Види міжнародних злочинів, передбачені міжнародним та українським правом: роз'яснення експертів
8174
Фото: Український інститут майбутнього
Обстріли, зґвалтування, вбивства військовими мирних жителів України стали, на жаль, повседенністю для українців із початком повномасштабного вторгнення російської федерації.
Юристи Одеської обласної організацієї ВГО "Комітет виборців України" у межах реалізації глобальної ініціативи "Трибунал для путіна" пояснили, які саме види міжнародних злочинів передбачені міжнародним та українським правом.
Міжнародні злочини – суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів – міжнародний мир і міжнародну безпеку. Такі посягання є порушенням державою міжнародно-правових норм, що мають основоположне значення для забезпечення міжнародного миру і безпеки, захисту людської гідності та довкілля. Об'єкти злочинів – загальний мир і міжнародна безпека, основи співіснування народів і держав.
Перелік воєнних злочинів і злочинів проти людяності зокрема міститься в чотирьох Женевських конвенціях та додаткових протоколах до неї, а також в Римському статуті Міжнародного кримінального суду.
Римський статут виділяє наступні групи міжнародних злочинів:
a) злочин геноциду (вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, створення нестерпних умов життя, перешкоди дітонародженню, насильницька передача дітей, вчинені з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку);
b) злочини проти людяності (вбивство, винищення, обернення в рабство, депортація або насильницьке переміщення населення і т.п. коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, і такий напад вчиняється усвідомлено);
c) воєнні злочини (грубі порушення Женевських конвенцій);
d) злочин агресії (планування, підготовку, ініціювання або здійснення акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів являється грубим порушенням Статуту ООН).
У свою чергу грубим порушенням Женевських конвенцій може бути порушення таких правил ведення війни:
- Напад на цивільних, атака їх власності або цивільних адміністративних будівель;
- Залучення дітей до бойових дій;
- Напад на медичний персонал, лікарні і карети швидкої допомоги;
- Перешкоджання наданню гуманітарної допомоги цивільному населенню, яке її потребує.
- Примус цивільного населення до давання будь-яких показань чи розповіді будь-якої інформації.
- Грабування цивільного населення
- Примус цивільного населення воювати на стороні окупаційних військ
- Переміщення цивільного населення на територію держави-окупанта
- Жорстоке поводження з полоненими
- Заборона використання видів озброєння, які через невибірковість цілей становлять пряму небезпеку для цивільного населення.
- Атака атомних електростанцій та інших об’єктів, знищення яких може призвести до витоку небезпечних речовин.
- Атака будівель, що є історичними пам’ятками, культурною чи духовною спадщиною.
Україна підписала Римський статут ще 20 січня 2000 року, але так і не ратифікувала його, хоча після угоди про Асоціацію з ЄС у 2014 році ратифікація цього документу є одним із прямих міжнародних зобов’язань України.
Водночас Римський статут передбачає можливість, що й без ратифікації держава може визнати юрисдикцію суду в певних справах, подавши про це належну заяву. Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду з двох питань заявами Міністерства закордонних справ, поданими 17 квітня 2014 року щодо справ Майдану і 8 вересня 2015 року щодо злочинів проти людяності і воєнних злочинів, вчинених на її території.
Відповідно всі міжнародні злочини вказані в Римському статуті, які відбуваються в Україні у зв’язку зі збройною агресією рф з 2015го року можуть бути предметом розгляду Міжнародного кримінального суду (МКС). Разом з тим, не слід розраховувати, що всі злочини будуть розглянуті саме МКС. Це не можливо з огляду на об’єм таких справ. Виходячи зі світового досвіду, МКС буде займатись справами, які стосуватимуться так званих топ злочинців – осіб, які обіймають найбільш відповідальні пости, та виступали організаторами злочинів. Основна кількість справ скоріш за все буде предметом розгляду національних судів.
Кримінальний кодекс України містить статтю, яка встановлює відповідальність за воєнні злочини – стаття 438 КК - порушення законів та звичаїв війни. Стаття передбачає відповідальність за жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій. Тобто фактично ця стаття так само відсилає до міжнародно-правових, які містять конкретні описи правопорушень. Саме за цією статтею наразі відкриті кримінальні провадження українськими правоохоронними органами за фактами воєнних злочинів та розглядаються справи у судах.
За даними Офісу Генпрокурора, станом на 24 жовтня 2022 р. почато розслідування 60 101 злочину, пов’язаного зі збройним конфліктом. Більшість проваджень розпочато за фактами порушення законів і звичаїв війни, тобто норм МГП (стаття 438 ККУ), – 40 221 провадження. За результатами розслідування злочинів, передбачених статтею 438 ККУ, повідомлено про підозру 195 особам. До суду скеровано обвинувальні акти стосовно 47 осіб, 10 з яких на цей час засуджено.
Також Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за:
- застосування зброї масового знищення (ст.439 КК)
- розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК)
- екоцид (ст. 441 КК)
- геноцид (ст. 442 КК)
Разом з цим, експерти схиляються до того, що перелічені злочини, які вчиняються під час воєнного конфлікту, необхідно кваліфікувати за спеціальною нормою – статтею 438 КК.
