Жіноче тіло і Бандера: інтерв’ю зі скульптором Євгеном Годенком

Митець народився в 1951 році, живе й працює в Одесі. Годенко закінчив худграф в педагогічному університеті, викладав в будівельній академії. Більшу частину життя присвячує скульптурі – напряму, який сам називає life casting. Він створює відбитки тіл, прагнучі розкрити те, що зазвичай залишається прихованим. За його плечима багато виставок та артпроєктів. Так, скульптор працював з Кірою Муратовою під час зйомок фільму "Три історії".

"Мої натури – різні люди, але найчастіше це жінки: фігурні, фактурні або, навпаки, тендітні й витончені. Мене надихають їхні тіла, і пластика сама знаходить свій ракурс", – говорить Євген.

За його словами, у life casting головне – момент переродження.

"Після моїх арт-сеансів моделі йдуть іншими. Відбиток працює як негатив – він вбирає у себе те, що має вийти, і залишає позитив. Це майже як спа-процедура: тіло очищується, відбувається фактичне оновлення". 

Ми побували у митця в майстерні на Французькому бульварі й поговорили про його захоплення Бандерою та Шептицьким, про виставки, фотографію та про те, як народжується нова форма.

<picture></picture>
ФОТО: Ната Чернецька

У 2010 році про Євгена Годенка зняли короткометражний фільм "Осколки гіпсової весни".

У 2016 році в одеській галереї сучасного мистецтва "ХудПромо" відбулася його спільна виставка з Дмитром Дульфаном "Ефірні & Тіла". Художник наголошував на документальній тілесності своїх скульптур: він свідомо уникає особистого висловлювання чи будь-якого втручання в натуру – тим самим дія перетворюється на недіяння.

У 2018 році в київській ART UKRAINE GALLERY Годенко взяв участь у проєкті "Більше, ніж скульптура". Згодом там же відбувся воркшоп "Документалізація тіла", де митець на моделі показав, як саме відтворюються "відбитки" невловимого.

У 2020 році в Одеському музеї західного і східного мистецтва відбулася групова виставка "Право на Ню", де також були представлені роботи Годенка.

У 2022 році в галереї торгового центру "На Грецькій" він узяв участь у груповому проєкті одеських художників "Пружина".

А у 2023 році в творчому просторі "Діалоги" на виставці з Євгеном Запоточним "Return to Beauty" ("Повернення до краси") художник знову представив свої роботи...

Що це за досвід — залишити свій відбиток у гіпсі?

<picture></picture>
ФОТО: Ната Чернецька

Це цікаві відчуття, коли твоє оголене тіло заливають гіпсом. Спочатку матеріал холодний, а потім, коли кристалізується, починає нагріватися – виходить цілющий компрес, свого роду спа-процедура. Кажуть, під час кристалізації гіпс вбирає негативну енергію.

Форми зазвичай залишаються мені – рідко хто забирає їх із собою.

Серйозно? Я думала, до тебе приходять переважно вагітні жінки – зафіксувати неповторну форму.

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Так, був один випадок. Мій знайомий, джазовий музикант, який грав на гармошці, приїхав до мене з донькою, якій було 18. Вона була вагітна. Вони емігрували до США ще у 90-х, але приїхали до Одеси, і він попросив зробити для неї зліпок. Це був єдиний такий досвід.

У чому ідея твоїх робіт?

<picture></picture>
ФОТО: Маша Целоєва

Зафіксувати форму "тут і тепер", те, що більше не повториться. І ще – мені подобається сам процес, контакт із моделлю. Але ні з ким із них у мене не було інтимних стосунків. Залишається тільки їхня гіпсова форма.

Ти пам’ятаєш усіх своїх моделей?

<picture></picture>
ФОТО: Ната Чернецька

Звичайно. Кожна – це окрема історія.

Коли ти почав цим займатися?

Приблизно у 70-х, тобто понад 50 років тому. Одну з перших моїх моделей звали Єва. Її форма вже потемніла від часу, але це була одна з найкращих моїх робіт.

У майстерні багато жіночих форм. А чоловічі?

<picture></picture>
ФОТО: Юлія Бєляєва

Були кілька замовлень. Якось початківці кінематографісти знімали фільм про війну, їм потрібен був гіпсовий зліпок чоловіка, який сидить у палаючій "буханці". Я робив зліпок майже з усього тіла.

Був ще актор театру – зараз його мобілізували.

А нещодавно художник Стас Жалобнюк приходив із колекціонерами – їм потрібен був зліпок чоловічого члена.

Про фотографію

Ти також займаєшся фотографією. Чому не мав жодної фотовиставки?

<picture></picture>
ФОТО: Олександр Яловега

Я працював із плівкою – знімав на чорно-білу, сам проявляв і друкував. Тоді це було доступно й дешево, а зараз – навпаки. У мене досі лежать непроявлені плівки.

