План перемоги Зеленського: реальна стратегія чи політична ілюзія

16 жовтня Президент України представив у Верховній Раді План перемоги. Протягом останнього тижня відбувається парад підтримки цього плану порадами обласних центрів та областей. Лише на Півдні України: 25 жовтня Одеська міська рада, 30 жовтня Миколаївська міська рада, 31 жовтня Одеська та Миколаївська обласні ради. Що у цьому не так. 

План перемоги

Документ досить відомий, докладно переказувати його немає сенсу. Він складається з п’яти пунктів – геополітичного, двох військових, економічного та безпекового – і трьох таємних додатків. 

Звернімо увагу лише на перший пункт - запрошення України в НАТО. За словами Володимира Зеленського, факт запрошення України в НАТО може стати фундаментальним для миру і свідченням для російського диктатора, що його геополітичні розрахунки програшні.

Тобто Президент України запланував не свої дії, не дії держави, а дії 32 країн членів НАТО. Так це план чи побажанки? 

Реальність плану

Ще 31 січня УНІАН з посиланням на Foreign Policy писало, що США і Німеччина - головні противники запрошення України до НАТО, хоча на цьому наполягають країни Східної Європи та Британія. Немає ніяких підстав думати, що Президент цього не знав. Тобто пункт запрошення до НАТО був не тільки занадто оптимістичним, а й ще мав відтінок якби примусу США та Німеччини. Чи розумно це?

Реакція на план Зеленського не забарилася. 24 жовтня Бі-Бі-Сі с посиланням на Politico написало, що Щонайменше сім країн - США, Німеччина, Угорщина, Словаччина, Бельгія, Словенія та Іспанія - не поспішають запрошувати Україну до НАТО.

В той же день Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що прохання України про негайний вступ до НАТО не може бути задоволене, писало Радіо Свобода. "Важливо розуміти, що країна, яка перебуває у стані війни, абсолютно не може стати членом НАТО", – сказав Шольц в інтервʼю німецькому суспільному мовнику ZDF. 

Тобто можна сказати, що 16 жовтня план був представлений, а вже 24 його публічно поховали. Є всі підстави вважати, що в Офісі Президента знали про фіаско плану на багато раніше. 

Парад підтримок

Не має жодного сумніву, що ініціатива параду підтримок спущена зверху, із самого центру. На Півдні парад підтримок почався 25 жовтня з Одеси, тобто можна припустити, що прохання про таке рішення ради було раніше. Але після 24 жовтня голосування депутатів виглядало як нікому не потрібна маячня. Чи хтось міг припустити, що коли мер Регенсбурга (побратим Одеси в Німеччині) отримає копію рішення, він кулею вилетить з кабінету переконувати Олафа Шольца змінити думку? 

Попри всю марність позачергових та чергових сесій масовий психоз продовжився. 31 жовтня стало відомо, що у Кілії Одеської області також пройшла сесія, котра підтримала вже похований план. 

Для чого

Зрозуміло, що будь-яка кількість рішень сесій великих та малих рад не реанімують план. Як мінімум щодо вступу до НАТО. Але такий каскад підтримок від рад місцевого самоврядування може допомогти в одному - згладити поразку Володимира Зеленського.

По суті, зараз депутатів шантажують. Між рядками читається: "Якщо ви не проголосуєте за підтримку плану, то ви не бажаєте перемоги". Це дасть можливість Президенту та його соратникам говорити, що план було підтримано у єдиному пориві.

У єдиному пориві - нічого не нагадує? 

Привіт із комуністичного минулого

З’їзд КПРС 

У автора каскад рішень залишив відчуття приниження місцевих рад. Глави рад і депутати здебільшого люди розумні й цілком розуміють, що жорстка позиція, наприклад, Німеччини щодо вступу України до НАТО у стані війни не зміниться за один день. Проте, вони змушені голосувати. 

Автор на стільки старий, що пам'ятає як у 1990 році, став відомим текст Михайла Мішина "Одобрям-с". Тільки одна цитата, даруйте, мовою оригіналу: “Одобряй. С большой буквы. Потому что это – не глагол. Это больше чем действие. Это – название эпохи. У людей был Ренессанс. У нас был Одобрям-с. Он был всеобщим. Он торжествовал в балете и нефтеперегонке, при шитье пеленок и возложении венков. Отеческий Одобрям руководящих сливался с задорным Одобрямом руководимых”.

Володимир Зеленський та його команда нас повернули в цей Одобрям-с. Можливо декомунізацію треба починати не з вулиць, а з методи управління? Тут більшовицькі прояви набагато небезпечніші й ведуть вони точно не до перемоги над жорстоким агресором. 

Ігор Льов