Люди, які не хочуть розмовляти

15800

Фото: ЦПР

Фото: ЦПР

Колись на філософському факультеті ОНУ імені Мечнікова одеський поет Ілля Рейдерман (помер 27 жовтня, 2022 року) під час наших "штудій" до платонівських діалогів запитав, яка в мене мрія.

Я відповіла - йти та розмовляти з людиною. Дуже пілатівський образ. Ти втомлений йдеш і відчуваєш щось таке справжнє, що ви разом співаєте, наприклад, "Дзвоник" Вертинського.

Нескінченний міф про прогулянку, шляхи та розмови.

Але не всі люди хочуть спілкуватися та згодні розкриватися. Нещодавно з’їздивши на деокуповані території як документаторка та журналістка-розслідувачка я зрозуміла, що люди не розуміють, що з ними сталося. 

Ба більше, їм ніхто про це не говорить. В кращому випадку до них приходить слідчий та швидко фіксує воєнні злочини. 

"А що розказувати? Нащо це? Пішли і ну їх", - ось таке я чую постійно в кожному селі.

Україна не тільки поки що немає ресурсу з боку правоохоронних органів, щоб зафіксувати і зібрати воєнні злочини окупантів навіть по відношенню до мирних жителів, але й просто донести до людей, що про це потрібно ГО-ВО-РИ-ТИ.

Розлідувачі також змушені брати на себе обов’язок психологічної підтримки для постраждалих, щоб разом з’ясувати – що ж нарешті сталося. І нарешті НАЗВАТИ злочин.

Знов-таки, якщо звернутися до християнської метафізики, це і є покликання людини - навчитися називати речі своїми іменами.

Ось яскравий приклад. Місцевий житель села Центральне, де викрали в’язнів Снігурівської колонії не дуже хотів спілкуватися, а потім каже, якщо коротко передати зміст: мене росіяни не чіпали, все ок, ось тільки зуби вибили

А ще все це дуже важко оформлювати в текст. Ви колись намагалися розшифровувати те, як говорять звийчайні сільські люди? З редакторської точки зору? А ще ж хочеться передати весь цей невломий природній вайб, інтонації: ось тут мовчить, тут тихо посміхається, маше руками, задумливо курить, жує виноград, а ось тут плаче, трішки випив, але намагається триматися.

Доречі, Нобелівську премію 2023 року з літератури присудили норвезькому письменнику Йону Фоссе "за новаторські пʼєси та прозу, які дають голос невисловленому". Так от герої, яких ми знімаємо на виїздах, нарешті з небуття знаходять голос.

Те, що ми разом з ними осягаємо, звичайно тригерить. Тому ми ідентифікуємо окупантів і знімаємо про це фільми. Але нам потрібні свідомі інтерв'ю свідків. Важливо, щоб люди розуміли, для чого ми це робимо, для чого копирсаємося в доказах, які залишили по собі військові рф в їх розтрощених будівлях.

Саме такі виїзди наближають тебе до відчуття реальності та чогось справжнього. Ми сміємося, що колись наша команда просто перестане мене чекати та залишить в якомусь селі... 

Ната Чернецька

Публікації у розділі "Блоги" відображають винятково точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.

Поділитися