Мінус культура або як Україна губить цей фронт

Зараз ми багато говоримо, що то за люди - Дональд Трамп, Ілон Маск? Що з ними не так? Є думка, що ці "его-раціоналісти" та технократи мають вкрай примітивні уявлення про гуманітарні науки та філософію - тобто культуру як таку. 

"Саме тут, на мій погляд, корінь проблеми. Система освіти та пріоритетів американського суспільства влаштована так, що людина може бути блискучим професіоналом у галузі точних наук і бізнесу, але при цьому мати повністю цнотливий мозок у всьому, що стосується гуманітаристики. Можна отримати диплом найкращого інженерного університету й водночас не знати ні історії, ні літератури, ні філософії", - вважає провідна українська кураторка, арткритикиня Аліса Ложкіна.

<picture></picture>
Аліса Ложкіна. Фото: Аліса Ложкіна/facebook

На її думку люди, які щиро турбуються про майбутнє людства не володіють гідним інструментарієм для аналізу реальності. Рано чи пізно, зацікавившись екзистенційними питаннями, такі персонажі приходять у ступор. Ампутація культурної частини дорого коштує світові. 

Якщо людина з майже нульовим рівнем гуманітарної підготовки раптом натрапить на Ніцше їй зриває дах. Хоча на мене це дуже красива філософія, яскрава літературна мова, якщо мати розвинений апарат для сприйняття цієї реальності. Але ми маємо умовну надлюдину на ім’я Ілон Маск. 

За цей "дахозніс" сучасних "антихристів" порівнюють з літературними героями. Маска, наприклад, з Родіоном Раскольниковим. Нещодавно я говорила з моїми друзями, так вони порівнюють путіна з Акакієм Акакійовичем. 

"Зрозуміло, можна взагалі відкинути всі ці роздуми та сказати, що мільярдери керуються лише жадібністю та бажанням урвати більший шматок пирога. Це, звісно, теж є, але не можна не помітити в поведінці того ж Маска слідів твітер-інтелектуалізму", - іронічно пише Ложкіна. Тому і бачимо неприйняття цієї антикультури європейською цивілізацією. З її віковою витонченістю та вишуканістю.

Але і в європейців є також певна розгубленість. Ми про це говорили на сторінках Інтенту з культурологом та колишнім гендиректором Національного центру Олександра Довженка, Іваном Козленко. Бо у світі відбувається стільки непередбачуваного, що тепер постає питання, чи може звична проповідь критичного гуманізму адекватно реагувати на це. 

<picture></picture>
Іван Козленко. Фото: Іван Козленко/facebook

"Самі засади лібералізму хитаються й постає питання як реагувати на це — продовжувати боротися за них, все глибше відчуваючи їх важливість, чи піддатися спокусі їх ситуативного перегляду", - каже він.

Я можу тут навести свій приклад. Я багато працювала в суспільно-політичних медіа, потім у розслідувальній журналістиці. Ми звикли, що культура це "бантик", це щось не дуже потрібне. 

І я захлинулась. Я, як людина яка закінчила філософський факультет, і постійно його кудись ховала у своєму житті, зрозуміла, що треба вийти з цього кола та зупинитись. Треба писати про культуру. Це те, що тримає мене зараз на плаву у цьому вирі апокаліпсиса. 

В моєму колі це звучить не дуже, але я скажу. Я ненавиджу політику, владу та війну. Я люблю читати, дивитися кіно, малювати, фотографувати своїх близьких, море та кішок. Трансцендентне стало для мене важливішим за роботу. 

<picture></picture>
Фото: Ната Чернецька

"Ходімо гуляти з тобою у велику дорогу, правда? Бо там тепло, добре та весело", - сказала я собі. Якщо що, то я постійно приховувала свій інфантилізм.

Але цей блог не про мій духовний пошук. Я тут пишу про те, що в мене, якщо літературною мовою, викликає фрустрацію. А саме, як Україна "мінусує" культуру. Мова про Мінкульт, який позбавляє митців можливості виїжджати за кордон. 

У мене питання – це щоб потім скаржитися, що Україна там якимось негідним чином представлена ​​у світі? В мене складається таке відчуття, що ми самогубці. Ніхто не хоче нічого робити й тому йдуть простим шляхом - шляхом заборон.

"Тобто ми маємо таку ситуацію, що сьогодні у світі стається саме культурний дефолт України, а не росії. Тобто під блокаду попадає не роскультурний продукт, як ми всі хотіли, а заблокували власний", - каже український організатор концертних турів Євген Кривін.

<picture></picture>
Євген Кривін. Фото: Євген Кривін/facebook

За його словами, є такі організатори, які запланували в Європі та Америці по 10-20 концертів в турі. Хтось півмільйона доларів втратить, хтось менше. Хтось взагалі не зрозуміло, як встане на ноги. І це здебільшого саме ті організатори, які підтримували Україну, які привозили українських артистів. "І який після цього буде на ринку післясмак?", - питає Кривін.

А ми правда боремося з тоталітарним російським режимом? Здається, ми хочемо, щоб світ бачив тільки те, як пакують тцкашники. Як такими засобами виграти культурну війну? 

Також мене вибішує тема про донати від митців. Але художники про це мовчать - просто підкорилися. 

"А чому культура має донатити, яка зараз нічого не заробляє? Щоб створити одного артиста треба стільки грошей інвестувати, утримувати команду, - обурений Кривін. - Може влада перестане бруківкою укладати всі вулиці замість того, щоб ще доїть артистів. Може просто замість цього в десять разів більше покладете на ЗСУ".

До речі, ми постійно всім кажемо, що в нас війна за ідентичність, це війна за нашу культуру, але Мінкульт робить все навпаки. Ми намагаємося бути європейською державою, яка воює з ордою, але ми самі застосовуємо принизливі практики радянського світу. 

А коли говорять про політичну та патріотичну благонадійність митців, мені хочеться вбитися. Це ж такий невідновлюваний ресурс, в кожному поколінні їх народжується обмежена кількість. І от наскільки це треба не розуміти? 

Я згодна з Кривіним і не вірю, що це може не розуміти президент, який є артистом в минулому, який знає, як важко знайти класного режисера чи навіть монтажера, але інші пріоритети…

Взагалі, коли друзі, які воюють, мені розповідають про наших замполітів, це ще гірше за ТЦК. Мені хочеться ще раз "незламно" та "стійко" вбитися, без "великого відновлення".

"Якщо ми зараз, наприклад, відправимо в піхоту останніх саксофоністів, сценаристів, звукорежисерів, театральних режисерів,  що ви будете робити, коли вас росія просто завалить як цунамі своїм культурним продуктом на українській, англійській чи французькій мові?", - питає організатор концертів. 

<picture></picture>
Сергій Лихоманенко диригує оркестром Одеської філармонії. Фото: Ната Чернецька

Саме про це ми говорили з офіцером 5 штурмової бригади, який нещодавно диригував оркестром Одеської філармонії, Сергієм Лихоманенко. Він розповів, що робив концерти саме там, де є повний оркестр. Бо з цим дійсно проблема. 

<picture></picture>
Репетиція в Одеській філармонії. Фото: Ната Чернецька

Підсумую. В нас настільки немає державницького бачення у сфері культури, що там просто чорна діра. Але щоб так професійно нищити те, що є - це треба дійсно бути митцями - митцями знищення. 

Нагадаю, з чого почався цей текст -  ампутація культурної частини дорого коштує світові. 

Ната Чернецька