Львівський медіафорум 2026: мій перший досвід

Чи можете ви собі уявити країну, яка п’ятий рік потерпає від повномасштабної війни й при цьому щороку збирає міжнародні форуми з сотнями журналістів з усього світу? Ось і я не міг. Так сталося, що останній раз на значний журналістський форум я виїжджав ще до повномасштабної агресії. Мені здавалося, що іноземні медійники з дуже успішних країн світу не стануть піддавати ризику своє життя, якщо це безпосередньо не пов’язане з виконанням професійних обов’язків. Будемо відвертими: така подія навряд чи могла б зараз відбутися на півдні або сході України. Однак прильоти трапляються й у західних областях країни. На щастя, форум пройшов без ексцесів. Дозвольте поділитися моїми суб’єктивними враженнями від поїздки.

Принади весняного Львова

Одеса й Львів – два мої улюблені міста України. В Одесі я народився й живу, а Львів мені завжди подобався якимось теплим спокоєм. У Львові не треба поспішати, адже можна не побачити пам’ятники, церкви, стародавню архітектуру, не відчути дух міста, яким наповнені вузькі вулички. Львів’яни дуже позитивні й схильні допомогти туристу, особливо якщо він цікавиться їхнім містом. Тут навіть таксист без проблем розповість, як дістатися вокзалу громадським транспортом.

Одесу я вважаю повною протилежністю Львову. Одеса – це місто-екстраверт, яке винагороджує тих, хто готовий гучно заявляти про себе й привертати увагу. Мені здається, в Одесі є певна внутрішня напруга: треба бути постійно готовим прийняти виклик або скористатися слушною нагодою.

Упродовж триденного перебування у Львові в мене склалося враження, що місто не знає про існування війни. Я жодного разу не почув звуку тривоги. Львівські вулиці наповнені людьми, а центр міста просто переповнений. Увечері вам буде непросто знайти вільне місце в кафе або ресторані. Так, я зустрів чимало людей у військовій формі, однак траплялося це переважно навколо військових закладів. Але ж ні, про війну місто чудово пам’ятає: щодня о дев’ятій ранку всі люди завмирають. Після Одеси це схоже на зйомку фантастичного фільму. І мені знадобилося кілька секунд, щоб з незвички пригальмувати.

Організація медіафоруму

Можна стверджувати, що медіафорум щороку прогресує. Якщо в 2025 році на захід зібралося понад 500 учасників з 26 країн, цього року на форум приїхало вже понад 700 учасників з 36 країн. Я бачив представників німецьких, британських, американських медіа, чув розповіді журналістів Грузії, Боснії та екзотичного Тайваню про систему медіа та політичну ситуацію в їхніх країнах. Вочевидь, організаторам довелося докласти чимало зусиль, щоб провести перемовини й забезпечити трансфер представників настільки різних країн.

Делегація Інтента. Автор матеріалу десь заблукав. ФОТО: Наталя Довбиш

Делегація Інтента звернула увагу на те, що на форумі було до десяти представників Одеси. Цей факт цікавий тим, що до повномасштабного вторгнення тільки телеканалів в Одесі було більше тридцяти. Звісно, сьогодні медіаландшафт Одеси, м’яко кажучи, не настільки розгалужений. До того ж, були й об’єктивні причини, які могли відштовхнути від заходу частину українського медіасередовища. По-перше, організатори збирають з учасників обов’язковий грошовий внесок, що не так просто витримати українським журналістам у сучасних реаліях. По-друге, мовою офіційної програми форуму обрано англійську. Звісно, у школі англійську вчили майже всі, однак, як показує практика, це не завжди ґарантує високий рівень знань. Синхронний переклад на українську організатори не забезпечують. Це можна сприймати як рух у Європу або як бажання зекономити – залежно від рівня позитиву вашого світосприйняття.

Початок форуму

Форум проходив у великому сучасному центрі, який містить низку приміщень різного розміру, що досить зручно для проведення подібних форумів. Як я розумію, минулого року форум також проходив на цій локації. У просторій залі, призначеній для пауз на каву та обід, були представлені два відеопроєкти та одна відеоінсталяція. Зокрема, один із відеопроєктів показував українських дітей, які були примусово вивезені до росії, але згодом повернуті додому. У відео діти були зняті під час сну, що, ймовірно, мало символізувати чистоту й беззахисність дітей перед жахіттями війни.

Відеопроєкт "Ви не маєте цього бачити". ФОТО: lvivmediaforum.com

У відеопроєкті "Земля" було використано записи з нагрудних камер українських військових для панорамного огляду українського ландшафту. Цікаво, що прем’єра відео відбулася на Венеційській бієнале цього року, а медіафорум став другим майданчиком для демонстрації.

Відеопроєкт "Земля". ФОТО: lvivmediaforum.com

Нарешті, інсталяція "Змінись або помри" була стилізована під рекламну вивіску. Імовірно, авторську ідею можна сприймати як вибір між особистими інтересами та потребами країни під час війни.

