Знайти й повернути: пошук героя Олександра "Філа" Сурменка завершився

6020

Фото: Інтент/Альбіна Карман

В листопаді 2023 року одна з пошукових груп Гуманітарного проєкту ЗСУ "НА ЩИТІ" проводила пошуки загиблих на деокупованій Херсонщині, в районі Давидового Броду. Тоді пошуковиця Анастасія Андрикова, розповіла журналісткам "Інтента" про те, що її головна ціль пошуків — знайти тіло загиблого друга й побратима Саші. Історія Насті перетворилася в документальний фільм НАСТЯ, який за сприяння Media Development Foundation презентували на закритому кінопоказі в Києві. Відтоді усі творці фільму чекали продовження цієї історії.

Передісторія

Завдяки спільній роботі Центрального Управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Уповноваженого зі зниклих безвісти у співпраці з Об’єднаним центром при СБУ, вдалося репатріювати до України 254 тіла загиблих військовослужбовців. Серед них був військовослужбовець з Броварів Олександр "Філ" Сурменко, що встав на захист Київщини з першого дня повномасштабної війни та зник безвісти в селі Устимівка Луганської області влітку 2022 року.

За інформацією побратимів та посестер, лейтенант Олександр Сурменко навесні 2022 року, після звільнення Броварщини від російських загарбників, очолив першу зведену роту 136-го батальйону і повів наших бійців нищити ворога на Схід України. Він брав безпосередню участь у бойових діях на території Луганської та Донецької областей. Організував та безпосередньо керував передислокацією зведеної роти під час форсування річки Сіверський Донець, унаслідок чого, завдяки грамотним діям, підрозділ вийшов з оперативного оточення без втрат.

Загинув Олександр 19 червня 2022 року під час стримування наступу переважаючих сил противника поблизу населеного пункту Устинівка Луганської області. Бій з ворогом тривав понад 8 годин.

Лейтенант Олександр "Філ" Сурменко. Фото надала Анастасія Андрикова

"Я всім казала: "Та Саня не міг загинути. Він точно живий". Ну, це ж Саня, він зараз закинеться якимось знеболювальним, накине собі 33 своїх турнікети, бо він такий досвідчений, він молодець, він не може загинути. Але потім ця вся моя теорія просто падала. Люди вірили в те, що він живий, а я вже не вірила, я вже розуміла реальність, що він ніяк не вижив. В якийсь момент ми зупинилися посеред поля, бо я всю дорогу ридала, захлинаючись. Я вийшла, сіла на траві на пагорбі й сиділа в холодному літньому полі під зоряним небом. Я ридала і думала про те, що Сані там зараз холодно, боляче і він один в полі. І після цього все, жодних емоцій на похованнях, жодних емоцій по втратах, я спокійно це все переношу, воно не йде за мною. Я собі чітко визначила, що я повертаю хлопців додому і маю повернути Сашу. Того літа я поставила фото Саші на заставку телефона і не змінюю, щоб завжди собі нагадувати, що я маю повернути його додому", — розповідала Анастасія Андрикова "Інтенту" під час пошукової місії на Херсонщині в листопаді 2023.

Анастасія Андрикова в деокупованому селі на Херсонщині. Фото: Інтент/Альбіна Карман

Похорон "Філа"

Напередодні похорону Настя збирає в Броварах друзів і знайомих, які також їдуть на прощання. Вона вдруге за час служби в пошукових групах приїхала додому, й вдруге цей приїзд повʼязаний із похованнями її друзів. Поки везе усіх в Калинівку — рідне село Саші, поруч із Броварами — розповідає, що для неї робота в пошукових групах змінюється з кожним роком в кращу сторону з погляду інтенсивності, підготовленості та кваліфікації.

Коли Настю повідомили про те, що тіло "Філа" повернули, вона написала нашим журналісткам дорогою до моргу: "Я думаю, що його пошук мотивував мене всі два роки. Боюсь втратити цю землю під ногами, якщо це він", — казала пошуковиця перед опізнанням. Зараз, перед похованням все ж опізнаного друга, її тримає те, що поруч дім, рідні і друзі.

В Калинівці вже зібралось чимало людей й сформували живий коридор. Візуально половина з присутніх — військовослужбовці та військовослужбовиці, які служили із "Філом" на Київщині. Усі вони чекали його два з половиною роки.

Родина Олександра "Філа" Сурменка під час прощання у Калинівці. Фото: Інтент/Альбіна Карман

Велика колона людей рухалась до кладовища майже мовчки в усвідомленні того, що душа захисника знайшла спокій аж через два з половиною роки важкого шляху — в розмовах було чути, що про це згадували часто.

Фото: Інтент/Альбіна Карман

Як тільки труну "Філа" обступили на цвинтарі та почали прощатись, почалася злива.

"Мені одному здається, що він би міг бути командиром?" — говорять побратими загиблого, — "Саша завжди в першу чергу піклувався про своїх бійців та особистим прикладом мотивував особовий склад нещадно нищити ворога", — згадують вони.

Анастасія Андрикова прощається з другом. Фото: Інтент/Альбіна Карман

Під зливою. Фото: Інтент/Альбіна Карман

Фото "Філа" було заставкою на телефоні пошуковиці Насті впродовж двох з половиною років як нагадування про те, що його потрібно знайти й повернути додому. Дівчина розблоковує телефон поки труну повернутого додому друга засипають на кладовищі й немов востаннє дивиться на його фото. А вже за півтори години, о 14:17, вона змінює заставку зі словами: "Починаю жити життя".

Фото: Інтент/Альбіна Карман