Страта, самогубство чи життя: доля найвідоміших пропагандистів Третього Рейху

Не завжди, але часто нагорода спіткає своїх героїв. За свої вчинки, особливо злочинні, доводиться нести відповідальність незалежно від того, за посередництвом яких інструментів вони були скоєні. Війни минулого, їх завершення та наслідки доводять цю тезу. Багатьом відомі гучні вироки Нюрнберзького трибуналу щодо запобіжних заходів багатьох воєнних злочинців Другої Світової війни. 

При цьому відомо, що злочини даної категорії скоювалися не лише на полі бою і не самою лише зброєю в руках. Пропаганда віддавна використовувалася як один з інструментів організації та супроводження воєнних і політичних процесів. Часто саме якісна інформаційна робота передувала глобальних масштабів конфліктам і провокувала найжахливіші вчинки людства. Тому відповідальність за численну кількість злочинів різного характеру покладається в тому числі і на працівників інформаційної сфери. Один із найкращих прикладів реалізації такої відповідальності на практиці є виникнення "окремих ситуацій" із "окремими персонами" під час Другої Світової та після її завершення. 

Тому пропоную розібратися, якою була доля пропагандистів Третього Рейху?

Йозеф Геббельс

Приклад, ймовірно, відомий багатьом, та не згадати його було б неправильно. Рейхсміністер народної освіти та пропаганди Німеччини у 1933-1945 рр. Протягом діяльності на цій посаді, доктор Геббельс підкорив засоби масової інформації та осередки культурно-просвітницької діяльності, змусивши їх працювати в інтересах Гітлера. Одним із наймасштабніших його злочинів є безпосередня причетність до провокування геноциду євреїв. Заклики до винищення даного народу рейхсміністер проголошував у своїх промовах, аргументуючи це загрозою добробуту Німеччини та чинній ідеології.

"У той час як націонал-соціалізм приніс нову версію і формулювання європейської культури, більшовизм є оголошенням війни самій культурі з боку очолюваних євреями інтернаціональних недолюдей. Вона не тільки антибуржуазна, вона антикультурна. Це означає, в кінцевому рахунку, абсолютне знищення всіх економічних, соціальних, державних, культурних і цивілізаційних досягнень західної цивілізації на користь безрідної і кочової міжнародної зграї змовників, які знайшли своє представництво в єврействі" - промова на з’їзді нацистської партії у Нюрнберзі, 1935 р.

Політично-інформаційні дії Геббельса мали критичні для людства наслідки у вигляді мільйонів убитих у жахливі способи громадян країн, в тому числі самої Німеччини. Виникає логічне питання: чи була відповідальність за скоєні злочини? 
Після самогубства Гітлера, що сталося 30 квітня 1945 року у його бункері, і останньої спроби піти на перемовини із радянськими військовими, разом із своєї дружиною та дітьми теж припинив життя власноруч.

Юліус Штрейхер

Майбутній гауляйтер Франконії опинився в оточенні Гітлерівського апарату завдяки власній політичній групі – Соціалістичній партії Німеччини (1919 р.), із котрою згодом увійшов безпосередньо до складу НСДАП.

У цьому матеріалі постать Штрейхера ми згадуємо, передусім, через газету "Штурмовик", редактором якої він був. Видання систематично пропагувало антисемітизм і расизм, приписувало євреям неадекватні вчинки, іноді відверто містичного характеру. У газеті публікувалися псевдо-докази нечестивих вчинків цього народу. Водночас створювалися матеріали, котрими нацисти намагалися науково обґрунтувати твердження від імені свої ідеології та ті, котрі являли собою прямі та примітивні образи. Останні набирали обертів упродовж 30-тих років і досягли умовного апогею під час Другої Світової війни.

Окрім "Штурмовика", Штрейхер мав відношення і до інших пропагандистських видань, але найпопулярнішою була саме описана газета. Окірм редакторської діяльності, він певний час (у 1920-тих) працював учителем у школі, з якої був звільнений за просування антисемітизму. 

Нацистський пропагандист закликав до геноциду протягом своєї кар’єри у сфері інформаційної діяльності. Він мав безпосереднє відношення до провокування масових злочинів, в тому числі і воєнних, проти окремих народів світу. Як закінчилася його історія?

Варто зауважити, що на Нюрнберзькому процесі редактор "Штурмовика" не визнав свою "неправоту", стверджуючи, що його судять безпосередньо євреї. Незважаючи на зусилля сторони захисту, контекст яких сам підсудний не надто схвалював, Нюрнберзький трибунал визнав Штрейхера винним у злочинах проти людства і засудив до смертної кари через повішання. Вирок було реалізовано 16 жовтня 1946 року. Під час підготовки до повішання і перед самим його початком Штрейхер не відмовився від своїх ідей.

Ганс Фріче

Нацистський пропагандист, чиновник Міністерства народної освіти та пропаганди, котрий у вересні 1932 року заснував свою радіопрограму під назвою "Ганс Фріче говорить". Трансляції були щоденними.

Сам Фріче у 1938 році очолив відділ преси, а з листопаду 1942 був начальником радіовідділу. Він отримав репутацію найпопулярнішого німецького коментатора часів війни.

Під час Нюрнберзького процесу був виправданий за усіма звинуваченнями, оскільки було визнано, що закликів до злочинів проти людяності він не проголошував. Натомість подальші судові процеси, пов’язані із глобальною програмою з денацифікації Німеччини, а також нові докази стосовно закликів до винищення народів Європи присудили йому 9 років каторжних робіт у таборах.

У 1950 році він вийшов на волю за амністією і у 1953 помер від раку.

Ленні Рифеншталь

"Улюблена режисерка Гітлера", як її часто називають, після приходу нацистів до влади створювала для них пропагандистські фільми. "Тріумф волі" (1935 р.) – репортажного характеру стрічка про один із з’їздів НСДАП, та "Олімпія" (1936 р.) – репортаж Олімпіади у Берліні 1936 року набули шаленої популярності і зробили серйозний внесок в укріплення діючого на той час політичного режиму. Була причетною до зйомок вторгнення Третього Рейху до Польщі у 1939 році.

Вона була одною з небагатьох, хто зміг уникнути відповідальності за пропаганду ідеології нацизму та причетність до злочинів проти людства. Ряд процесів не призвів до фактичних вироків, хоча їй довелося побувати у місцях позбавлення волі одразу після завершення війни.

Незважаючи на виправдання, вона не змогла повноцінно продовжувати свою кар’єру у кіно і протягом усього подальшого життя, аж до смерті у 2003 році піддавалася критиці та звинуваченням.
 

Олексій Дяков