Інсталяція "Змінись або помри". ФОТО: lvivmediaforum.com

Вважаю, що всі три презентації були оригінальними, продуманими й відповідали рівню європейських форумів.

Програма першого дня форуму була обмежена трьома годинами. Зала стоячи привітала аплодисментами журналіста та військовослужбовця Максима Буткевича, який під час війни опинився в російському полоні. Загалом відкриття виглядало урочисто й красиво. Можливо, додаткової урочистості заходу додавало англомовне спілкування.

Виступ Максима Буткевича. ФОТО: lvivmediaforum.com

Скажу про те, що мені не сподобалося вже в перший день і потім ще кілька разів викликало дискомфорт упродовж форуму. На деяких панелях модераторами виступили люди, які не були журналістами. Як мені пояснили, це були чи то блогери, чи то навіть бізнесмени. Різниця полягає в тому, що блогери просто розслаблено спілкуються зі спікером замість того, щоб рухати розмову в певному напрямку. У нас є ексклюзивний спікер, а ми навіть на 70 відсотків не використовуємо його потенціал. Скоріш за все, блогери були використані організаторами свідомо для додаткового просування форуму, однак для мене як споживача інформації й журналіста це виглядало як марнування ресурсу.

Неофіційна вечірня програма першого дня відбувалася на локації львівської пам’ятки архітектури початку ХХ століття. Попри безсумнівну оригінальність обраної локації, задум організаторів лишився для мене незрозумілим. Учасники розбилися на окремі групки для спілкування. Імовірно, так провести час можна було на будь-якій локації, при цьому зі значно більшим комфортом. Мені здається, вечірню програму подальших форумів можна урізноманітнити. Наприклад, можна було б провести тематичний квіз, пов’язаний або зі сферою масмедіа, або з російсько-українською війною.

Учасники форуму на віллі початку ХХ століття. ФОТО: lvivmediaforum.com 

Основна частина форуму

Другий день справив на мене дуже сильне враження. З самого ранку почалася інтенсивна робота. Причому одночасно відбувалося дві або навіть три панелі, так що зробити вибір іноді було досить важко. Мені особливо запам’яталося спілкування з медіадонорами та презентація підручника з журналістики, який знаходиться в процесі розробки. Підручник я дозволив собі нахабство дещо покритикувати, при цьому наявний у ньому контент, поза сумнівом, буде корисним. На презентації підручника відбувся маленький, але вкрай показовий епізод. У процесі обговорення несподівано виявилося, що в залі непомітно сидить мер Львова Андрій Садовий. Він далеко не першим взяв слово, щоб запропонувати авторці співробітництво й підтримку у створенні підручника з медіаграмотності для львівських школярів. А тепер уявіть, що подібний медіафорум проходив би в Одесі. День відкриття повністю пішов би на виступи мера, губернатора, їхнього друга прокурора, авторитетного місцевого олігарха, його дружини, представника великого бізнесу, його коханки та інших поважних осіб.

У перервах між панелями приємно були зустріти колишніх студентів та колег-журналістів. Вочевидь, живе спілкування й обмін думками та інформацією є важливою складовою подібного заходу.

Завершився другий день публічним інтерв’ю, яке давав представник з питань стратегічної комунікації ГУР Андрій Юсов. Скажу відверто: інтерв’ю мене розчарувало. Блогер-інтерв’юер не міг або не хотів поставити цікаві запитання, а спікер не бажав ділитися інформацією. Розумні люди мені роз’яснили, що не всі події форуму спрямовані на його учасників. Корисний урок: помітні публічні заходи необхідно сприймати у двох вимірах – як власне подію й у ширшому суспільно-політичному контексті.

Автор матеріалу був нарешті знайдений зусиллями одеських і київських медійників. ФОТО: Наталя Довбиш

На третій день втома відчутно давалася взнаки, тому я дозволив собі прогуляти деякі панелі й поспілкуватися зі старими знайомими. Завершила одеська делегація культурно-інтелектуальну програму походом до галереї, де були виставлені роботи художника Тараса Шевченка.

На завершення

Події на кшталт Львівського медіафоруму мають значення, яке важко переоцінити. Щоденна рутинна робота журналіста є важливою, однак вона пригнічує, не дає підняти голову й спокійно подумати. Коли ти щодня варишся в соусі власних думок, корисно пригадати, що у світі є чимало людей з оригінальним світобаченням та знаннями, якими ти не володієш. Львівський медіафорум дозволяє отримати інформацію, обмінятися досвідом, зустріти старих знайомих і знайти нових, завести корисні контакти й просто відпочити в чудовому місті лева. Якщо буде можливість, я обов’язково повернуся наступного року.         
  
     

Олег Пархітько

Публікації у розділі "Блоги" відображають виключно точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.