Одеська комуна: плюси, мінуси, підводні камені

Коли я купувала комуну в центрі Одеси, я ніколи не думала, що це змінить моє життя.

Колись моя викладачка в ОНУ імені Мечникова, блискучий фахівець в області історії філософії і філософії мови Ірина Яківна Матковська наголошувала на значущості топоса, тобто місця. Тоді я не все це розуміла.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/27/e0/27e0fd6894868dd2c606632d0d529a09.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/85/36/853658d9a1ead3e36a0b009c317e6101.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: Ірина Матковська

Так, в нас викладали сучасні погляди тоді ще не директор ОХМ, художник Олександр Ройтбурд, неперевершена зі своєю колекцію альбомів сучасного мистецтва Ута Кільтер. Але хто тоді все це розумів? Зазвичай, ми були дітьми спальних районів міста. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/ed/de/edde11e247cd5d242ebd496b91d96b5d.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/48/90/489013865a4fb43329aec2dc68fb37a7.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: культурологиня Ута Кільтер розмовляє з художником Ігорем Гусєвим

Ось поряд зі мною живе фотограф Олександр Якимчук, який нещодавно робив виставку.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/16/c9/16c902e9d74e4cb79e5ec2d7546c9ab3.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/25/b0/25b0f4a6b030a87c0834facf7d004a67.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: скульптор Клим Степанов та фотограф Олександр Якимчук (праворуч)

В будинку навпроти – художниця Лера Фокіна, за рогом, у червоному будинку, але також в комуні, - портретистка Катерина Білетіна. І всі вони якось впливають на моє життя.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/7a/33/7a3323f2a1c12ae489144fd7aaffe2cb.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/29/cb/29cb172ed534e140ee31c4717cc492f0.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: квартира Катерини Білетіної

А ще поряд з нами херсонці відкрили кав’ярню. То ми зранку до ночі туди ходимо в піжамах та з собаками, обговорюючи для нас усіх важливі речі. Якимчук там робив фотовиставку свого друга - Олега Трет‘яка.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/86/48/8648477c5b4ec75f8deb75fa6be34270.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/b7/ec/b7eca65af7ca7c213f8d440ee7533375.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: робота з виставки Олега Трет'яка

Є в нас і благопристойна наливайка, куди ходять усі художники-історики-письменники цього міста.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/c6/79/c679e51dac8abb41c569012a69eaa8be.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/e3/92/e3925af1fe56e667dcc64a0688d1427c.webp 2x" type="image/webp"/></picture>

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/3e/ae/3eae55fa9e8be7f0334a8baecabd6130.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/b6/d4/b6d47e609d2184bae9bef836a8f5a26f.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: атмосфера бутербродної "7 вітрів"

Щодо поглядів цих людей кожного вечора виникають сумніви, але хто я така, щоб судити інше життя?

Мій вибір - просто не сідати поряд усіх цих любителей великодержавницької культури. Бо є люди, які говорять саме про українську Одесу. Це приємно. Про колекціонера Тараса Максим'юка ми навіть знімали інтерв’ю. Може ви бачили, як він користується віялом? Дарує листівки зі своєї колекції? Цілує жіночкам руки? Це неперевершено.

<span class="ratio ratio-16x9"></span>

Ви розумієте, що хочу сказати? Що в жителів комун в центрі існує свій затишний космос.

І як тут не згадати про наш найкращий в місті смітник? Нещодавно я підібрала там золоту раму, Катерина - стильний килим, на фоні якого вона малює неперевершені портрети, а минулого року хтось викинув Пушкіна. І це не перформанс.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/82/f8/82f875572c59a8e064b1e8cb160e5a4a.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/bb/fb/bbfb6097d937e33b18f806433eac3383.webp 2x" type="image/webp"/></picture>

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/5c/47/5c4793c5c6e70348a859660593b83136.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/85/20/852004239ad9c3aa058d4184de5857c0.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: артефакти смітника

Але повернемось до комуни, серце якої - авжеж кухня. Саме тут народжується всесвіт. Тут тебе можуть нагодувати, поговорити як пройшов твій не дуже щасливий день, дати грошей, налити, зварити каву, підкинути цигарку. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/38/c7/38c7257677e0dbf59cbe050244fb4003.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/7d/6a/7d6a195050f49670ead0481699b3b8a0.webp 2x" type="image/webp"/></picture>

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/e2/63/e26341a04cbdee2b0c027ab75ae1bf67.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/96/57/9657845e5a2c09876f461e9d95c8c17f.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: кухня під час блекауту

Коли я купила квартиру в нас з друзями якийсь час проіснувала рок-комуна. На кухні виступали зірки з "Пожежного крану", рок-н-рольщик 90-х Стас Подліпський.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/ac/28/ac280f9c8c4bcf75a5bfeeea0390a1db.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/ec/8f/ec8f4af1e19735e739910cfe7b10fddd.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: Стас Подліпський (зліва)

Старенька сусідка Марина красила губи й виходила читати вірші. Але її вже немає, як немає нашої кішки, головної актриси цього життя – Марусі. Про неї я не буду розповідати, бо почну плакати.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/46/fe/46feceb7e50a6eaf15ac9fd0602d686b.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/43/7a/437af88c644ddadbf87689260b3f342f.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: Маруся. Її хозяйку для свого нового фільму знімала режисерка Єва Нейман

До речі, в нас постійно хтось жив зі своїми "приколами". Наприклад хлопець, який розвівся з жінкою та катався на гіроборді, збирав з балкона виноград та їздив у Київ жити в монастирі.

Зараз в нас живе дуже чемний офіціянт та вирощує квіти, родина займалася садівництвом в Білгород-Дністровську. Він кожен день щось там розсаджує на підвіконні, піклується про все це, згадуючи про сім’ю, яка зараз не з ним. Є квіти, які мають ім'я. Мені здається, що це щось дуже потойбічне посеред цього холоду та "прильотів".

До цього жили будівельники, які вкрали транзистор, віник, швабру та щось ще з туалету. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/14/bd/14bd9db27d31a0491983a66dabb20097.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/d5/c8/d5c863f51c6a648f96d890abfeef0513.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
На фото: вікна після атаки рф

Так, ці всі безумні історії треба якось стримувати, тому я наполягаю на чергуванні. Це ніхто не любить, але ніхто не говорив, що життя справедливе. Чомусь ми зрозуміли, що коли в нас чиста підлога, то не так сумно сидіти в коридорі під час атаки.  

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/19/cf/19cfe470bda8b8746bb7a68710897c24.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/50/30/5030747da76e4ff1bdeb884290ac2a36.webp 2x" type="image/webp"/></picture>

Зараз в нас залишились ті, хто нікуди не поїде. Це наш "сад", який ми доглядаємо.

Саме про це говорить доктор філософських наук з Харківського національного університету Олександр Філоненко (лекція "Війна та сад"). Він каже, що насправді війна була завжди, і розуміння цього - тверезість проти наївності. Тому виникає тема красиво організованого буття, коли прекрасні люди запалюють свічки, варять каву та ведуть платонівські діалоги.

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/e9/72/e97225c5906614ccbd4a6b259ce2b629.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/f8/01/f8018ee56be2375ef072c1f1525b64dd.webp 2x" type="image/webp"/></picture>

Це як доторкатися до чогось справжнього, відчувати плече "Іншого", плекаючи свій сад посеред війни.

Ната Чернецька