"Залишаюсь в Херсоні, бо хтось має допомагати тваринам", - ветеринар Олександр Шевченко

Олександра Шевченка у Херсоні та за його межами більше знають як Тарасовича. Він, один з небагатьох ветеринарів, хто залишився в місті під час окупації та рятував чотирилапих. Продовжив робити це і після деокупації правобережжя Херсонщини. Поки ми спілкувалися з Олександром до нього періодично підбігали домашні та вуличні собаки. Всі колись були чи є його пацієнтами. Чоловік зазначає, без ветеринарної справи не уявляє свого життя. Тому полишати її не збирається і під час військової служби. Незабаром Олександр Шевченко долучиться до лав ЗСУ.

Поєднав ветеринарію з волонтерством

Олександр Шевченко розповідає, що в дитинстві дуже багато часу проводив у бабусі з дідусем. Вони жили у селі там мали домашнє господарство. Залучений з малих літ до догляду за тваринами Олександр з роками зрозумів, що любов та прагнення допомагати їм набуває нових обертів. Тому по закінченню школи вирішив здобувати професію "лікар ветеринарної медицини".

Сьогодні в чоловіка 13 років загальнохірургічного стажу. Лікує всіх чотирилапих, які потрапляють в біду: домашніх, з притулків, безпритульних тощо. Зазначає, роботи вистачало завжди та з початком повномасштабного вторгнення її стало в рази більше.

"В окупацію люди масово виїжджали на підконтрольну територію України, хтось забирав з собою домашніх улюбленців, але більшість, на жаль, їх викидала просто неба. Котів залишали на вулицях, а собак прив’язували до дерев, стовпів чи ціпку", - ділиться ветеринар.  

Так Олександр став волонтером. Наголошує, хтось мав залишатися та збирати чотирилапих, тим самим рятуючи їх від неминучої загибелі. Адже більшість домашніх тварин, особливо породистих, не пристосовані до життя просто неба. Вони помирають від голоду та різних хвороб, їх збивають машини, розривають вуличні собаки. До цих викликів додалися військові дії. Вибухова хвиля спричиняє контузію, оглушення, серцевий напад, окремий вид травм – уламкові поранення. 

Фото надав співрозмовник

Ветеринар не просто підбирав покинутих тварин, а лікував та за потреби робив операції. Надалі знаходив нових господарів чи тимчасову перетримку. Підопічні були з Херсона або з передмістя, їздити по селах області через російські блок-пости не було можливості. З цієї ж причини, надавати консультації іноді доводилося телефоном. Попри всі наявні ризики Олександр міг виїхати на екстрені випадки вночі. 

"Окупанти зупиняли та перевіряли документи, телефон, машину. Це було моєю буденністю, бо добиратися до роботи в місто мені доводилося з передмістя. Один раз стояв на колінах під автоматами 20 хвилин. Окупантам не сподобалися мої татуювання, вважали їх нацистськими символами", - згадує Олександр Шевченко. 

Але полишити цю діяльність і виїхати чоловік не мав на думці. Розраду від тяжких буднів знаходив вдома у підтримці родини. А ще, зазначає, відчував особисту відповідальність за своїх численних пацієнтів, господарі яких залишалися в місті та притулків, якими опікувався протягом останніх років. І звичайно домашніх улюбленців, чотирьох собак і кота, одного з них Олександр врятував та залишив у себе вже під час повномасштабної війни. 

Головне – врятувати 

"До повномасштабної війни в Херсоні працювало, гадаю, близько двадцяти-тридцяти ветеринарів. На момент окупації залишилося десь п’ять, включно зі мною. З обсягом роботи, чесно кажучи, справлявся нормально. Спочатку працював один, потім найняв ще людей. До того ж в мене з’явився незамінний працівник – мій син Дмитро. Він допомагав оперувати, подавав інструменти, витирав кров та навіть декілька разів бував на виїздах. Сьогодні йому вже 14 років і він чітко знає, що хоче піти по батькових слідах та стати ветеринаром", - говорить Олександр.

Олександр та Дмитро. Фото: Інтент/Яніна Надточа

Набагато складніше було з наявністю медичних препаратів та інструментів. Їх, на рівні з кормами для тварин, розкупили в перші дні повномасштабного вторгнення. Нових постачань не було. Іноді необхідно було вирушати на тривалі пошуки по всьому місту та відстоювати довжелезні черги. 

"Викручувалися як могли, в основному замінювали ліки для тварин на ліки для людей. Були запаси, а потім волонтери почали передавати найнеобхідніше з підконтрольної території України. Фармацевтикою російських виробників намагалися користуватися мінімально", - не приховує Олександр Шевченко.

