Жінка, яка не здалася: шлях Анни Жук від окупації до волонтерства

Окупація, повернення додому, реалії життя на деокупованій території та волонтерство, як справа душі. Херсонка Анна Жук - жінка, яка попри випробування воєнного часу, не здалась і вже майже два роки збирає біля себе небайдужих людей, аби підтримувати тих, хто опинився у скруті та допомагати українським захисникам наближати перемогу. Історію Анни читайте в матеріалі Інтента.

Окупація – це жах, який не забути

На початку повномасштабного вторгнення Анна Жук разом з сім'єю задля безпеки 4-річного сина вирішили поїхати за двадцять кілометрів в рідне село чоловіка, Олександрівку, яке знаходиться на межі Херсонської та Миколаївської областей. Адже зовсім лишати рідний Південь не хотіли. Та навіть там виявилось аж ніяк не безпечніше. 

"Наш дім знаходиться біля автомобільного шляху на Снігурівку, тому в перші дні повномасштабного вторгнення всі колони ворожої техніки рухалися через нас, а над головами раз за разом пролітали винищувачі. Сказати, що було страшно, не сказати нічого", - розповідає жінка.

Далі на Анну та її сім'ю очікував місяць життя в бомбосховищі та окупаційна реальність. Адже ворог одразу ж почав встановлювати свої правила, перетворивши життя місцевого населення на суцільний жах.

"Окупанти відчували себе, як господарі. Закрили село. Робили, що хотіли, постійно пиячили та в такому стані погрожували розправами. Облаштували катівню й маючи списки людей, які їм були "неугодні" забирали туди один за одним. Не винятком стала й наша близька людина, але якимось дивом відпустили, а багато просто зникали", - зазначає Анна. 

Умови життя ставали все складнішими. За словами жінки виживати доводилось користуючись запасами, які мало село. Завозити щось вдавалось не всім і не завжди. Окрім цього, олександрівці лишились без світла та води, що ще більше все ускладнювало. Але невдовзі росіяни почали випускати за межі населеного пункту, тому сім'я Анни наважилась поїхати назад до Херсона, що стало порятунком. В один день окупанти навідались і у двір родини Жук, вибили вікна та розпитували сусідів про чоловіка Анни. Це спонукало жінку все ж виїздити на підконтрольну територію, до сусідньої Одеси. І на щастя вдалося. 

Жінка ділиться: "Було страшно, бо чоловіка вже шукали, але на постах про це скоріш за все не знали. Шлях був не з легких: стояли днями на сонці, проходили жорсткі перевірки за перевірками, терпіли психологічний тиск, з острахом долали сіру зону, де в будь-який момент могли опинитися під обстрілом і ночували в старих будинках. Та головне, що все ж змогли доїхати до посту, на якому нарешті пролунало рідне: "Добрий день!" Ніколи не забудемо це щастя».

Повернення та велика вода

На весні 2023 року сім'я Жук повернулась додому, та поки не до омріяного Херсона. Через постійні обстріли з лівого берега, вирішили не ризикувати, безпека дитини на першому місці. Тож довелось будувати нове життя на Миколаївщині, яка також є рідною для жінки, як і Херсонщина, оскільки звідти родом її батьки та чоловік. Лишились в деокупованій Олександрівці, де власне і почалась волонтерська історія Анни. 

"Життя на деокупованій території, як і окупація сповнене контрастів. Поряд з радістю, що вільні, відчуваєш якусь спустошеність. Розумієш, що живемо "на нулі", все потрібно починати спочатку або ж відновлювати вціліле. Роботи немає, а з гуманітарним забезпеченням і досі допомагають міжнародні організації. На соціальному рівні проблем дуже багато. Як маму п'ятирічного хлопчика, мене бентежило питання дитинства в умовах війни, вкраденого дитинства. Адже діток тут багато, тому вирішила, що хто як не ми самі маємо подбати про них", - розповідає Анна.

Аби хоча б якось додати барв в дитяче життя, Анна знаходила волонтерів, які привозили солодощі, іграшки тим, хто їх не мав та урізноманітнювали сіре дитяче дозвілля. Планів було багато, почала займатись навіть організацією й наданням гуманітарної допомоги жителям Олександрівки, Новотимофіївки та херсонцям, які опинилися у скруті через війну. Але підрив Каховської ГЕС змінив вектор роботи. Новотимофіївку, в якій проживають батьки волонтерки вмить затопило водою. І тут Анна точно не могла стояти осторонь. Вона одразу почала організовувати групи людей для порятунку потерпілих. 

