Захоплена Кремінна: окупанти не давали вивезти ані живих, ані загиблих

Знаходячись поблизу фронту, ми намагалися аналізувати інформацію з перших джерел. Кремінна було захоплена незадовго до наступу на Сєвєродонецьк, тому мала ключове значення. Це спіткало нас наприкінці травня вийти на розмову з Олександром Дунцем – начальником Кремінської міської військової адміністрації та колишнім керівником Щастинської міської військово-цивільної адміністрації. Насьогодні, на жаль, обидва міста окуповані. Знаючи, що керівники луганських та донецьких населених пунктів можуть знаходитися у небезпеці, а дехто був вимушений покинути їх, але залишатися поблизу, Центр публічних розслідувань публікує це інтерв’ю тільки зараз.

- Опишіть загальну ситуацію у місті.

- Кремінна – ситуація наразі дуже складна. Їжа є в наявності лише частково. Вивезти людей не має змоги. Коли ми пропонували виїхати – багато не погоджувалося. Тепер місцева лікарня виконує функцію шпиталя для поранених орків. Медикаментами були забезпечені, хоч і частково, але до останнього дня, поки туди була змога дістатися, і поки місто остаточно не окупували. Люди евакуювалися і транспортом, і пішки. Ті, що поїхали до Сватова, менше постраждали. 

- Яка ситуація зі зв’язком у місті?

- Зв’язку немає, тому ще нема світла. Окупанти дуже швидко намагаються встановлювати своє телебачення та провайдерів, таких як «ЛуганКом». А біля тої станції, де трохи ловить, спочатку підходили люди, щоб зловити сигнал та зателефонувати близьких і рідним, а потім почали постійно чергувати російські військові, які не підпускають людей до того островку. Люди бояться туди йти.

Дивіться також: Як професорка акушерства з Одеси стала військовим хірургом

- Тобто, бояться росіян?

- Так. Більш того, вони з Кремінної, як опорного центру, основним напрямком йшли в атаку на Білогорівку, а з Рубіжного вже нападали на Сєвєродонецьк. На початок військових дій у нашому місті мешкало 20 тисяч населення, зараз залишилося приблизно 3,5-4 тисячі. Коли були перебої зі світлом, ми використовували дизельні генератори для подачі електроенергії на насосні станції, щоб у домівках була вода. Ще тоді у російської армії були спроби перебити водопостачання, були прильоти по трубопроводу. У місті залишилося багато ремонтних комплектів, і тоді потроху ремонтували пошкодження трубопроводу. Зараз не знаю, відновили водопостачання чи ні.

- До якої миті ви залишалися у місті?

- Я залишався до останнього – в ніч напередодні окупації мені довелося покинути Кремінну. 

- З огляду інтенсивності боїв на фронті, місто повинно було зазнати знаних пошкоджень.

- Взагалі руйнації зазнали будівлі місцевих органів влади – вони фактично зруйновані. Є значні руйнування по околицях, в приватному секторі. 19 квітня загинуло чотири особи при спробі евакуюватися. Від свідка з перших слів ми дізналися про ті події. Він намагався вивезти свою сім’ю із зони бойових дій, посадив усіх в автівку, і вони рушили, але не доїхали. Машину обстріляли з БТРу. Його дружина, дитина і теща загинули на місці. Чоловік зазнав значних поранень – і до вечора повз до Торського, де йому надали медичну допомогу. Вважаю, що в нього є великий біль та сила, щоб помститися. 

Дивіться також: "Тепер я знаю, для чого вижила під Іловайськом", - ветеранка АТО з Одеси

- Нас цікавлять факти або свідки воєнні злочинів. Чи довелося Вам фіксувати такі випадки? 

- Є багато свідчень про воєнні злочини. Наведу один з прикладів. Рухалася евакуаційна колона – і була повністю розстріляна. Люди намагалися виїхати під час окупації до Торського. Жертв була велика кількість: загинуло десь 60-80 людей. Цілий місяць не давали забрати тіла. Розумієте, вони пролежали місяць! На той день, коли це сталося, ми планували евакуацію з Кремінної у розмірі 500-1000 людей. Ситуацію не можливо прогнозувати більш, ніж на годину вперед. 

- Ви привели приклад жахливих речей, які коять окупанти. Можливо ви бажаєте щось додати?

- Я постійно спілкуюся з товаришами із Заходу, щоб вони не забували і не втомлювалися від війни в нашій Україні.
Кремінна завжди була центром спортивної підготовки. Колись це була туристична принада Луганщини, база для підготовки спортсменів, в тому числі параолімпійців. Уся необхідна інфраструктура була приведена до гідного стану. Поруч з містом є величезна заповідна зона, де воду можна було пити прямо з джерела. Навкруги багаті ліси, де колись відпочивали люди, зараз завалені трупами…

Автор: Артур Чупригін