В період окупації, за словами ветеринара, найчастіше доводилося рятувати тварин після ДТП. Про один з таких випадків говорить так: "Люди привезли з Чорнобаївки цуценя, якого переїхав російський "Тигр", в кількох місцях були переломи. В мене тоді скінчилися майже все з матеріалів, тому замість хірургічних спиць я використав велосипедні. Операція тривала близько півтори години, було досить важко. Наразі хвостик живе з тими людьми, зростає, бігає, стрибає". 

Олександр Шевченко наголошує, він першочергово лікар, а не зоопсихолог. Тому в якому б стані до нього не потрапляли чотирилапі (стресі, агресії, жаху) – його головне завдання врятувати. Іноді відлік часу для порятунку йде на хвилини. Крім хірургічних втручань Олександр проводить планові огляди, вакцинацію, стерилізацію. 

"Після 24-го лютого 2022 року зі мною завжди дві тривожні валізи. Одна звичайна, яку сьогодні має кожен українець, а інша – специфічна, по роботі. В ній є інструменти та ліки першої медичної допомоги, наприклад кровоспинні препарати, бинти, джгут-турнікет. Загалом, вона зібрана саме для надання допомоги тваринам, але за потреби може бути використана і для людини. Такі реалії життя в прифронтовому регіоні", - додає ветеринар. 

Тварина це відповідальність на все життя 

Рятувати тварин Олександр Шевченко продовжив і після деокупації правобережжя Херсонщини. Згадує, найтяжче було в перші тижні, адже з так званою "евакуацією" на лівий беріг російські військові залишили Херсон без комунікацій. Тож проводити операції певний час доводилося під світло налобних ліхтарів та светрах через холод в приміщенні, воду возили зі свердловин приватних будинків. 

Фото надав співрозмовник

А ось на вибухи чоловік вже не звертає увагу, каже здобув витримку не реагувати на обстрілі під час роботи. Її зі звільненням правого берега стало ще більше. Чотирилапі пацієнти надходять до клініки щоденно, як з території міста, так і найближчих населених пунктів регіону. Часто тварин привозять українські військові, які знаходять їх на дорогах чи в покинутих будинках на лінії фронту. 

"Якщо це планові процедури, то в день може бути до 13 операцій. Якщо десь стався обстріл, то позапланово може бути ще три-чотири. Зараз дуже багато вибухових та уламкових поранень: відірвані вуха, розтрощені голови, переламані лапи. Тварини страждають від усього цього так само як і люди. Наприклад, скиди дронів відбуваються у вольєри чи двори домашніх господарств", - розповідає Олександр. 

Також ветеринар виїжджає до різних громад області. Робить це на мобільній клініці, яку отримав від постійних партнерів "Українського Фонду Ветеринарної Медицини". Таких спецмашин в Україні всього кілька, всі обладнані для огляду та мінімальної хірургічної допомоги в польових умовах. Крім стандартних функцій виїзна бригада наразі виконує ще одну важливу місію – евакуація тварин. Зокрема, нещодавно Олександр вивіз з одного села 11 собак та 24 котів, більшість з яких вже роз’їхалися в нові родини по всій країні. 

Крім того, взимку 2023 року Олександр Шевченко в складі волонтерської групи їздив на два тижні в Донецьку область. Там чоловік разом з колегами надавав ветеринарну допомогу домашнім та безпритульним тваринам. Частину чотирилапих місія евакуювала з зони бойових дій до заздалегідь домовлених притулків. 

"Лікар-ветеринар повинен мати дуже витриману нервову систему. Інакше можна швидко вигоріти, бо бувають дні коли ти постійно в крові… І не всі люди потім скажуть тобі "дякую". Це переноситься важко, до цього треба просто звикнути та взяти на озброєння, що найкраща винагорода – вдячні очі чотирилапих пацієнтів", - ділиться Олександр.

Фото надав співрозмовник

Він додає, сьогодні тварини це одна з найбільш незахищених верств. Годування, стерилізація, надання прихистку, вакцинація – все це лягає на плечі зооволонтерів. Держава не фінансує українські притулки, а допомога закордону є періодичною та не охоплює масштаби проблеми. Тому Олександр Шевченко наголошує, важливо не лише підтримувати чотирилапих, а й свідомо підходити до заведення домашнього улюбленця. Тварина – не іграшка, а жива істота, яка потребує теплоти й уваги протягом всього життя. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Яніна Надточа, Ігор Льов