14 лютого 2014 р. 02:00
14 вересня 2006 року Верховна Рада України прийняла рішення про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, яка набула чинності для України 1 лютого 2008 року.
Статтею 1 Конвенції, визначено:
– державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходи захисту особи чи майна дитини, які є необхідними у конкретному випадку,
– вибір права, яке застосовується при вирішенні питань, пов’язаних із захистом особи або майна дитини,
– порядок визнання та виконання заходів, які було вжито іншою державою з метою захисту особи або майна дитини.
У статті 1 Конвенції зазначені заходи можуть застосовуватися до питань батьківської відповідальності, опіки, зокрема, права визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, піклування та аналогічних інститутів, влаштування дитини в прийомну сім’ю або в установи опіки і піклування, нагляду з боку державного органу за дитиною, яка перебуває під опікою, а також вжиття заходів з метою захисту особи або майна дитини.
Але, Конвенція не застосовується до встановлення або оспорювання відносин між батьками і дитиною; усиновлення; імені та прізвища дитини; набуття повної дієздатності; зобов’язань щодо утримання; довірчої власності чи спадкування; соціального забезпечення; державних заходів загального характеру з питань освіти чи здоров’я; заходів, ужитих внаслідок караних правопорушень, учинених дітьми; рішень про право притулку та про імміграцію.
До відома: ключовою ідеєю Конвенції є встановлення правил, які дозволяють чітко визначити договірну державу, органи якої є компетентними вживати заходи захисту дитини, а також сприяти вирішенню ситуацій, у яких повноваження щодо вжиття заходів захисту особи чи майна дитини одночасно можуть здійснювати судові або адміністративні органи різних держав. Конвенція не визначає, який саме судовий або адміністративний орган має вирішувати справу у кожній конкретній державі, адже це визначається внутрішнім законодавством цієї держави, однак вона відповідає на питання, до компетенції органів якої держави віднесена конкретна справа, у якій має бути вжито заходів захисту дитини.
Так, за загальним правилом, викладеним у статті 5 Конвенції, компетентними вживати заходи для захисту дитини чи її майна є судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини.
У разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну державу, компетентними будуть органи влади держави нового звичайного місця проживання дитини. Крім того, зміна звичайного місця проживання дитини не скасовує заходів, які вже були прийняті. Такі заходи залишаються чинними поки, в разі необхідності, органами влади держави нового місця проживання дитини не будуть прийняті інші необхідні заходи.
Статтями 6, 7 і 10 Конвенції встановлені винятки із загального правила, а статтями 8 і 9 передбачений механізм, за допомогою якого юрисдикція щодо вжиття заходів, спрямованих на захист особи і майна дитини, може бути передана від органів влади Договірних держав, компетенція яких визначається Конвенцією, органам влади Договірних держав, які її не мають. Така передача може відбутися тільки при виконанні певних умов і вимог, а також лише тим органам влади іншої Договірної держави, з якою у дитини є зв’язок.
Водночас, згідно зі статтею 11 Конвенції, у всіх невідкладних випадках органи будь-якої держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить дитині, мають право вжити будь-яких необхідних заходів захисту, які мають тимчасовий характер.
Таким чином, правила стосовно визначення компетенції органів, які містяться в розділі II Конвенції, утворюють комплексну систему, застосування якої в Договірних державах дозволяє вирішувати широке коло спірних питань, які виникають при визначенні того, органи влади якої держави мають повноваження вживати заходів захисту дитини або її майна.
Конвенція закріплює положення про те, що під час вжиття заходів захисту дитини компетентні органи застосовують своє власне законодавство, тобто внутрішнє право своєї держави (пункт 1 статті 15 Конвенції). Однак, пункт 2 цієї статті передбачає виключення з цього правила, якщо це вимагається для захисту особи чи майна дитини, компетентні органи можуть як виняток застосувати або врахувати право іншої Держави, з якою справа має істотний зв’язок. При цьому, приймаючи рішення про застосування права іншої держави, завжди слід виходи з найкращих інтересів дитини.
Заходи, ужиті органами Договірної держави, визнаються в усіх інших Договірних державах в силу закону (стаття 23 Конвенції). Визнання в силу закону означає, що не вимагається виконання будь-яких процесуальних дій для того, щоб заходи були визнані у запитуваній державі та були чинними. При цьому пункт 2 статті 23 Конвенції містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у визнанні.
Якщо заходи захисту, вжиті в одній державі, потребують виконання в іншій Договірній Державі, то на прохання зацікавленої сторони вони визнаються такими, що підлягають виконанню або реєстрації з метою виконання в такій іншій Державі відповідно до процедури, визначеної правом останньої Держави (стаття 26 Конвенції). Таким чином на підставі положень Конвенції рішення іноземного органу влади визнається та надається дозвіл на його примусове виконання.
Забезпечення ефективності функціонування Конвенції та застосування її положень неможливе без забезпечення співробітництва між компетентними органами держав-учасниць Конвенції. З метою сприяння такій співпраці для досягнення цілей Конвенції, а також виконання обов’язків, що покладаються Конвенцією на такі органи, кожна Договірна держава призначає Центральний орган. В Україні таким Центральним органом визначено Міністерство юстиції України, при цьому будь-які запити повинні надсилатися через Міністерство юстиції.
Центральні органи здійснюють належні кроки для забезпечення виконання їх компетентними органами звернень і надання інформації, що стосується захисту дитини (на підставі положень статей 31, 32 і 34 Конвенції).
Учасниками Конвенції є: Албанія, Австралія, Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Еквадор, Естонія, Фінляндія, Франція, ФРН, Греція, Угорщина, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Марокко, Королівство Нідерландів, Республіка Польща, Португалія, Румунія, Російська Федерація, Словацька Республіка, Республіка Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, Уругвай, Вірменія, Домініканська Республіка, Лесото.
У разі виникнення проблемних питань щодо батьківської відповідальності одного з батьків, громадяни можуть використати своє право та звернутися до Міністерства юстиції України з відповідними документами та отримати допомогу.
Семененко Л.Г.,
начальник Татарбунарського районного управління юстиції
19 листопада 2024 р.
Стягнення аліментів з військовослужбовця: які особливості21 листопада 2024 р.
В Україні запроваджується Система обліку немайнової шкоди українцям, завданої війною: подробиці18 листопада 2024 р.
МЗС запустило оновлену версію "е-Консул" для українців за кордоном12 листопада 2024 р.
Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій: як отримати та на які пільги можна розраховувати18 листопада 2024 р.
У Миколаєві виділили з бюджету 13 мільйонів на підтримку дітей-сиріт21 листопада 2024 р.
Парламентарі підтримали законопроєкт, який посилить безпеку дітей: основні нововведення20 листопада 2024 р.
Юні таланти з України опинилися під прицілом росіян21 листопада 2024 р.
Ухвалено закон про інвентаризацію житла для ВПО16 листопада 2024 р.
У Гаазі обговорили створення міжнародної комісії з розгляду заяв для України21 листопада 2024 р.
В ООН прийняли план допомоги Україні на два мільярда доларів17 листопада 2024 р.
У Миколаєві виділили грошову допомогу на дітей для патронатних вихователів23 листопада 2024 р.
Надзвичайники Херсонщини отримали дрони для розмінування та обладнання для ліквідації небезпечних забруднень21 листопада 2024 р.
Міністр оборони Фінляндії зробив різку заяву на адресу росії