусею по смітниках, евакуйовані з Берислава діти, які тільки виїхали з-під обстрілів авіабомбами — всі історії важкі й варті уваги.

Для вихованців проводять ігри, майстер-класи, освітні заняття. Наставники підтримують ідею того, що дітям потрібно реалізовувати свою енергію, оскільки через обстріли вони переважно перебувають вдома і навчаються в режимі онлайн, а після навчання їм потрібне спілкування та активний рух. Усі заняття проводять у напівпідвальному приміщенні задля безпеки й лише одного разу під час сонячної погоди їм облаштували майстер-клас на вулиці. Тоді наставник Ігор навчав дітей випалюванню по дереву.

"Вони подорослішали, майже не бояться нічого, - каже хлопець про відвідувачів. - Війна їх змусила такими стати. Багато чого у них вже немає, багато чого — вже ніколи не буде. Але ми бачимо, що для дітей втіха тут перебувати. Вони можуть отримати частину дитинства, яке у них вкрали росіяни", — зазначає Ігор.

Хлопець вважає основним своїм завданням показати дітям, що їх люблять.

(Практичне заняття з випалювання до дерева в денному центрі. Квітень, 2023. Фото: ЦПР, Альбіна Карман)

Волонтери також співпрацюють з організацією "Save Ukraine", яка займається евакуацією сімей з дітьми з гарячих точок. Після евакуацій на Херсонщині волонтери можуть тимчасово привозити дітей з батьками до денного центру, щоб вони там залишились на певний час, поки не поїдуть далі. Роботу з такими дітьми Ігор вважає найважчою.

"Ті діти не такі, як тут. Я бачу в їх очах розпач, вони ніби розгублені, вирвані з зони комфорту. До них потрібен особливий підхід. От така робота мені найскладніша, бо ти розумієш, що для таких дітей ти чужий. Був у нас нещодавно хлопчик з Ольгівки. Він був замкнутим, ні з ким не спілкувався. Я попросив двох активних дівчат, які ходять до нас, підійти до нього, поспілкуватися, а потім вже і я попросив його мені допомогти. Й так він трохи адаптувався", — ділиться історією Ігор. Для нього важливо, щоб дитина, яка перебуває в стресі, відчула, що її цінують.

"Бувало, що вони чули вибух і кричали, що ми всі помремо"

Серед наставників денного центру є і психологиня. Світлана — дружина Петра, працювала з дітьми у денному центрі й до повномасштабного вторгнення, і після. Каже, різницю дуже помітно: "Діти стали більш непосидючими, деякі можуть поводитися агресивно, не те щоб вони якісь неслухняні, але дуже шумні й не помічають цього за собою. Багато дітей стали ревнивими, хоча я до війни знала їх і вони такими не були".

Дівчина зауважує, що серйозно травмованих дітей в них немає. Але пригадує випадки, коли війна залишала відбиток на психіці дітей: "Спочатку, після деокупації, бувало, що вони чули вибух, забивалися в кут і кричали, що ми всі помремо. Боремося з тривожністю через арттерапію, коли діти працюють з піском, малюють".

Світлана також проводить індивідуальні заняття з вихованцями, які цього потребують.

На момент нашого перебування в денному центрі, там було близько 25 вихованців. Того тижня в Херсоні часто були обстріли та дощі, тому не всі діти приходили.