Життя під час війни: фоторепортаж із центру для біженців МолдЕкспо у Кишиневі

З початку нового етапу російської агресії в Україні багато людей були змушені покинути свої будинки і поїхати до сусідніх країн. Молдова – одна з тих країн-сусідок, яка приймає українців, допомагає з усім необхідним. У Кишиневі відкрили кілька центрів для допомоги біженцям із України. Ми побували в одному з них, у Молдекспо, і дізналися у волонтерів та українців, як живеться в центрі та які умови надають людям.

Лучія, волонтер, координатор.
«Наразі у центрі знаходиться 130 людей, більшість із них – це мами з маленькими дітьми. Є ще близько 40 вільних місць, люди можуть просто приїхати та попросити допомогу, житло. Ми не обмежуємо термін перебування в центрах, скільки треба, стільки люди можуть тут жити. Ми допомагаємо із транспортом, координуємо автобуси. Є платні, є і безкоштовні в Румунію та Німеччину. Тут є все, що потрібно людям: гаряча вода, безкоштовне триразове харчування, душ, пральна машина, медичний пункт, ігри для дітей».

Таня, волонтер, українка.
«Ми із сім'єю приїхали з України після початку війни. Жили у цьому центрі 3 дні, а потім ми знайшли квартиру у Кишиневі та переїхали. А я повернулася сюди працювати волонтером. Мені 15, я навчаюсь у школі, але поки що занять немає, і я можу допомагати в центрі. Умови для життя хороші: міняють постіль, є гаряча вода, їжа. Але головне, звичайно, люди - такі зустрічаються рідко. Завжди дуже чуйні та добрі, хоч і працювати тут тяжко, сама це відчула».

Богдан, волонтер.
«Мені 16, я навчаюсь у коледжі. Я дізнався, що потрібна допомога в центрі для біженців, і просто прийшов працювати. Наразі волонтерів у МолдЕкспо достатньо, але в інших центрах ще потрібні люди. Туди також може прийти будь-який небайдужий та запропонувати допомогу. Роботи тут дуже багато, мені важко, звичайно, поєднувати із навчанням. Весь вечір і ніч працюю в Молдекспо, вранці йду до коледжу, а потім назад сюди. Ми робимо все: годуємо, розселяємо, координуємо переїзди далі, допомагаємо прибирати, бо прибиральників не вистачає. Зараз у нас уже є аніматори, клоуни з Ізраїлю приїхали, а раніше ми грали з дітьми. Мене якось дитина одна назвала татом, а інша дівчинка зліпила мене з пластиліну і сказала, що забере мене з собою в Україну. Мене вже і до Києва, і до Харкова, і до Одеси запросили».

Галина, біженка із Миколаєва.
«Тут такі чудові хлопці працюють, добрі умови створюють. Дуже допомагають. Я тут уже 5 днів живу, приїхали з дочкою з Миколаєва, а онуки, хлопці молоді, залишилися в Одесі. Спочатку ми всі два тижні сиділи у бомбосховищі, потім прийняли тяжке рішення їхати. Серце на мільйони шматків, згадую, і одразу сльози. Нам далі їхати нікуди, це єдиний варіант для нас, тут будемо жити до кінця війни, якщо дозволять. Тут уже спокійніше, намагаємося відпочивати, але після всього, що ми пережили, сіпаємось від будь-якого звуку, від криків дітей. Мені майже 73 роки, хворе на серце. У центрі є медпункт, але я поки що намагаюся триматися, ділю на половинки пігулки, які встигла взяти з собою. Але волонтери завжди готові допомогти, ми дуже вдячні.

Галина Манолі, медсестра.
«Ми надаємо першу медичну допомогу безкоштовно всім, і дітям, і дорослим. Найчастіше люди приїжджають із застудою, але були й онкологічні хворі. Ми лікуємо всіх, але якщо потрібна серйозніша медична допомога, то викликаємо швидку. Вони знають, що тут є центр для біженців, приїжджають швидко, все роблять безкоштовно. Я спочатку працювала щодня, але це дуже важко, бо люди приїжджають у депресії, у тяжкому психологічному стані. Тепер я працюю через добу. У нас є багато дитячого харчування, підгузки, соски, пляшечки, засоби особистої гігієни для жінок. Багато хто так соромиться, перепитують, чи це все безкоштовно. Звісно, ​​люди дорогі, беріть усе, що треба!

Нам колись сказали, що ми їдемо приймати біженців з України, я повірити не могла. А потім побачила всі ці новини, весь цей жах, який відбувається в Україні, досі сльози підступають. Намагаємось усім допомогти».

Дуже багато історій, тяжких та надихаючих. Але всіх об'єднує величезна подяка за гостинність, допомогу та доброту.

«Щойно закінчиться війна, ми, українці, будемо вас усіх на кордоні з хлібом-сіллю зустрічати, дякувати всьому молдовському народу», - сказала на прощання жінка волонтерам, сідаючи в автобус.

Авторка: Аліна Мазовець