Мене захоплювала фотографія Яна Саудека – він підфарбовував свої чорно-білі роботи. Я теж пробував тонувати свої фото кольоровими олівцями. Зараз хочу принести до майстерні сканер і все це оцифрувати.

Як почалося твоє захоплення фотографією?

У дитинстві в мене був друг – професійний фотограф, який знімав весілля і спортивні події. Ми проявляли знімки у ванній, під червоним світлом. Потім мені подарували перший фотоапарат – "Смена". Я був у десятому класі. Зняв цілий шкільний альбом – поїздки, уроки, фізкультуру, усе, що стосувалося шкільного життя.

Про фільм і майстер-класи

<picture></picture>
ФОТО: Art Ukraine Gallery

Розкажи про фільм "Осколки гіпсової весни", який зняли про тебе.

Його зняла студентка театрально-художнього училища імені Грекова – Анастасія Малєєва. Вона закінчувала режисуру й вирішила зробити фільм про мене. До зйомок залучила своїх подруг. Прем’єра відбулася у клубі "Вихід".

У 2018 році ти проводив майстер-клас у Києві. Чому б не повторити це в Одесі?

<picture></picture>
ФОТО: Art Ukraine Gallery

Ідея належала Наталії Заболотній, власниці Art Ukraine Gallery. Воркшоп був платним, глядачів багато.

І як із моделями?

<picture></picture>
ФОТО: Марина Чорновол

У Києві з цим було складно. Моя постійна модель тоді поїхала в Тирасполь. Нас врятувала кураторка Маша Целоєва, яка потім працювала в Одеському художньому музеї з Олександром Ройтбурдом. Вона знайшла дівчину, яка погодилася весь вечір бути оголеною й у білому гримі.

Ще пропонували участь одному київському танцівнику – він погодився, але в останній момент відмовився.

Ти дружив із Ройтбурдом?

Ми не були близькими друзями, але я завжди відчував його підтримку. Думаю, саме він стояв за ідеєю київського майстер-класу. Раніше він організував мені в Одесі в Худпромі велику виставку разом із Дульфаном.

Про Бандеру, дитинство й антикомунізм

У тебе в майстерні поряд із жіночими формами висять портрети Бандери та Шептицького. Що вони для тебе означають?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Вони боролися за вільну Україну. Я знав про це ще тоді, коли про них було заборонено говорити.

Я народився 1951 року – ще застав Сталіна живим. Наприкінці 50-х почали продавати радіоприймачі за паспортом, і мій батько, військовий танкіст, купив один. Ми жили в Молдові, у військовому містечку, фактично як окупанти – все російське, із місцевими жодних контактів.

По коротких хвилях ми слухали Голос Америки і Радіо Свобода. З того часу я "заразився" антикомунізмом. Допомогло й те, що я багато читав – був записаний у кілька бібліотек. І поступово зрозумів: у всіх офіційних джерелах – суцільна брехня.

Як твої друзі відреагували на такі погляди?

<picture></picture>ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

У 2014 році, після окупації Криму й Донбасу, я роздрукував фото Степана Бандери й повісив його в майстерні. Зробив кілька листівок і роздав друзям.

Дивно, але навіть ті, хто пережив радянську пропаганду, вважали її правдою. Вони називали Бандеру фашистом. Багато хто мене тоді не зрозумів – і досі не розуміє.

Про війну й сьогодення

Як ти ставишся до так званих "ватників"?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Це зомбі. Я їм співчуваю. Агресії не маю, можу спокійно спілкуватися.

Що думаєш про деколонізацію та перейменування вулиць?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Це, швидше, відволікання уваги – спроба створити внутрішній конфлікт навколо дрібниць. Сам по собі цей конфлікт – порожній.

Кажуть, у твою майстерню прилітало?

<picture></picture>
ФОТО: Ната Чернецька

Так, восени минулого року. Балістика прилетіла близько десятої вечора. Добре, що всі вже пішли – за 15 хвилин до того ми сиділи тут. Вранці прийшов – усе було в склі. 

Не думав виїхати?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Ні. Добре там, де ми є.

Про світогляд та сучасне мистецтво

Якої філософії ти дотримуєшся?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Я послідовник дзен-буддизму, точніше даоської школи – практики недіяння. Якщо б такої школи не існувало, я б її вигадав. Нічого не роблячи, робиш багато. І тоді результат приходить сам.

Що сьогодні головне в мистецтві?

<picture></picture>
ФОТО: Фейсбук-сторінка Євгена Годенка

Не те що ти робиш, а як це пояснюєш. Якщо під будь-яку дурницю підвести серйозну концепцію – для критиків і колекціонерів цього вистачить. От це, мабуть, і є головне сьогодні.

Ната Чернецька