"Графіка сенсів" - розмова мовою символів, образів і глибоких емоцій

Стіни Музею української книги при бібліотеці імені М. С. Грушевського в Одесі на кілька тижнів стали місцем глибокого мистецького діалогу. Тут відкрилася персональна виставка Тетяни Маслової "Графіка сенсів" – подія, що резонує як в мистецькому середовищі, так і у серці кожного, хто намагається осмислити себе як частину української культури, нації, історії.

Втім, як справедливо натякає назва, картини в експозиції – не декоративні об’єкти. Це – висловлювання. Їхня мова – фактура, текстура, лінія, деталі. Їхній сюжет – Україна, з її глибинними травмами, перетвореннями, поверненнями до себе. Вони не лише про війну чи боротьбу. Вони про тишу після бою, про тінь минулого, яка впала на сьогодення, про перетікання сили з міфу в реальність.

Тетяна Маслова спілкується з гостями виставки. Фото: Катерина Галенко

Тетяна Маслова – знана художниця-графікиня, член Національної спілки художників України, старша викладачка кафедри образотворчого мистецтва Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Її твори – результат тривалих філософських пошуків, дослідницької точності й глибокого емоційного заглиблення в тему національного буття.

Виставка "Графіка сенсів" охоплює декілька тематичних серій, виконаних у різних техніках: офорт, монотипія, авторські експерименти з друком, колажі, а також змішані й авторські техніки. Картини вимагають уваги, вдумливості, поваги до деталей. Це візуальне письмо, яке хоче бути прочитаним і пережитим.

Деталі і текстури в роботі Тетяни Маслової. Фото: Катерина Галенко

Одна з центральних робіт – "Минуле" – присвячена розриву з радянським спадком. "Ця робота стала моїм проривом із радянського минулого. Я дивлюсь у майбутнє й розумію, що повернення немає", – каже художниця. І ця особиста позиція, виражена мовою образів, перегукується з національним досвідом багатьох українців.

"Минуле" – Тетяна Маслова. Фото: Катерина Галенко

На відкритті пані Тетяна розповіла історію одного з головних образів виставки – міфологічного характерника. 

"Перша робота — це сам "Характерник": зображення самотнього вовка. Але це не просто вовк — це перевертень, людина, яка може перетворитися на Вовка. За нашими легендами, це могли бути козаки, які володіли особливою силою… 

Зараз це, як на мене, вже виглядає як міф. Ми не можемо цього перевірити, бо це було давно. Але це дає уявлення про наше самосприйняття — як ми себе усвідомлюємо як спільнота, як нація, як українці.

Цей образ з’явився у 2017 році. Вже були окуповані території, армія змінювалась, змінювалися її символи, настрій. Тоді активно обговорювали нову символіку українського війська.

Я подумала, що якби могла долучитися до цієї ідеї, то створила б власне бачення того, яким міг би бути наш воїн. Той, що несе всю міць і глибину нашого народу, аби захистити країну. Так і з’явився цей Вовк — характерник, відсторонений від звичних образів, які я бачила на той час: козацьких, повстанських тощо.

Цей образ не пов’язаний із сутністю людини — радше з сутністю природи. Це образ землі, яка сама себе захищає. Це — природа наших людей.

Мені здається, саме з цього образу виник тотем. Такий тотем з’являється у народів із великою історією. Вони на певний період ототожнюють себе з вовком, тигром, левом, ведмедем, драконом — найсильнішими істотами навколо, яким приписують надприродну силу.

Те, що я уявляла тоді, присвячено Силам спеціальних операцій ЗСУ. У них тепер є характерна емблема, яка перегукується з тим, що я зобразила. І я сприйняла це як підтвердження моєї думки.

Іноді ми самі шукаємо інформацію, іноді вона знаходить нас. Буває, що те, до чого ми приходимо, — це логічне продовження нашого шляху.

Так вийшло і з науковою працею, яка переросла в монографію "Культ Вовка у військових традиціях Давньої України". Вона вийшла у 2023 році, але її основи були закладені ще у 2017-му — тоді ж, коли я створила свій образ. Автор — військовий, який з 2014 року захищає Україну, і навіть захистив дисертацію на цю тему.

Коли я побачила цю працю, вона стала для мене підтвердженням важливості моїх символічних образів. 

Чому це важливо? Тому що довгий час образ українця формувався як веселого, добродушного, гостинного, щедрого. Ми могли бути якими завгодно, тільки не войовничими. Нам не дозволяли бути "зубастими", озброєними, сильними.

Але зараз ми можемо і маємо це собі дозволити. Якщо не будемо — втратимо Україну.

Повернення воїна в українську ідентичність — це необхідність. Інакше народ розчиняється, стає ґрунтом для інших, сильніших войовничих спільнот. Бути озброєним — не про емоції, а про стан. Україна має бути захищеною, впевненою, навіть трохи лякаючою. Вона має вміти тримати межу.

Бо якщо ти не тримаєш межу, не заявляєш, що вона в тебе є, — її перейдуть. І ми маємо підготувати цю межу — між нашою країною й іншими, між нашою нацією та іншими.

Будувати її можна по-різному. У мене — інструмент мистецтва. Я будую межу через мистецтво. Це моя думка, і я її тут залишаю".

– Тетяна Маслова про роботу "Характерник".

"Ненька" та "Характерник", Тетяна Маслова. Фото: Катерина Галенко

На відкриття виставки зібралися художники, мистецтвознавці й просто небайдужі одесити. У форматі вільного обміну думками прозвучало багато схвальних відгуків – і щодо майстерності, і щодо позиції. Всі погоджувались: у роботах Тетяни Маслової – не ілюстрації, а сенси, які працюють із внутрішнім світом глядача.

Ольга Погрібна і Тетяна Маслова. Фото: Катерина Галенко

Музей повторив експериментальний формат бліц-опитування, створивши для художниці оригамі-вовків із прихованими всередині запитаннями. Завдяки цьому аудиторія дізналася, що пані Тетяна працює переважно у вечірні та нічні години – з 17:00 і до 3:00. На питання, яку емоцію їй найцікавіше зображати, відповіла: "Я зображаю не емоції, а інформацію". У її роботах важливіше донести зміст, ніж транслювати власний емоційний стан.

Коли захід добігав кінця, і гості вже почали розходитися, авторка виставки подарувала ще одну несподівану і зворушливу мить: заспівала. Зокрема лунала українська козацька пісня "Ой гук, мати, гук" – у двоголоссі, із сучасним аранжуванням. Це була кульмінація вечора, момент, коли візуальне мистецтво, слово і пісня злилися в єдине ціле.

"Графіка сенсів" – це шлях крізь образи, що говорять мовою сучасної України. Це розмова про силу, тишу, пам’ять і майбутнє. Побачити її можна в Музеї української книги до 1 липня.

Катерина Галенко

Публікації у розділі "Блоги" відображають винятково точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.