Доктор Смерть: хто вирішує, коли життя має закінчитись

Що таке мораль? Згідно з Google, це “система уявлень, норм та принципів, що регулюють поведінку людей у суспільстві, визначаючи, що є добрим чи поганим, правильним чи неправильним, заснована на спільних уявленнях про цінності та належну поведінку”. Але все ж таки, у першу чергу, це соціальний конструкт. Якщо мислити філософськи, то, як і інші соціальні конструкти, ця ідея діє лише тоді, коли існує сам соціум. Якби в суспільстві були сформовані інші норми та принципи, чи могли б ми робити щось таке, що зараз вважаємо морально неприйнятним?

Чи дає це нам право робити все, що завгодно? Як казав Девід Аллен: “You can do anything, but not everything” (“Ти можеш робити що завгодно, але не все”). Поки що я не можу відповісти на це питання. З огляду на мої знання, я все ще не можу чітко, зрозуміло та задовільно сформулювати відповідь у її повноцінній формі.

Нещодавно я дізналася про таку людину, як Джек Кеворкян. Він був американським лікарем, якого називали «Доктор Смерть». Джек допомагав невиліковно хворим людям йти з життя через евтаназію, щоб вони не мучилися. Дуже спірна постать: для одних — герой, для інших — убивця.

За свою діяльність він був засуджений, але виграв один зі своїх судів, захищаючи себе самостійно, без адвоката. Це викликало величезні розбіжності в суспільстві. І зараз люди дедалі більше замислюються над гуманністю вільного доступу до евтаназії.

Евтаназія — це спосіб припинення життя людини, яка, зазвичай, тяжко хвора і відчуває сильні страждання, щоб позбавити її болю. Вона може відбуватися різними способами: або через активні дії, наприклад, введення смертельної ін’єкції, або через бездіяльність — коли лікар чи родичі свідомо відмовляються від процедур, що підтримують життя (наприклад, від використання годувальної трубки або апарату штучного дихання).

Дебати про те, чи можна взагалі проводити цю процедуру, тривають і досі. З одного боку — це ризик поділу людей на «класи»: життя одних вважають більш цінним, ніж інших. Здорові люди сприймаються як «повноцінні», а ті, хто має тяжкі хвороби, інвалідність чи навіть психічні розлади, наприклад депресію, можуть вважатися «другорядними». У такій логіці їхнє життя ніби має меншу цінність, і його можна свідомо скоротити.

Подібні питання про цінність життя вже виникали в історії. Наприклад, у ХХ столітті деякі ідеї про «якість» життя пов’язувалися з євгенікою — псевдонауковим підходом, який намагався визначати, чиє життя вартісніше.

З іншого боку, евтаназію розглядають як прояв свободи людини. Вона дає право самостійно обирати момент і спосіб завершення життя, особливо тоді, коли хвороба невиліковна, а страждання щодня посилюються. У такій логіці евтаназія не заперечує цінності життя, а радше дозволяє зберегти людську гідність і уникнути перетворення останніх днів на муки.

Також евтаназія сприймається як акт милосердя. Для тих, хто страждає від постійного болю і вже не має надії на одужання, вона може бути виходом, що дозволяє позбутися фізичних і душевних мук. У такому випадку смерть постає не як жорстокість, а як допомога — полегшення, яке медицина більше не може дати іншими засобами.

Джек Кеворкян став символом розбіжностей у сучасному суспільстві, бо його діяльність торкнулася головного етичного питання: хто вирішує, коли життя повинно закінчитися. Це питання виходить далеко за межі особистості Кеворкяна і стосується суті людської моралі.

З одного боку, є переконання, що життя — абсолютна цінність, і ніхто не має права його переривати, навіть сама людина. З іншого — ідея права на гідну смерть, свободу вибору і контроль над власним тілом. Ці позиції стикаються, коли йдеться про страждання, невиліковні хвороби і можливість уникнути болю.

В основі конфлікту лежать різні погляди на мораль: одні спираються на релігію та закони, вважаючи життя священним і недоторканним, інші — на гуманізм і особисту автономію, ставлячи в центр право людини вирішувати власну долю. Саме тому обговорення евтаназії розколює суспільство і досі залишається однією з найскладніших моральних дилем сучасності.

Майя Птущук