"Інгулець, яка поруч, просто розливалась. Велика вода несла все: побутові речі, загиблих тварин, змивала кладовища. Течія була настільки сильною, що плисти на звичайних човнах не вдавалось, потрібні були сильні мотори. Тому я звернулась до волонтера з Молдови, який на той час допомагав Херсонщині та Миколаївщині, пана Теодора. Так у нас з’явилась технічна можливість потрапляти до затопленої Новотимофіївки, рятувати потерпілих та привозити людям продовольство", - згадує волонтерка.

Люди й досі оговтуються від тих подій, зазначає Анна, а чистої питної води в необхідних об’ємах немає до сьогодні. Тому одним з актуальних питань лишається забезпечення очищувальними системами. 

Дивом вціліли

Шосте серпня 2023 року - дата, яку Анна та її родина навряд чи забудуть. Тієї ночі, біля третьої, роздався потужний вибух. Це була ворожа ракета, яка впала прямо перед подвір’ям волонтерки, утворивши гігантську воронку та заподіявши шкоди. 

"Ми дивом вціліли, адже вибухова хвиля була такою, що бетонний паркан ліг, як картковий, наше авто зім’яло та відкинуло за десятки метрів на город, летіли шматки асфальту, а дахи наших з сусідами будинків засипало товстим шаром землі з тої воронки. Завдяки тому, що ліжко знаходилось нижче рівня вікна, ми з сином вціліли. А потім паніка та спроби зрозуміти що сталось", - розповідає жінка. 

Фото надала співрозмовниця 

Вже через лічені секунди Анна помітила яскраве полум’я з пошкодженого ракетою газогону, яке сягало вище даху, купи скла та понівечене подвір’я. На місце події приїздило кілька служб, аби ліквідувати наслідки прильоту та зафіксувати черговий російський злочин. Як виявилось ракета влучила саме в це місце не випадково. В ту ніч ворог бив по школах Півдня і чомусь на онлайн-карті місце влучання мало позначку саме навчального закладу. 

Волонтерство - справа душі

Подія тієї ночі змотивувала Анну до нового етапу її волонтерської діяльності. Разом з подругою, в якої на початку повномасштабного вторгнення загинув чоловік Анна вирішила допомагати нашим захисникам. Так було створено цивільний штаб "Добро", який і до нині дбає про тих, кому важко, збирає допомогу військовим на різні напрями та плете захисні маскувальні сітки. 

"Волонтерство - справа душі, воно дуже єднає. Тому зібрати команду вдалось швидко, хоча й не легко. У складі до двадцяти осіб, це жителі Новотимофіївки, люди з Херсона, Тягинки та Понятівки, де зараз дуже гаряче. Хтось в’язав теплі речі для ЗСУ, хтось зосередився на зборах коштів та на благодійних онлайн-аукціонах, всюди розставили скриньки для зборів коштів, а вечорами всі разом плели й продовжуємо плести сезонні маскувальні сітки", - ділиться волонтерка.

Фото надала співрозмовниця

Перші сітки сплели з основи, яку придбала за власний кошт подруга Анни та з матеріалів, які мали під рукою, а потім активізувались збори в соціальних мережах. Справу штабу почали підтримувати місцеві підприємці, які й досі час від часу фінансують закупівлю тканини. Але коли запитів від військових побільшало і потреба в матеріалах зросла виникла ідея розмальовувати гільзи та продавати їх на благодійних майданчиках. Реалізувати ідею допомогла юна Тетяна з Новотимофіївки, яка хоча й не художниця, проте дуже талановита та знайома волонтерки Валентина з Обухова, яка саме організовувала благодійний ярмарок. 

"Тисяча гривень - сума, яку нам принесла перша розмальована гільза. А за другу нам закупили 5 рулонів тканини. Це була родина, в якої загинув батько, тому допомогти військовим вважають за честь. Далі справа пішла, ми змогли закрити майже всі запити. Так за час існування штабу нам вдалось закупити та виплести понад тридцять рулонів сіток. Про все звітуємо у соціальних мережах, аби люди знали, що кожна копійчина пішла у справу", - зазначає Анна.

Фото надала співрозмовниця

Волонтерка, багато спілкується із захисниками, а особливо херсонського напряму, тому знає про всі їх болі та потреби. Зокрема, взимку, коли річки замерзли, проводилась ціла операція з передачі допомоги військовим на лівий берег Херсонщини. Їжу та теплі речі переправляли дронами, а коли човни захисників примерзали, батько й чоловік Анни майстрували спеціальні приладдя, з якими можна було рухатись. І таких прикладів, як розповідає волонтерка, багато. Тож вона готова й надалі гуртувати людей задля добрих справ та такої бажаної перемоги:

"Бачити вдячні очі й відчувати, що робиш корисні справи - те, що надає сил в цей непростий час. Я безмежно вдячна кожному, хто підтримує й допомагає нам та нагадую, аби вистояти та нарешті повернути мирне життя, а значить і щасливе дитинство нашим дітям маємо діяти, діяти разом!"

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Анна Шаповал