Про церкву та державу

Попи московського патріархату у нормального українця викликають обґрунтований напад люті. Я тут не виняток і причина очевидна.

А ви замислювалися, чому вигнання цих глистів з України йде так повільно та часто супроводжується відкритим захистом від представників влади? Чому досі влада не виявила політичної волі для того, щоб позбутися відкритих агентів впливу ворога всередині України?

Відповідь на поверхні. Сьогодні в Україні релігія – це легалізована політична корупція. Наголошую, будь-яка релігія будь-якого патріархату.

Давайте одразу визначимося. Я розрізняю релігію та віру. Поважаю почуття тих, хто вірить, але не перетравлюю прояви релігійності. Якщо уникнути складних філософських формулювань, то сьогодні, на мій погляд, в Україні віра - це переконання людини, для когось інтимне почуття. А ось релігія – це вже давно бізнес, який використовує ці почуття та монетизує їх, у тому числі й шляхом політичної корупції.

На моє глибоке переконання, будь-яка боротьба тільки з московським патріархатом ніколи не дасть результатів тому, що не тільки всередині України, а й за її межами (не обов’язково у московії) завжди знайдуться ті, хто будуть говорити про не об'єктивність та політичне упередження. Погодьтеся, кожен, хто замислювався над цією темою хоч раз чув від якогось пана в костюмі та при посаді "мудрий" вислів про те, що найкривавіші війни – релігійні (дивіться відео за посиланням). При чому, часто цей штамп випалюють з такою експресією, що важко помилитися в тому, хто таку релігійну війну готовий розпочати.

Тем не менш, шлях до розв'язання проблеми є. Він полягає в тому, щоб по-справжньому відокремити будь-яку церкву від держави. Для цього необхідно зробити декілька кроків:

• На державному рівні заборонити пільги для усякої церкви, включаючи пільги по податку на землю та оренду.
• Зобов’язати всіх служителів культу всіх конфесій надавати такі ж декларації, як чиновники, нардепи чи публічні особи. Якщо майна стало більше, то зобов’язати платити податок на загальних умовах.
• Зобов’язати надавати щорічну декларацію кожним храмом. Якщо майна стало більше, то зобов’язати платити податок на загальних умовах.
• Заборонити будь-які розрахунки готівкою в приміщені церкви. Будь-які пожертви винні бути в безготівковій формі на рахунок окремого храму.
• Зобов’язати всі продажі ікон, вина, свічок та інше проводити виключно через касовий апарат. І взагалі вести податковий облік на рівні будь-якого підприємства (не ФОПа) з обов'язковою сплатою ПДВ.

Можливо не саме ці кроки, але у цьому напрямі, постійно нагадуючи, що торговці мають бути вигнані з храму, і кесареві слід віддати кесареве. Адже це бізнес, а найбільше бізнес, який побудований на величезному обороті чорної готівки, боїться обліку, за яким обов'язково піде контроль.

Чи нова ця думка? Звичайно ж – ні. Чому ми її не чуємо з трибуни Верховної Ради очевидно. Православ'я – це голоси. А найбільше ці кроки щодо відокремлення церкви від держави вдарять саме по бізнесу православ'я.

І той, хто сьогодні з трибуни будь-якої ради говорить про те, що не на часі розглядати релігійні питання не за віру дбає, а за свої голоси, на які він розраховує під час наступних виборів. У Бога вірять під час молитви, а під час таких промов дбають про власну вигоду.

На завершення кілька слів тим, хто дотримується тієї точки зору, що московських попів треба гнати поганою мітлою, а от наших українських священників необхідно пестити та плекати тому, що вони стоять на проукраїнських позиціях.

По-перше, я не ставлю під сумнів проукраїнську позицію ПЦУ. Але й проукраїнська позиція буває різною. Корупціонер, який сидить на потоках бюджету, теж проукраїнський тому, що у разі приходу агресора його позбавлять годівниці.

По-друге, є така проукраїнська позиція, що може бути шкідливою для України. Простий приклад. Згадайте тих, хто ще зовсім недавно стверджував, що Україні не потрібна йти до ЄС та НАТО. Вони теж мали проукраїнську позицію, але ця позиція заважала інтеграційним процесам, що зробило нас усіх уразливішими.

По-третє, якщо у ПЦУ по-справжньому стоять на проукраїнських позиціях та впевнені в тому, що їх підтримують віряни, то вони з радістю мають зустріти такі кроки держави. А от якщо вони просто хочуть стати спадкоємцями бізнесу московського патріархату, то, звичайно, чинитимуть опір. На жаль, коли я дивлюся на кількість дорогих автомобілів, золота в одязі та інші прояви розкоші, у мене складається саме таке враження.

Цей блог є моя особиста точка зору, яка може не збігатися з думкою редакції.

Ігор Льов